Сьогодні, 25 вересня, Переяславщина провела в останню путь свого захисника Володимира Кочина. Він помер у Куп’янському шпиталі від отриманих бойових поранень 17 вересня 2023 року. Наступного дня йому могло б виповнитися всього лиш 42 роки… Як прощалися з Героєм, розповідає кореспондент Переяслав.City з місця події.
Попрощатися із загиблим воїном до його будинку, де він жив із дружиною і двома доньками, прийшло багато людей. Із Чернігівщини приїхали батьки Володимира, щоб поховати сина-Героя у Переяславі. Приїхала і перша дружина зі спільною донькою. Вони, попри сімейні обставини, які так склалися, любили і поважали батька, і прибули провести його в останню путь.
Сусідка Єфросинія Летяк, плачучи, розповіла:
– Навесні, після чергового поранення, Володя приїхав у відпустку. Бачу, а він з погреба витягує на посадку картоплю. Кажу йому: «Володю, що ж ти робиш? Хіба ж тобі можна?». А він у відповідь: «Так хто ж батьку допоможе, як не я!». Чудовий був хлопець.
Він умів і поспівчувати, любив і пожартувати. Якось приходжу з магазину додому і не можу відкрити хвіртку. Смикаю, смикаю – ніяк. Дивлюсь, іде Володя та жартома питає: «А що? Дід до двору не пускає?» Плигнув через паркан та й відкрив хвіртку, мовляв, звертайтесь, якщо, що. До нього часто на гостину приїздили і дві доньки від першого шлюбу. Він пам’ятав про них, допомагав. Осиротіли дівчатка, осиротіли його принцеси…
– Володю я знаю 11 років, як тільки він сюди переїхав, – розповідає сусідка Тамара, їхні садиби межують. – Ми, можна сказати, жили в одному дворі. Він для мене став немов сином, хоч у мене є і рідний син. Володя дуже любив своїх донечок, постійно організовував їм свята. В саду на мангалі смажив своїм принцесам шашлички… Тесть і теща шанували його, вважали за рідного сина.
Володя був буде привітним, людяним – наче сонечко на нашому кутку. У дворі мій ранок починався із привітань від сусіда, а вечір закінчувався побажанням гарної та спокійної ночі. Аби ночі були спокійні він і пішов на цю війну…
Під час прощального слова міський голова Вячеслав Саулко зауважив, що Володимир був одним із перших, хто на початку військового вторгнення росії прийшов разом із тестем до міської ради записатися в тероборону. У в найтривожніші перші тижні вони стояли з автоматами на блокпостах, охороняли місто.
– Володя працював у нашому ЖЕКу в аварійній бригаді слюсарем-сантехніком, – розповів тесть Віктор Зубер. – Коли отримав повістку, за один день пройшов медичну комісію – так він хотів поїхати захищати Україну. А його спочатку відправили на стажування до Німеччини. Коли повернувся звідти в зону бойових дій, був двічі поранений. Перше поранення було у ліву руку, вдруге зачепило праву руку, тіло. Один осколок в ньому так і залишився. Останній раз після госпіталю десять днів побув удома й знову поїхав на війну. Він там у лісопосадці підірвався на розтяжці…
Володимир Кочин служив командиром бойової машини-командиром 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованого батальйону. 16 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання був тяжко поранений в районі населеного пункту Першотравневе Куп'янського району Харківської області.
З передової приїхав віддати останню честь побратим на псевдо «Бос»:
– Він був чудовим командиром, чуйним товаришем. Саме головне – товаришем, а не командиром. Відвертий, справедливий, справжній захисник України… Мені зараз дуже важко говорити… Він віддав за неї найдорожче, що в нього було – своє життя. Такого командира в нас уже не буде. Він не ховався за наші спини, а скрізь йшов першим. Ми завжди про нього будемо пам’ятати.
Відспівували Володимира Кочина у Троїцькій церкві, де вперше проводили чин похорону за загиблим Героєм. Цього року храм перейшов до лона Православної Церкви України, священники ПЦУ справили молебень. І сюди прийшло так багато людей, що не могли вміститися в невеликій церкві. Перед тідлм захисника влони опускалися на коліна.
Поховали воїна із усіма військовими почестями під військовий салют на Ярмарковому кладовищі.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
