Тетяна СУШКО з Переяславщини працює медичною сестрою-волонтером у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. За понад три тижні без перебільшення героїчної роботи на передовій уперше мала змогу добу побути вдома на перепочинку. Про деякі моменти в роботі медичних волонтерів розповіла журналістці Переяслав Сity.
Пальним для волонтерів допомагають фермери
-- Насамперед від імені всіх своїх колег, керівництва шпиталю, від тих людей, яких ми рятуємо, я щиро й безмежно дякую землякам, фермерам нашої громади Віктору ШЕРЕМЕТІ та Віталію БІЛЕНКУ.
Вони миттєво відгукнулися на прохання про допомогу. Учора ми приїхали з колегами і Віктор Васильович завантажив нам пального, Віталій Григорович переказав кошти на наш рахунок -- це все допомога на заправку медичних автомобілів. Думаю, не варто зайве уточнювати, наскільки це зараз є життєво необхідним. Величезна їм вдячність!
Волонтери ПДМШ дякують за допомогу Віктору Шереметі
Ось так, наша машина поїхала в розташування, а я повертаюся в стрій завтра. Мені дозволили побути вдома цю добу, щоб перепочити і взяти необхідні речі. Коли розпочалася ця російська проклята "спецоперація", я працювала в київській лікарні. Через декілька днів, уже й не пригадаю, може й тиждень минув, мені зателефонували з мобільного шпиталю: кажуть, не вистачає медиків, потрібна допомога. Я перед тим якраз дві доби відчергувала, то в чому стояла -- так і поїхала, жодних речей із собою не мала.
У перші дні медикам не вистачало захисних жилетів
Команда нашого ПДМШ базується в одній з лікарень Києва. Маємо сформовані чотири бригади, які працюють у три зміни, до комендантської години. Кожного дня в нас оперативні літучки, вся робота іде організовано. Дружина керівника нашого шпиталю Геннадія Друзенка займається логістикою -- скеровує бригади, куди яких поранених чи інших пацієнтів везти. Здебільшого ми зараз госпіталізуємо у два визначені медзаклади.
Важкопоранених медики-волонтери евакуюють до медзакладів
Побут у нас, як у польових умовах: ночуємо в офісі просто на матрацах, з харчуванням допомагають волонтери, медикаменти теж маємо. Якось під час евакуації людей у машину до наших медиків заскочила маленька собачка, без господаря. Тепер у нас в офісі живе, наш талісман, ми назвали її Гільза.
Зараз уже кожна бригада має і свою захисну амуніцію. Бо попервах її не вистачало -- мали один комплект на всіх: прямо на блокпосту, часом під обстрілами, одна бригада передавала захисні жилети й каски іншій, яка їхала на зміну в зону бойових дій.
Команда ПДМШ
З-під Ірпінського мосту забирали ранених військових, цивільних і їхніх тварин
За цей час основні виїзди були в найгарячіші точки Ірпеня. На блокпостах українські військові навіть не завжди пропускали наші медичні машини, бо там було дуже небезпечно. Та хіба ж наших волонтерів утримаєш, якщо вони знають, що там їх чекають на допомогу!
Трагедія Ірпінського мосту відома на весь світ
Але звісно, що всі виїзди медиків погоджуються. Крім наших бригад там на евакуації працювали ще медичні автомобілі місцевої лікарні, інших не бачила.
Наші бригади під постійними обстрілами вивозили якраз і тих людей, які рятувалися під Ірпінським мостом. Уже весь світ облетіли ці знімки іноземних журналістів. Коли їх росіяни обстріляли, то саме наші машини вивозили й поранених кореспондентів. На жаль, один помер, іншого врятували.
Медики надають всю можливу допомогу пораненим прямо в дорозі в медичному авто
Наша бригада врятувала і місцевого священика. Він з-під мосту з іконою виводив сім’ю, коли почався обстріл і його важко поранило. Ми встигли довезти до операційної, більше семи годин на столі в хірургів -- вижив на щастя.
Багатьом пораненим військовим і цивільним ми на місці надавали першу допомогу, з важкими травмами відвозили до безпечніших лікарень. Евакуювали також місцевих жителів з Ірпеня, Бучі, Гостомеля, забирали людей з їхніми собачками, котиками, бо вони не могли їх покинути напризволяще.
Російська армія воює проти дітей і жінок
Ми бігли до того мосту і звідти виводили й забирали в машину стільки людей, скільки можна було. І коли вже місць немає, а на тебе дивляться зболені очі з благанням: Ви повернетеся по нас? Заберете? Врятуєте? Це неймовірно болить, серце шматує...
Евакуація людей бригадою ПДМШ
Лікарка однієї з наших бригад, яка працювала з перших днів обстрілів Ірпеня, розповідала страшні історії. Російські окупанти в «зеленому коридорі» кинули гранату прямо під ноги гурту дітей -- всі загинули.
Під час обстрілів на вулиці жінці відірвало голову. Її дитина була поряд, то схопила мамину голову, прикручує до тулуба, кричить -- це ж неможливо ні бачити, ні переживати!!! Це що за геноцид? Проти кого росіяни воюють -- проти дітей і матерів?
Нам зараз не так важко працювати фізично, як морально -- це найтяжче випробування. Мені бракує слів, щоб зараз про це говорити. Розпирає і біль, і злість, і страх. Не буде тварям за таке прощення...
Окупанти мають наказ: стріляти по медиках
Із ПДМШ ім. Миколи Пирогова я співпрацюю волонтером з 2017 року. Кілька ротацій працювала медсестрою в лікарні Станиці Луганської, тоді це був передовий рубіж на лінії розмежування проведення ООС.
Тетяна Сушко має ряд нагород за добровільну медичну допомогу і врятовані життя
У перші роки війни росія теж обстрілювала і будинки мирних жителів, але такого як зараз не було, коли бомблять все підряд: школи, садочки, лікарні, житлові багатоповерхівки.
У цивільних людей тяжкі поранення
Тоді в лікарню Станиці Луганської теж привозили військових з різними пораненнями, але такого жахіття, яке зараз творять ці звірі, я ще не бачила. Не знаю, що в них за зброя, але такі рани страшні, рвані, глибокі, осколки так шматують тіло, що відразу важко зрозуміти характер поранення...
Буквально за день до мого приїзду додому нам військові повідомили, що вони отримали інформацію про наказ окупантам -- стріляти по медиках і санітарних машинах. Хоча вони й до того не гребували цим.
Окупанти обстріляли медичну машину
Ще 20 березня під ворожий обстріл потрапив автомобіль швидкої допомоги з бази нашого ПДМШ. На щастя, тоді ніхто не постраждав. А буквально вчора в обидві ноги було поранено одного медика, тоді ж рятували і військових, яких накрило обстрілами прямо на блокпосту.
Я тут вдома досі не можу звикнути до тиші. І що таке гарне лагідне весняне сонце. Чому, ну чому тим тварям з росії не йметься?! Чому вони в 21 столітті не можуть просто по-людськи жити, а полізли до нас загарбати нашу землю, вбивати мирних невинних людей!!!
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
