Урочистий захід «І оживе добра слава, слава України», приурочений до 65-річчя заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка, відбувся 26 травня у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». На свято до переяславців приїхала особлива гостя – лауреатка Шевченківської премії 2026 року диригентка хорової капели Українського радіо Юлія Ткач, розповідає Переяслав.City.
Для переяславських музейників ця дата особлива – у фондових зібраннях НІЕЗ "Переяслав" зберігаються роботи лауреатів Шевченківської премії. Це знані імена – Микола Глущенко, Марія Примаченко, Феодосій Гуменюк, Василь Лопата, Василь Касіян, Іван Білик, Михайло Китриш, Галина Кальченко, Іван Драч та ін.
Загалом є близько 300 робіт 41 автора – картини, скульптури, вироби з порцеляни (посуд та мала скульптурна пластика), книги, гравюри, медалі, рушники, гобелени і навіть дитячі іграшки. З цих робіт наукові співробітниці Олена Жам, Тетяна Грудевич та провідна зберігачка фондів Олена Калінович підготували цікаву виставку з нагоди події. Вихованці музичної школи ім. Павла Сениці Соломія Орловська, Антоній та Єлизавета Лазоренки виконували українські пісні під супровід бандури.
Юлія Ткач – художня керівниця і головна диригентка Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України, лауреатка мистецької премії імені Миколи Лисенка, кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри хорового диригування НМАУ імені Петра Чайковського.
Національною премією України імені Тараса Шевченка відзначена в номінації "концертно-виконавське мистецтво" за медіапроєкт «За крок до Перемоги» у циклі мистецьких програм "Постаті: зустріч епох".
Поспілкуватися з мисткинею прийшло багато переяславців, учні ліцею "Патріот", міський голова Вячеслав Саулко. Перед цим присутні подивилися фрагмент програми "Постаті: Лятошинський. Шевченко та почули славнозвісний "Заповіт" у виконанні хорової капели Українського радіо під диригуванням Юлії Ткач.
– Я займаюся музикою з п’яти рочків і не мислю себе без неї, – розповіла пані Юлія. – У дитинстві була досить сором’язливою, але, незважаючи на це, дуже любила виступати.
На другому курсі консерваторії мене запросили працювати хормейстером в хор учителів «Світоч» під керівництвом Станіслава Юрченка. Це був аматорський колектив, але там співало багато професіоналів. Так я розпочала свій хормейстерський шлях.
Закінчивши Національну музичну академію України ім. П.Чайковського (диригентсько-хоровий факультет), у 2003 році Юлія Ткач вступила до аспірантури, куди іспит складала разом із Хоровою капелою Українського радіо. Відтоді її творче життя нерозривно пов’язане з цим унікальним колективом. Він заснований у Харкові. У 2027 році йому виповниться 95 років, у своїх фондах має близько 20 тисяч записів. Саме цей хор брав участь в озвученні десятків популярних кінофільмів та телевізійних проєктів.
Професія диригента – особлива. Адже маєш справу не з інструментами, а з живими людьми – творчими, амбіційними, з власними уподобаннями. Тут потрібно бути і режисером, і сценаристом, і товаришем, і натхненником усього творчого процесу, кожного проєкту.
Найбільше задоволення – згуртовувати однією метою різних людей, спільно випрацьовувати цілісне бачення, наприклад, концертної програми. Колективна творчість – це, без перебільшення, як колективна молитва, – переконана диригентка.
– Ми проводили такий експеримент, коли учасники хору «співали» подумки: одночасно, під руку диригента промовляли текст пісні, вкладаючи в нього зміст, переживаючи його. Хор мовчав, але ця «голосна» тиша випромінювала потужну енергетичну хвилю. Ефект був вражаючим!
Звичайно, професійний хоровий спів є мистецтвом рафінованим, можна сказати, елітарним. Наші, одні з кращих у світі, блискучі звукорежисери стверджують, що, наприклад, запис хору a capella – найскладніша справа в царині звукозапису.
У радянські часи панувала заборона на духовні твори. Наш колектив одним із перших почав їх виконувати, і зараз вони посідають значну частину репертуару. Взагалі українська хорова традиція – код нашої ідентифікації, він закладений у нас генетично, це те, що робить Україну – Україною.
І я помічаю, що інтерес до хорового співу зростає, коло наших поціновувачів молодшає, і це направду круто, модно і сучасно, – стверджує Юлія Ткач.
Крім духовних піснеспівів, більшість музичних обробок та композицій у репертуарі капели Українського радіо – висока класика: твори Вівальді, Гайдна, Станковича, Шуберта, Шнітке, Дворжака, Брукнера, Форе. Водночас є твори «нової фольклорної хвилі» українських композиторів, яскравих представниць сучасності Лесі Дичко, Ганни Гаврилець, сучасна популярна музика Джона Вільямса, гурту «Queen» та ін.
– А ще в нас у репертуарі є багато творів на слова Тараса Шевченка. Колись мій викладач сказав: «Є мало композиторів, які здатні «дорости» до Шевченка».
– Професія диригента зазвичай чоловіча, – сказала т. в. о. гендиректора НІЕЗ «Переяслав» Марина Навальна. – Чи не відчували Ви якогось тиску чи невдоволення з боку сильної статі?
– Траплялися випадки, коли під час заходів ведучі наголошували, що колективом раніше керували видатні диригенти-чоловіки, а нині його очолює перша жінка. Це звучало так, ніби я перша жінка-космонавт, – усміхається пані Юлія. – Але творча сила митця не визначається за гендерною ознакою. Я завжди відчувала від колег-чоловіків лише підтримку і щиро їм за це вдячна.
Я вперше в Переяславі і хочу сказати, що місто має надзвичайно потужну позитивну енергетику. Я в захваті від ваших музеїв, ваших привітних людей. І ще хочу сказати діткам, які на нашому заході співали пісень: не зупиняйтеся на досягнутому. Якщо ви будете докладати зусиль, працювати, старатися, ваш талант розквітне і згодом стане справжньою окрасою українського музичного мистецтва.
Про Національну премії України імені Тараса Шевченка
Історія Шевченківської премії почалася в епоху так званої хрущовської «відлиги». У 1961 році відзначали 100-ті роковини від дня смерті великого поета. І тоді постановою Ради Міністрів УРСР 20 травня заснували Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка.
Окрім статусу, лауреат отримував диплом, нагрудну медаль і 2500 карбованців премії.
Перший комітет Республіканської премії очолив письменник Олександр Корнійчук, автор пропагандистських творів радянського режиму. За свою діяльність Корнійчук заробив п’ять Сталінських премій – це була на той час найвища державна нагорода діячам науки та мистецтва.
9 березня 1962 року премії удостоїлися письменник Олесь Гончар, композитор Платон Майборода та поет Павло Тичина.
Утім за радянських часів цю нагороду присуджували не тільки українським діячам у галузі кульутри і мистецтва, а й особам від влади. У 1964 році серед лауреатів опинився керманич Радянського Союзу Микита Хрущов «за видатну громадсько-політичну діяльність в Українській Радянській Соціалістичній Республіці». У 1978 році літературознавець Микола Шамота, який тоді очолював Шевченківський комітет, буквально нагородив сам себе за монографію «Гуманізм і соціалістичний реалізм».
Із 1969 року республіканська премія стає державною, кількість номінацій зростає – відзначають не лише літераторів, кіномитців та композиторів, а й архітекторів та художників.
У 1977 році додали ще три номінації: журналістику та публіцистику, теорію та історію літератури, театральне мистецтво.
У 1988 році архітектуру вилучили і заснували окрему державну нагороду. Відтоді Шевченківська премія існує в сьогочасному варіанті номінацій.
У 1999 році «державна» премія стає Національною премією України імені Тараса Шевченка. Укази про її присудження підписує президент України, а переможців обирають завдяки конкурсному відбору, обговоренню і таємному голосуванню спеціального комітету.
Нагороди Шевченківської премії залишились тими самими, а премія збільшилася – у 2026 році вона становила 484 480 гривень для кожного лауреата.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
