Війна забирає життя наших героїв повсюдно: не тільки на полі бою, а й вириває з лікарняних палат після тяжких ран. Рідні Тимофія Мамоненка молилися за його одужання до останньої секунди.
Але серце Воїна, який пройшов під ворожим вогнем сотні бойових кілометрів, зупинилося в Житомирській лікарні. 9 липня його поховали з усіма військовими почестями в селі Гайшин Переяславської громади, де живуть його батьки та рідні, розповідає Переяслав.City.
МАМОНЕНКО Тимофій Анатолійович народився 31 серпня 1983 року на Херсонщині. Нині його рідне селище Новотроїцьке тимчасово окуповане російською армією.
Родина переїхала з півдня на Київщину ще в 2015 році. У Гайшині збудували собі будинок, де нині живуть батьки Героя та сестра. З цього родинного двору і почалася церемонія скорботного прощання з Воїном.
Один із родичів розповів, що Тимофій до початку військової служби працював далекобійником. А потім одружився і переїхав до дружини на Житомирщину.
Бойового досвіду набув ще під час участі в АТО, а коли почалася повномасштабна війна, він знову повернувся у стрій і став на захист України.
– Молодший сержант Тимофій Мамоненко в цей період розпочав свій бойовий шлях у складі 46 бригади ДШВ: воював на Херсонському напрямку і там отримав поранення. Після відновлення потрапив до нас – у роту вогневої підтримки батальйону технічних засобів розвідки вч А3508, – розповів його командир старший лейтенант Куценко. – Служив спочатку стрільцем, командиром відділення в роті вогневої підтимки. Остання його посада – начальник радіолокаційної станції зенітного ракетного взводу.
Тимофій виконував бойові завдання на різних напрямках: на Запорізькому, в Суджі на Курщині, в Сумській області, на Покровському напрямку Донеччини,селище Дачне – там теж виконував завдання.
Був вірним побратимом. Хто виїжджав з ним на позиції, і я особисто теж, то ми знали: якщо Тимофій з нами – наша спина прикрита. Тимофій не втече і не покине нас у критичний момент. Він сумлінно виконував всі завдання, і не тільки за наказом. а й просто як прохання. Був хорошим професійним і надійним побратимом, якого ми будемо пам'ятати завжди.
Командир відмітив, що Тимофій після поранення міг списатися, але залишився в строю. Потім мав іншу підставу для звільнення – менше півроку тому, у грудні, вони з дружиною вдочерили дворічну дівчинку. Але щасливий батько не міг бути спокійним за її життя, поки над її голівкою літають ворожі ракети і дрони. Він продовжив службу і охороняв небо над Житомирщиною у складі мобільно-вогневої групи підрозділу протиповітряної оборони.
Помер Захисник 8 липня 2026 року під час перебування на стаціонарному лікуванні в КНП "Житомирська багатопрофільна опорна лікарня.
Чин похорону четверо священиків справили у старовинній дерев’яній церкві в Гайшині, виконали ритуальну прощальну пісню “Плине кача”. Далі почесною ходою у супроводі військових побратимів домовину з тілом Героя пронесли сільськими вулицями до кладовища. Там на центральній алеї поховали з усіма військовими почестями.
– Мені боляче говорити, але я скажу: я люблю і пишаюся своїм сином. Він міг не один раз списатися після поранень, але завжди повертався і казав мені: ”Тату, а хто ж як не я…” , – крізь сльози промовив батько над домовиною свого сина-Героя.
У Тимофія Мамоненка залишилися батьки, сестра, дружина, дворічна донечка і 16-річний син..
Вічна шана Герою, співчуття рідним та близьким.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
