
Літературна терапія допомагає людям впоратися зі стресом від війни: творчість жителів Переяславщини
Війна пробуджує в людей найрізноманітніші емоції, спонукає до дії чи заганяє у повний розпач. Вона як руйнує, так і дає шанс створити на тому місці нове і краще. Творчість же – один зі способів розібратися у власному стані, зберегти свою емоційну сталість у стресових обставинах, кажуть психологи.
Тож останнім часом до редакції частенько приходять автори зі своїми віршами. Хтось їх пише давно, відчуваючи як щоденну потребу, тільки тепер теми дещо інші. Хтось почав римувати вперше, хай і не дуже добре, зате щиро, по-простому. У когось навпаки в рядках зашифровані глибоко філософські думки. Але у всіх одне бажання – висловитися публічно.
Тож навіть попри певну літературну недосконалість рядків окремих авторів, ми вирішили їх надрукувати, аби тим самим їх підтримати і трохи розрадити наших читачів.
BGImage
Валентин ГЕРАСИМЕНКО: «Висловлюю емоції в поезії»
Відомий жителям Ташанської громади 20-річний Валентин Герасименко передусім як талановитий артист, директор місцевого центру культури, дозвілля, туризму та спорту. Водночас юнак робить фото зі своїх вистав та занять у акторській школі, де він навчається. Зокрема, читає поезію класиків.
Після початку повномасштабної війни Валентин і сам почав писати вірші. Каже, раніше не думав, що має до цього хист. Аж тут його творча особистість знайшла прояв ще й у такий спосіб. Війна стала тригером, який стимулював хлопця писати вірші про те, що на душі: про любов, про життя. Кілька з них подарував і читачам Переяслaв.City.
А пам’ятаєте? Раніш ми поспішали жити,
Все встигнути було в нас на меті...
Ми забували мріяти, любити.
Але тепер в нас цінності не ті...
Війна навчила нас сильніше обійматись
І добре бачити в холодній темноті.
Війна примусила з Героями прощатись.
Вмиватися слізьми на самоті...
Вона навчила нас терпіти і чекати.
Давати волю щирим почуттям,
І в одязі між стін лягати спати,
Щоб в одну мить не попрощатися з життям...
***
Ніхто ж не ідеальний, правда?
У кожного є мінуси й плюси,
Але чому, коли в тобі недоліки шукав я
Жодного так і не зміг знайти?
Чому ця усмішка, яку ти так не любиш,
Мене із розуму так зводить кожну мить?
Шкода, що ти моїх думок не чуєш,
Шкода, що ти не знаєш, як мені болить.
Ніхто не ідеальний, правда,
За ідеалом десь ховається любов,
Сліпа, наївна і моментами безжальна,
Де граєш вже за правилами не своїх умов...

BGImage
«Думки в антракті» режисера Георгія ШКРІБИ
«Три роки тому «Вісник Переяславщини» опублікував дещо з моїх роздумів про перспективи аматорського театрального життя Переяславщини. Була слабка надія, що до обговорення теми долучаться учасники творчих колективів, працівники культури. Це дало би поштовх для професійного творчого розвитку і стабільної роботи аматорського театру. Та, на жаль, цього не сталося», – пише житель Переяслава з досвідом театрального режисера Георгій Шкріба.
Автор зазначає, що «Думки в антракті» – робоча назва поки що не виданої збірки. Це короткі фрази, роздуми про різні сфери життя, зібрані за певний період. Зараз же нові виклики, і нові думки про наші реалії.
Про війну
Усі мови на землі бажані людству, крім мови війни.
Війна – це пекло на землі, усіяне ментальними «скрепами» війни.
Там, де сміх миру перемагає страх війни, продовжується життя.
Якими б різними не були країни світу, та сирена війни у них звучить однаково.
Тому й війнами світ страждає, що лицарів миру не вистачає.
Легендарний півник з Бородянки запустив «червоного півня» під назвою «бавовна» в стан ворога. Це плата за його мирний знешкоджений курник.
Про любов
Тільки завдяки любові з нічого виникає життя.
Там, де любов перемагає ревність, продовжується життя.
Справжня любов має свою надзвичайно високу ціну, і за жодну валюту світу її не купиш.
Любов на все життя – це талант геніального кохання.
Всякий день буде небесами відмічений, якщо він любов’ю звеличений.
Про театр
Життя кожного з нас – це всього лиш вдала чи не дуже акторська гра.
Кінець гри наступає тоді, коли життя знімає з нас театральний грим.
Яка сила мистецтва, таке і його сприйняття.
Артистам, які по-справжньому не закохані в сцену, а лише фліртують з нею, вона не пробачає.
Фініта ля комедія – це коли ми перестаємо чути один одного, бачити один одного, розмовляти один з одним.

BGImage
Пенсіонер Валерій КОКУЦА: «Це мої перші вірші»
– Мені друзі підказали, щоб я приніс у редакцію оце, що написав, – каже з порога 62-річний Валерій Кокуца з Ковалина.
– Це мої перші вірші. У мене їх тут два, ще є «Пісьмо кацапам», але російською. Ну вони ж навряд чи прочитають його на вашому сайті. А мене вночі ото (це було якраз проти святкового дня Василя) ніби пробило. Схопився, і давай писать, бо в голові все швидко складалося рядками.
Я дуже люблю читати книжки з молодості. Досі без окулярів читаю. Дома все перечитав, і вже в сусідки всі книжки перебрав. Особливо цікаво мені про історію України, про УПА, іншу історичну публіцистику. А на вірші потягнуло оце, мабуть, від того, що стільки передумав про цю війну.
У мене два внуки – такі хороші й розумні хлопчики! Їх і їхнє дитинство треба ж захищати від тих нелюдів. Коли 24 лютого почалася війна, то я пішов в тероборону. А коли звільнили Київщину, мене вже не взяли далі служити. А я ж кажу, що міг би ще пригодиться і на фронті, десь би хоч техніку тягав. У мене досвід є: в армії служив водієм, а потім 45 років працював за кермом. Не беруть і годі. А вірш, може, і не дуже, але такий, народний.
Путін, гад, собачий сину,
Ти для чого безголовий
Напав на Вкраїну?
І не буде просто так,
Як тобі здається.
Українське військо наше
Дуже добре б’ється!
Хлопці наші гарно б’ються,
Луплять без упину,
Нечисть-орки всі тікають,
Показують спину.
І керує військом нашим
Президент Зеленський,
У політиці він сильний,
Кріпкий, як обценьки.
Українці його люблять
За його таланти.
А ви тікайте з України,
Кляті окупанти!
І Залужний-генерал,
Герой України,
Він кацапів-орків косить
На полях країни.
Окупантів треба бити,
Збити з них корону,
Відігнати паразитів
За межі кордону.
Допоможуть нам усім
Всі сили небесні,
Українці волелюбні
Трудящі і чесні.
BGImage
Лідія МИЩЕНКО: «Та не зітреться ніжність із сердець»
Про авторку неймовірно щирих, простих і душевних поетичних рядків Лідію Мищенко, директорку Студениківської публічної бібліотеки, Переяслав.City уже писав раніше. Її вірші за цей рік неодноразово визнавали кращими на різних поетичних конкурсах, зокрема, які проводила спільнота Всеукраїнська поетична родина в різних тематичних жанрах: «Поетична бавовна», «Де людно, там і хлібно», «Коли ми постаріємо з тобою» та інші.
Тільки наші українські жінки можуть встигати стільки роботи в ці холодні та темні, тривожні дні і ночі. Бо, крім поетичної творчості, пані Лідія активно веде діяльність своєї бібліотеки, де виготовляють маскувальні сітки, окопні свічки і плетуть теплі шкарпетки нашим захисникам. І публікує свої вірші на сторінках фейсбуку. Радимо почитати там більше.
До річниці Майдану
Земля заплакала...
І небо заридало...
А Сотня відлітала в небеса.
Диміли шини, все навкруг палало.
Горіли очі...
Плакала душа...
І білим клином ангели злетіли
Туди, де синь.
І сонце золоте.
Ридали діти,
матері сивіли...
Але ніхто не відповів за те...
І знову в небо кращі відлітають.
І множиться число сиріт і вдів.
І знову обеліски виростають...
Але ніхто за це не відповів...
****
Про нас із тобою
Коли ми постаріємо з тобою...
Колись, не скоро, літ так через сто.
Роки спливуть, як листя за водою,
Та їх у нас не відбере ніхто.
Залишаться із нами наші ранки,
Усмішка сонця у твоїх очах
І сутінок замріяні серпанки,
І ніжні руки на моїх плечах.
І радості маленькі, і тривоги,
І перший крик дитини, перший крок.
Розчарування, втрати, перемоги,
Короткі сварки, злети до зірок.
Усе було. Між плином літ невпинним
У нас був свій, маленький острівець.
Зімнуть літа лице і згорблять спину,
Та не зітреться ніжність із сердець.

Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці