Масштабний фестиваль в День Конституції України відбувся в Переяславі

Олена КАЛІНОВИЧ

Сьогодні о 16:27

Рекордну багатотисячну кількість гостей зібрав фестиваль «Київщина – земля сили» на території музею просто неба Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» 28 червня – в День Конституції України.

Захід об’єднав 7 районів та 69 територіальних громад Київщини, які представили свої ремесла, гастрономію, туристичні родзинки та загалом історію краю. Також долучилися громади Луганщини, які зараз розміщуються на Київщині через вимушений переїзд. Про свято у фоторепортажі розповідає Переяслав.City.

Вздовж центральної вулиці музею-скансену розмістилися презентаційні павільйони громад.

Фото: Руслан Дяченко

Фото: Oleksandr Sliusar

– Ми – з селища Новоайдар, що на українській Луганщині, – підкреслює пані Алла. – До повномасштабного вторгнення у наспрацював краєзнавчий музей, створений у 1979 році. Там зберігалася унікальна колекція народного одягу та предметів побуту жителів півдня України.

На жаль, цього музею вже немає… Утім, коли почалася велика війна, ми рятували музейні предмети з-під бомб і куль. Дивом вдалося вивезти колекцію одягу і зараз вона у Львові. Ми її там відтворили у дещо меншому масштабі, але це дає змогу хоча б так демонструвати цей елемент національної культури. Адже наша колекція – єдина у світі!

На базарній площі розташувався невеликий намет Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Вони пропонували охочим взяти участь у майстер-класах із малювання кавою та розпису білих камінців акриловими фарбами.

– Насправді це просто розваги, а доказові техніки психологічної самодопомоги, – говорять господині, вбрані у красиві вишиті сукні. – Ми приготували каву для малювання багатьох відтінків – від темно-шоколадного до бежевого. Ці кольори – спокійні, «затишні», а ще кавою малювати зручно, вона лягає на папір не гірше за фарбу. Найпростіші композиції виходять дуже гарними навіть у тих, хто зовсім не має художнього хисту.

Те ж саме стосується і розпису камінців, і тут ми прцюємо з кольором. На кожному можна зобразити яскраву квітку, будиночок, зробити його однотонним або ж смугастим, чи в крапочку, як душа забажає. І, звичайно, залишити цей камінець собі.

Біля наметів громад діяли різні тематичні виставки, майстер-класи та інші розважальні й інтерактивні локації. Гості роздивлялися експозиції, брали участь у різноманітних активностях, а також підтримали благодійну донорську ініціативу «Донація крові».

Співробітниці переяславського Меморіального музею Григорія Сковороди тут уже традиційно проводили майстер-клас із ремесел. Нині за донат на ЗСУ можна було повчитися аквафелтінгу – це мокре валяння з вовни.

– Учасники можуть виготовити ось таку кульку з вовни і потім зробити з неї брелок, – показує зразок народна майстриня Тетяна Радіоненко. – Якщо людині сподобається і вона захоче продовжити, можна зробити брелок-підвіску, вже більший, або навіть ось таке намисто, як на мені.

У нас є вовна різних яскравих кольорів, а окремо в кошику – нефарбована, біла, сіра і руда, начесана з котиків, вона дуже м’яка і тепла, приємна до рук. Також можна долучитися до нашого майстер-класу з вибійки і зробити серветочку з народним орнаментом.

Фото: Таня Радіоненко

Привертала увагу і виставка ростових ляльок, одягнених в українські строї, що відрізняються від наших наддніпрянських – кроєм, кольоровою гамою, головними уборами. Над кожною – інформаційний стенд.

На фестивалі дуже багато майстринь демонстрували всіма улюблені ляльки-мотанки.

– Це лялька не сувенірна, а народна, якою вона і має бути, – каже майстриня Ніна Сидоренко з с. Дмитренки Білоцерківського райрну. – У своєму образі вона є символом добра і лагідності. В оселі лялька-мотанка символізує міцну і дружню сім'ю.

Мої мотанки в основі мають кукурудзяний качан, на який намотується тканина – як це робили давно у селі. Мотаючи, загадували бажання, проговорювали якусь мрію, вірили, що таким чином вона збудеться. Ці ляльки зовсім без обличчя, навіть без схематичних рис у вигляді хреста. Колись наші предки вважали, що вони відгонять від хати злу силу.

Ось лялечка у вигляді немовляти, перев’язана червоною стрічкою. Це перша лялька дитини, яку обов’язково клали в колиску. Вірили, що вона оберігатиме дитя, а червона стрічка символізувала красу та здоров’я.

У народній ляльці-мотанці не було ніяких гачків, шпильок, як у сучасних сувенірних, щоб дитина, граючись, не поранилася. А ще, зверніть увагу: тканину для їх виготовлення не відрізали – акуратно відривали потрібного розміру та орнаменту смужки. Тому одяганки моїх ляльок такі «обідрані», з пацьорками, – усміхається пані Ніна.

На Базарній площі розмістилася головна сцена фестивалю, довкола якої зібралися шанувальники української народної пісні, танцю та музики. Упродовж дня там виступило 46 народних та заслужених аматорських колективів. Серед них і народний аматорський ансамбль української пісні «Веселка» з Переяслава, колектив "Строківчанка" Студениківської громади.

Автор: Олена Калінович

Фото: Руслан Дяченко

Урочисту програму фестивалю відкрили Гімном України у живому виконанні народної академічної хорової капели ім. Павла Чубинського, а високу інструментальну ноту коннцерту надав оркестр Головного управління Нацполіції України в Київській області.

Голова Київської обласної військової адміністрації Микола Калашник привітав учасників фестивалю. Наголосив, що місце проведення є дуже сивмолічним в такий день – ювілей проголошення Конституції України. Бо Переяслав – одне з трьох міст, після Києва і Чернігова, де зачиналася історія Київської Русі.

Фото: Руслан Дяченко

Фото: Тетяна Семенова

Окремою подією фестивалю став національний рекорд України – під керівництвом шеф-кухаря Олега Бібікова зварили 1418 літрів борщу зі смаженими карасями. Ця страва – символ української гостинності, сили традицій і вміння згуртовуватися та єднатися в сьогоднішні непрості часи.

Загалом свято вдалося, усім гостям було цікаво й весело. Борщ їли і хвалили всі, ще й брали добавки. Він справді вийшов дуже смачним. Також у кінці заходу учасники з Білогородської громади безкоштовно пригощали всіх відвідувачів холодним киселем, дуже доречним у таку спеку.

Прощаючись, гості казали, що «земля сили» – це не тільки Київщина, а й Переяславщина.