Анатолій Самійленко – вчитель фізкультури з 27-річним стажем. Єдиний на Переяславщині викладає свій предмет у всіх класах – і початкової, і середньої ланки. У його трудовій книжці значиться єдиний заклад – загальноосвітня Вовчківська школа. Минулого тижня журналістка Переяслав.City побувала в ній.
Не можу не зробити комплімент Анатолію Олексійовичу щодо прекрасної фізичної форми. За його словами, усе життя він проводить у постійному русі та займається спортом, це допомагає підтримувати тіло в тонусі й у 47 років.
– Я живу в селі Пристроми, але все життя щодня добирався на роботу у Вовчків велосипедом – 7 км туди й назад, – розповідає Анатолій Олексійович. – Лише у квітні переніс складну форму ковіду, яка дала ускладнення на суглоби, тож довелось їздити автівкою, але з настанням стійкої теплої погоди однаково пересяду на велосипед. Взагалі вважаю, що вилікувався швидше, ніж прогнозували лікар завдяки турботі люблячої дружини, Наталії Андріївни, теж вчительки, та спорту. І дружині казав: «Навіть лікар Комаровський радить анаеробні вправи для швидшого одужання».
Рух у житті вчителя посідає чільне місце, на це він надихає і своїх вихованців. На фізкультуру вони біжать наввипередки. Анатолій Олексійович розповідає, як учні чекають його під спортзалом ще до дзвінка, аби не втратити жодної хвилини.
– Були випадки, коли керівництво кудись викликало, мав піти раніше. Діти зупиняють: «А Ви куди? Як це, уроку не буде?» Не втечеш, мусиш проводити, – усміхається вчитель. – Ніколи не було, щоб вони прогулювали фізкультуру, з 1 по 9 клас у мене немає жодного звільненого.
Анатолій Олексійович зазначає, що він сам на уроці стає дитиною, грається разом з учнями в командні ігри, бере участь в естафетах, стрибає на скакалці. Каже, що кожен із його учнів дружить із цим інвентарем, але рекорд школи у стрибках на скакалці поки не побив ніхто. Запитую, чий же цей нездоланний рекорд. «Мій», – відповідає педагог.
– Щойно займався другий клас, у ньому десять учнів, найбільше. Є класи де четверо учнів, хтось захворів – на урок прийшло двоє. Значить, стаєш до них третім і граєш разом із ними. Якщо вчитель відпочиває на лавці, урок пропав. Тому я вважаю дуже важливим, щоб саме фахівець викладав урок фізкультури в молодших класах, а не вчитель початкової ланки. Таким чином діти стають підготовлені, вони самі можуть провести урок, чудово знаються на командних іграх. Інакше ж, приходячи до 5 класу, де програмою відразу передбачено баскетбол, вони взагалі не вміють поводитися з м'ячем.
Педагог пишається спортивними досягненнями школи
Відповідно до вимог «Нової української школи», навчання фізкультурі в 1-4 класах відбувається в ігровій формі, можна застосовувати лише вербальне оцінювання. Однак дотримуватися спортивних нормативів усе ж намагаються. Та як стверджує Анатолій Олексійович, щорічні тестування фізичної підготовки показують, що діти стають дедалі менш витривалими.
– Сучасне покоління слабше, ніж, наприклад, були ми. Хтось нарікає на погіршення екології, але я на перше місце в списку чинників, що негативно впливають на стан та розвиток дітей, ставлю гаджети. Згадайте, у нас було три канали в телевізорі, ми цілими днями гралися на подвір'ї. Тепер дітей потрібно буквально виганяти з дому, щоб не засиджувалися за комп'ютером чи в телефоні.
Анатолій Олексійович – батько двох синів, обидва, як і він, змалечку залюблені в спорт. 25-річний Руслан працює старшим фізичним терапевтом в інституті фізичної вертебрології й реабілітації. Молодший Радіон навчається у 7 класі, грає в шкільній збірній із футболу та за ФК "Дружба" міста Березань. Сам педагог згадує, що в такому ж віці марив спортом.
– З 5 класу займався на спортбазі легкою атлетикою та греблею. Закінчивши школу, вирішив і надалі йти спортивним шляхом, вступив до переяславського вишу на спеціальність фізичне виховання. Диплом здобув, а от роботи не виявилось. Вже збирався йти до армії, коли дізнався, що у Вовчківську школу потрібен фізрук. І ось на цій посаді з 1994 року й ніколи ні на секунду не пожалкував про обрану професію.
У школі Анатолій Олексійович зібрав команду вчителів, і разом із мовником, істориком та трудовиком раніше постійно грали у футбол та баскетбол. Бачачи такий приклад, учні й собі не уявляють шкільного життя без командних ігор. Крім уроків, відвідують секцію з волейболу, яку теж веде вчитель фізкультури. А під час карантину так занудьгували за спортивними змаганнями, що постійно запитують, коли нарешті поїдуть.
– Хоч ми й невеличка сільська школа, але є чим пишатися – практично з кожного змагання привозимо нагороди. На традиційному шкільному фестивалі «Футбольні надії Київщини» двічі були призерами, привезли з Білої Церкви перше і третє місця. Дітям подобається дух боротьби, змагання із суперниками. Навіть якщо не перемагаємо, вони бачать рівень сильних команд і прагнуть до нього.
Працювати педагог планує, скільки матиме сил, адже не уявляє себе без школи і спорту. Попри подагру, що почала дошкуляти болями у суглобах, він впевнений: активний спосіб життя допомагатиме бути прикладом для учнів ще багато років.
Останній рекорд встановлено 15 років тому
Зі спортивного залу виходимо в коридор навчального закладу, де на стіні висить таблиця з рекордами учнів школи. На ній написано, хто з юних вовчківчан та в яких змаганнях показав найкращі результати. Останній рекорд зафіксовано 2006 року з бігу на 1500 м. Минуло 15 років, а відтоді нікому зі школярів не вдалося обігнати попередніх рекордсменів.
На перерву вибігли учні початкових класів. «Третій клас, ану ж скажіть, який у нас у школі головний урок?» – гукає Анатолій Олексійович. «Фізкультура!» – дружно відповідають діти. Мабуть, для вчителя така любов вихованців і є головним досягненням та рекордом.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
