Переяславця 31-річного Олександра Онопрієнка добре знають, і не тільки в рідному місті й на Київщині, як популярного й затребуваного публікою співака. Але війна внесла свої корективи і в його життя.
Саша відклав мікрофон, сценічний костюм і тепер активно допомагає як волонтер бійцям ЗСУ, жителям різних міст і сіл, які постраждали внаслідок збройної агресії російської армії.
Зустрітися пощастило, коли Олександр на один день заїхав у Переяслав. Днями він повернувся з Франції з партією гуманітарної допомоги, і наступного дня планував розвозити її за призначенням. А потім знову їхати за кордон за новою допомогою для українців.
– Не спав нормально майже три доби, – каже Олександр. Помітно, наскільки сильно він втомлений. – Я маю волонтерське посвідчення і офіційний дозвіл від Київської обласної військової адміністрації на виїзд за кордон як водій, який здійснює автомобільні перевезення вантажів для потреб ЗСУ, медицини, гуманітарної допомоги. Перший раз я міг виїжджати лише на два тижні, а це маю дозвіл на 30 днів, тож планую за цей час встигнути з’їздити ще хоча б один раз за партією вантажу. Перевожу невеликою вантажно-пасажирською машиною, тому за раз дуже багато не візьмеш.
Ще з лютого ми налагоджували зв’язки з різними французькими та німецькими волонтерськими організаціями. Зараз привіз усього потроху: медикаменти, продукти довготривалого зберігання, дитячі речі, а також два ліжка, які завезу в Бучу. Там облаштовують тимчасові будинки для людей, котрі втратили житло.
Олександр Онопрієнко волонтерством займається з дитинства. Зараз він – лідер МГО "Нова Хвиля"
До волонтерства мене мама залучала з дитинства. Спочатку був трудовий загін «Оріон»: ми займалися в місті благоустроєм, допомагали літнім людям. Потім почалася співпраця з міжнародними волонтерами, обмін досвідом в літніх таборах. Тоді ми вже створили свою молодіжну громадську організацію "Нова Хвиля", яка діє досі. Завдяки цьому маю багато друзів у різних країнах, і вони тепер пропонують свою допомогу.
Коли на Київщині почалися активні бойові дії, то я відразу вирішив, чим можу бути корисним – волонтерською роботою, яку вмію і добре знаю її особливості. 24 лютого моя дружина була в дитячому таборі, де працює вожатою. Це поблизу Гостомеля. Під її опікою на той момент була купа дітей, тож я розумів, що моя допомога передусім потрібна там. Спочатку ми зайнялися забезпеченням табору продуктами, облаштували належним чином укриття.
Що творилося в Гостомелі і довкола, всі знають. Треба було рятувати дітей в таборі. Ми змогли спільно з поліцією і теробороною евакуювати звідти всіх на київський залізничний вокзал.
Але ж у місті залишилося багато людей, які не виходили з будинків через велику небезпеку. Сам я тоді про неї якось не задумувався. Спільно з депутатами облради від однієї з проукраїнських партій згуртувалися і допомагали, чим могли. Я купував продукти, засоби гігієни і розвозив тим, хто найбільше потребував.
Тоді Гостомель, Буча, Ірпінь, Горенка були вже на межі гуманітарної катастрофи. Перший закордонний вантаж прибув потягом із Польщі. Ми своєю машиною забрали його від кордону. Люди, які були на вокзалі, допомагали нам вивантажувати речі, а самі сідали в ті потяги і евакуйовувалися.
Співпрацював з місцевою теробороною і Горенською сільською радою. Вони мені казали, які є потреби і куди що завезти. Привозили ми тоді їжу, воду, дитяче харчування і підгузки, засоби особистої гігієни. Наприклад, у Пущі-Водиці в підвалі однієї зі шкіл від обстрілів ховалося близько 120 людей – туди треба було чимало всього.
Допомагали й хлопцям, які стояли на блок-постах. Із колегами-волонтерами шукали необхідні їм теплі речі, матраци, ковдри, каремати, ліхтарики, батарейки, павербанки тощо.
Олександр допомагав і бійцям ТРО
Коли почалися вже активні обстріли ракетами Гостомеля, а ми жили там неподалік, з дружиною вирішили їхати до Переяслава. Я тоді відразу ж набрав волонтера Андрія Іващенка, запропонував свою допомогу.
Був такий курйозний випадок. Андрій каже, що потрібно у Славутич відвезти гуманітарну допомогу. На той час місто Славутич було вже під окупацією. Але я подумав: «Треба, то треба». Почав зразу метикувати: де шукати собі бронежилета, яким чином туди дістатися. У розмові щось сказав про це Андрію і він розсміявся – мова була про табір поблизу Переяслава, а не про місто під кордоном з Білоруссю. Це був приклад того, що страху вже не було жодного.
Для жителів окупованих міст волонтери скуповували в магазинах продукти оптом
Зараз я поки зосередився на організації й доставці допомоги з-за кордону. Зібрати її допомагають не тільки наші друзі-іноземці. Чимало українців, які там живуть, долучаються і координують гуманітарні вантажі. Крім того, вони пропонували раніше і зараз це актуально – допомогу з пошуком прихистку, житла для українських біженців. «Наші люди всюди» – зараз ця фраза актуальна, як ніколи.
Гуманітарна допомога прибула від друзів з-за кордону
Вантаж гуманітарної допомоги із Франції – це другий, який я привіз. Зараз потрібні медикаменти, господарчі та будівельні товари для відбудови інфраструктури, продукти довготривалого зберігання. Одяг вже не веземо, адже в перші місяці його передали дуже багато. Люди допомагають, хто чим може.
У першому ж вантажі було чимало речей для немовлят, тому їх відвезли до шостого Київського пологового будинку. Там перебували не лише матусі з новонародженими, а й чимало переселенців.
Перша партія була з Німеччини, але я її зустрічав на Закарпатті. Туди її доправили люди, котрі самі запропонували допомогу і сформували вантаж. Це бізнесмени, які мають мережу готелів у цій країні, то вони не тільки передали необхідні речі сюди, а й в Німеччині поселили у готелях українців, які евакуювалися, запропонували їм роботу у своїй мережі. Ці німецькі бізнесмени мають українське коріння.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
