Сьогодні, 25 травня, у селі Семенівка Студениківської громади попрощалися із захисником України Валентином Куликом. Майже два роки рідні чекали на звістку про воїна, який зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині. Надія жила до останнього, поки у травні 2026 року за результатами ДНК-експертизи репатрійованих тіл українців встановили особу Героя, розповідає Переяслав.City.
Життєвий шлях захисника
Валентин Анатолійович Кулик народився 9 березня 1992 року у селі Семенівка Студениківської громади.
Навчався у Семенівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Однокласники згадують його веселим, жвавим і дотепним хлопцем, який завжди любив пожартувати. Вчителі пам’ятають Валентина як допитливого та непосидючого учня, який цікавився технікою та прагнув пізнавати нове.
Особливо легко йому давалися механіка та електротехніка. Після школи юнак здобув фах електрика у Березанському ліцеї, а згодом продовжив навчання у Київському енергетичному фаховому коледжі.
Після завершення навчання працював електриком у коледжі, де зарекомендував себе відповідальним та висококваліфікованим спеціалістом. Його часто запрошували для ремонту електрообладнання та встановлення систем пожежної сигналізації у школах, дитячих садках та інших бюджетних установах. Згодом працював в Інституті хімії високомолекулярних сполук та на державному підприємстві «Київський бронетанковий завод».
Рідні розповідають, що Валентин мав багато планів на майбутнє. Мріяв створити сім’ю, одружитися, жити й працювати на рідній землі.
Його руки знали будь-яку роботу. Особливо вправно чоловік працював із технікою. Близькі згадують, що він міг визначити несправність двигуна лише за звуком і не боявся найскладніших ремонтів.
Фото: Студениківська ТГ
На захист України
27 червня 2024 року Валентина Кулика призвали на військову службу Дарницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Він служив радіотелефоністом 1-го відділення 1-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї 3-го єгерського батальйону військової частини А4948.
Побратими згадують його як людину, на яку завжди можна було покластися. Якщо була потреба відремонтувати автомобіль чи військову техніку, Валентин одразу брався до роботи. Він не шкодував ні часу, ні сил, а за потреби навіть купував необхідні запчастини за власні кошти, аби техніка залишалася справною та виконувала бойові завдання.
Командири цінували його за відповідальність, професіоналізм і слово честі, яке не потребувало додаткових підтверджень.
Його військовий шлях тривав лише чотири місяці. Валентин виконував бойові завдання на одному з найскладніших напрямків фронту — поблизу Покровська на Донеччині.
Майже два роки очікування
27 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Желанне Друге Покровського району Донецької області Валентин Кулик загинув.
Спочатку родина отримала повідомлення про те, що військовослужбовець зник безвісти. Майже два роки тривало болісне очікування. Рідні не втрачали надії, що одного дня пролунає телефонний дзвінок і Валентин повідомить, що живий.
Проте сталося інакше. Лише у травні 2026 року було знайдено тіло воїна, а його особу підтверджено за результатами ДНК-експертизи.
«Клята війна забрала мого брата Валентина Кулика. Довгою дорогою додому він повернувся на щиті. Він так сильно хотів жити, мав стільки планів. Тепер нашого світлого хлопчика немає, він янгол…», — написала його двоюрідна сестра Олена.
Для матері Валентин був єдиним сином. Майже два роки її серце жило надією на повернення дитини додому. Тепер залишилися лише спогади, світлини та пам’ять про доброго, працьовитого і щирого хлопця, який віддав своє життя за Україну.
«Ой, як болить душа України, зустрічаючи синів на щиті. Красенів, розумників, мрійників, єдиних дітей у матері, золотих наших хлопчиків. Поклали вони життя за рідну землю, за отчий край, не сповнивши своїх мрій, не намилувавшись коханими, не натішившись дітьми. Ми вклоняємось їхньому подвигу, їхній звитязі і молимось за матерів, що мають пережити своїх дітей. Господи милосердний, збережи Україну, заступи собою наше військо. Не дай матерям сивіти від горя. Боже, бережи Україну», — зазначила голова Студениківської громади Марія Лях.
Громада провела Героя в останню путь із болем і вдячністю за його жертовність та відданість Україні.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
