Виставка прикрас «Поєднання традицій – угорське та українське мистецтво бісеру» відкрилася 10 червня і триватиме до 22 червня в музеї Заповіту Т. Г. Шевченка. Це спільний проєкт Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» та Посольства Угорщини в Україні, яке й стало ініціатором та натхненником цього проєкту. Деталі розповідає Переяслав.City.
На відкриття завітала дипломатка з питань культури та освіти Посольства Угорщини в Україні пані Єва Хеізерне Хегедюш. До речі, вона в Переяславі не вперше. 14 лютого 2025 року в цьому ж музеї пані Єва відкривала виставку робіт лауреатів Всеукраїнського конкурсу дитячих ілюстрацій до поезії Тараса Шевченка та Шандора Петефі – з нагоди 200-літнього ювілею видатного угорського поета.
Нині пані Єва Хеізерне Хегедюш зачитала українською вітальний лист від Посольства Угорщини, а також з допомогою перекладачки Агнеси додала:
– Найбільше мені б хотілося, щоб у цій залі знаходилося стільки митців з Угорщини, скільки їх є з України. Вірю, що такий час настане, і просто не можу цього дочекатися. Я дуже вдячна, що ви всі сьогодні тут з нами.
Привітав пані дипломатку в Переяславі і міський голова Вячеслав Саулко та подарував вишиту бісером велику ікону.
– Цей спільний виставковий проєкт – ще один крок наших країн назустріч одна одній, адже ми говоримо про власну культуру, дружбу і співпрацю мовою художнього мистецтва, улюбленого як українськими так і угорськими жінками, – розповіла Катерина Нагайко, в.о. заввідділу музею. – Досліджуючи тонкощі цього рукоділля, я поспілкувалася з викладачкою університету, майстринею Ольгою Стрілець. Вона зауважила, що спочатку прикраси з бісеру призначалися для чоловіків, а жінки стали орнаментувати одяг, виготовляти оздоби значно пізніше.
Загалом бісероплетіння як мистецтво виникло ще в Давньому Єгипті і його історія сягає майже 6 тисяч років. Матеріал для такої діяльності називався «бусра» (співзвучно зі словом «бісер») і з арабської означав «фальшиві перли». Найбільшого розквіту ця традиція набула у Венеції у ХVI столітті.
– Колись мене на журфаці вчили: «Погане приходить саме, а прекрасне треба вчитися знаходити, і саме воно врятує світ», – сказала в.о. генерального директора Заповідника Марина Навальна. – Це повною мірою стосується і нашої прекрасної виставки. Ми дуже щасливі, що долучилися до Вашої ідеї, змогли додати і свої предмети.
Після урочистої частини перейшли до експозиції виставки з роботами українських та угорських майстринь бісероплетіння, зокрема: Габоти Еви, Горват Еріки, Копинець Емеше, Галас-Балог Зіти, Дерцен-Леваі Ірен. Вони представляють Закарпатську філію мережі «Дім традицій», засновану в 2001 році у Будапешті. Це один із провідних закладів, що відновлюють та популяризують угорські народні традиції.
– Я хочу сказати про ці бісерні стрічки, – каже пані дипломатка Єва Хеізерне Хегедюш біля вітрини з угорськими прикрасами. – Вони стримані, вузенькі, неяскраві. Їх виготовила дружина пресвітера Угорської реформатської церкви. Ця конфесія не визнає ікон, не прикрашає стіни храмів розписами. Але оздобами в церкві іноді служать ось такі скромні бісерні стрічечки – білі з сірим, чорним чи світло-блакитним.
Також на виставці показані світлини з виробами угорської майстрині народного декоративно-ужиткового мистецтва Моніки Шаму. Автор світлин – Андраш Месарош.
Бісерні вироби майстринь Закарпаття відображають взаємний вплив мультикультурних традицій, мотивів і технік багатонаціональної області. Характерним типом закарпатської народної прикраси є бісерний комірець. Також там поширені такі прикраси: силянка (кольє), гердан, криза, котильйон, бісерна стрічка, бісерне намисто, чоловіча нагрудна прикраса, пояс.
Відмінною ознакою цих виробів є так звані «українські» або «румунські» зубчасті візерунки. В їх основі є геометричні мотиви – ромби та лінії, які подекуди доповнюються рослинними елементами. Палітра вибудувана на глибокому контрасті: на чорній основі ефектно грають яскраві акценти червоного, гірчично-жовтого, білого, темно-зеленого, оливкового та бірюзово-синього кольорів.
Також на виставці представлені предмети з фондової колекції Заповідника "Переяслав" – прикраси з бісеру майстрині Енгеліси Литвинець: гердани, комірці, силянки, лучки (вузькі стрічки), пояси, сережки, ланцюжки. Її роботи створені за мотивами творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, в окремих наборах та силянках відтворені мотиви гірських районів Карпат, зразки вишивки сіл Космач та Шепіт Івано-Франківської області, мотиви бойківських прикрас кін. ХІХ – поч. ХХ ст., комірці «Закарпатський» та «Листочки», створені за мотивами «драбинок» Закарпаття.
– Бісерні прикраси майстрині Енгеліси Литвинець потрапили до колекції нашого Заповідника завдяки моїй мамі – Валентині Нікітіній, яка особисто була знайома з майстринею, – розповіла співробітниця НАЕЗ "Переяслав" і народна майстриня Тетяна Радіоненко. – Пані Енгеліса передала для музею прикраси, а мамі подарувала книжку – посібник із бісероплетіння. По ньому ми з мамою навчилися плести і я ще дитиною мала красиві браслетики та персні з бісеру. Хоча в 1980-ті роки бісер, особливо якісний чеський, купити було дуже складно, це був дефіцит – малесенькі слоїчки з красивими різнобарвними намистинками були на вагу золота.
Тепер я володію кількома техніками бісероплетіння. Ця справа справді потребує фантазії і терпіння, але ж і результат того вартий – чудові бісерні джгути, намиста. А також бісерним орнаментом можна оздоблювати великодні яйця. І тепер у крамницях для цього продається все, чого душа забажає. Було би добре, щоб у Переяславі створився осередок бісероплетіння і вишивки з бісеру, адже це витончене мистецтво є відпочинком для душі багатьох переяславок, – побажала пані Тетяна.
На виставці представлені і роботи переяславських рукодільниць – Марини Дяченко, Наталії Янголь та Анни Кошель, які презентують сучасний підхід до створення та поєднання таких прикрас і традиційного українського вбрання.
– Ми доповнили експозицію зразками народного одягу кін. ХІХ – поч. ХХ ст. – жіночим святковим костюмом з Переяславщини, а також знайшли в нашій колекції закарпатську жіночу сорочку. Решти жіночого одягу цього регіону в нас немає, тож запаску і крайку підібрали з Івано-Франківщини, – зауважила співробітниця Заповідника Валентина Білоусько.
– Пишні рукави переяславської сорочки оздоблені орнаментами «явори» та «морока». «Явори» – це дерево роду, дерево життя, його зображує візерунок із багатьма «гілочками». Щодо «мороки», то колись в експедиціях ми запитували в жінок: «Чому в цього орнаменту така назва?» – «А ти спробуй, виший», – відказували майстрині. Дійсно, з ним треба «поморочитися».
Науковиця зазначила, що саме закарпатська сорочка особливо цікава кроєм та орнаментикою: навколо вузенького комірця – багато-багато полотняних збиранок, дрібних, рівнесеньких, одна в одну. Сорочка такого крою гарно лягає по фігурі, вигідно підкреслюючи груди.
Робота філігранна, на перший погляд може здатися, що це – машинне пошиття. Але ж ні, це все шилося вручну, потребувало неабиякого вміння і часу. Вони були коротшими за наші сорочки, але ширші, щоб мати змогу наробити ось таких збиранок. На цей крій чимось схожий рукав переяславської сорочки «до пухликів», який теж має безліч дрібних складочок, що додають пишності та ошатності.
– Займатися бісероплетінням я почала завдяки нашим захисникам, – доєдналася до розмови майстриня Анна Кошель. – Вони і чотири роки тому, і зараз постійно замовляють бісерні шеврони, браслети-обереги з зображенням тризуба, назвою бригади тощо. Воїни їх дуже цінують і намагаються завжди мати при собі. Кажуть, що це згадка про дім, про мирне життя, і, як не дивно, захист від кулі. Перший шеврон я зробила на пробу і одразу ж продала. У цьому побачила знак, що мені слід цим займатися надалі, тож плету з бісеру дотепер.
Після урочистого відкриття виставки Анна Кошель провела майстер-клас по бісероплетінню для всіх бажаючих. Участь у ньому взяли переважно дівчатка-школярки, вони плели браслетики за схемами майстрині.
Дует Василя і Галини Заболотніх прийшов на виставку з музичним подарунком для гості та присутніх, вони виконали українські пісні, за які отримали щедрі оплески публіки.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
