Свій 37-ий день народження сьогодні, 21 червня, міг зустрічати переяславець Віталій Роман. Слухати різні вітання, приймати подарунки і відсвяткувати з рідними та друзями. Міг би, якби не війна. І якби він дожив до цього дня, а не завчасно став у стрій Небесного Воїнства.
Захисник України загинув 4 січня 2026 року поблизу населеного пункту Лиман на Донеччині. Герою було 36 років.
Вшанувати пам’ять його рідні вирішили саме напередодні іменин – на фасаді його рідного навчального закладу, нинішнього ліцею імені Івана Мазепи, Роману відкрили меморіальну дошку. Його портрет на граніті відкрили мама Лариса Дмитрівна та дружина Анна, розповідає Переяслав.City.
Щемливий сценарій заходу підготувала і провела Влада Черненко, якій довелося писати цю особливу історію про свого ровесника, з яким вчилися у паралельних класах Переяславської гімназії 20 років тому.
Віталій Роман пішов із гімназії раніше. Він рано дізнався, що таке праця, відповідальність і як це бути надійною опорою для найрідніших – мами і сестри.
Після дев'ятого класу продовжив навчання в переяславському професійно-технічному училищі і вже опанував фах механіка. Автомобілі й техніка стали для хлопця не просто професією, а справжньою пристрастю. Він став у своїй справі першокласним спеціалістом, поїхав працювати в Київ, де здобув визнання і повагу колег.
А потім доля повела Віталія за кордон, у затишну мирну Європу – до Польщі. Там він з дружиною збудував стабільне, безпечне життя. Здавалося б, усе склалося.
Доки не почалася велика війна. Лютий 2022-го розділив людські долі на тисячі різних маршрутів.
З України потягнувся людський потік десятків і сотень тисяч наляканих українців, які втікали від убивчої зливи російських ракет та заграви пожеж і виття сирен.
У той час небо в Польщі над головою Віталія було чистим, розмірений ритм ранкової кави. І в цьому затишку можна було залишитися, розчинитися в марноті звичних буднів, за трагедією України спостерігати з холодного екрану смартфона. Але тоді, коли тисячі людей намагалися виїхати з країни під обстрілами, Віталій Роман пішов проти течії, назустріч вогню…
Коли перші російські ракети полетіли на Київщину, Віталій насамперед мав подбати про рідних, захистисти їх – це був його важливий обов'язок чоловіка і брата.
– Його сестра Аліна разом із дітьми змушена була тікати від жахів війни. І Віталій з коханою дружиною Анною став для них надійним прихистком. Зустрів їх у Польщі й облаштував побут, аби вони могли перечекати перші страшні місяці боїв за Київщину. Там же допоміг племінниці адаптуватися і продовжити навчання у чужій країні. Увесь час він був опорою і тилом для найрідніших, турботливим “Дядею”, який завжди оберігав їх від усього, – розповіла ведуча.
Коли родина змогла безпечно повернутися в Україну, Віталія більше ніщо не стримувало. Його місія за кордоном була виконана. Тепер, коли найдорожчі були разом в рідному місті, настав час для його головного особистого вибору. Він повернувся з-за кордону, щоб довести – ми справді козацького роду.
Особливість характеру і виховання, можливо, проявилися і гени – його дідусь пройшов фронтами Другої світової війни, та залишатися в тіні і спостерігати за тим, що відбувається в країні Віталій не міг. Дуже хотів служити у лавах Третьої штурмової бригади. І пішов саме до них. Його технічний досвід цивільного життя на фронті став незамінним.
На службі мав посаду командира екіпажу безпілотних літальних комплексів 1 взводу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А5127. А щоденною роботою і завданням – як водій вивозити на позиції та забирати звідти хлопців, які керують безпілотними комплексами.
Оператори БпЛА – пріоритетна мішень для ворога, і безпечна дорога на позиції і назад під вогнем – це завжди завдання надскладне. Віталій Роман пишався своєю службо, щиро радів, коли після кожного виїзду вдавалося вивезти хлопців неушкодженими. І позивний "Дядя" – це не лише слід з цивільного життя, це було і про його турботу за побратимів.
Але одного злощасного дня, 4 січня 2026 року поблизу населеного пункту Лиман на Донеччині, доля десь відвернулася… Під час виконання чергового бойового завдання внаслідок ворожого обстрілу екіпаж потрапив під удар…
…Напередодні його дня народження рідні, друзі та переяславці принесли Герою Віталію Роману квіти до гранітного портрета на фасаді ліцею.
Священник о.Михайло провів церемонію освячення. З промовами виступили міський голова Вячеслав Саулко, вчителі захисника Катерина Лой та Катерина Ковальчук.
Звучали правильні й проникливі промови, світлі спогади, щирі слова вдячності. Але для рідних ніщо, навіть час не зможе бодай згладити біль непоправної втрати. Бо такі рани не загоюються…
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
