Не заради нагород, а за покликом сердець взялися за зброю тисячі українців ще у 2014 році, коли над Україною нависла реальна загроза окупації з боку росії. І багато з цих героїв стоять насмерть заради перемоги і сьогодні.
Саме завдяки добровольцям – їхній мужності і відданості, їхньому щирому патріотизму – ще в перший рік російсько-української війни вдалося зупинити російського агресора, дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти українську армію.
Одним із них став і 45-річний Олексій, який родом із мальовничої Черкащини, де він з малих літ, попри радянську пропаганду, цікавився життям своїх предків та історією визвольної боротьби українського народу за незалежність. А головним українцем для нього був і є народний Кобзар – Тарас Григорович Шевченко. Відвідавши в шкільні роки його поховання у Каневі, Олексію назавжди в серці і в пам'яті закарбувалися знамениті рядки: «Борітеся — поборете!...».
У 2015 році Олексій добровольцем пішов до військкомату та був направлений до однієї із військових частин Національної гвардії України у Вінниці. Маючи за плечима строкову службу водієм в аеромобільних військах, став водієм медичного автомобіля. Одразу після проходження підготовки розпочались відрядження у зону проведення АТО на сході України. У складі медичної бригади побував у всіх місцях, де на той час велися бойові дії.
«Моїм головним завданням було швидко та безпечно довезти поранених до лікувального закладу. Ситуації були різні. Попадали і під обстріли, і в бездоріжжя, але завдання виконували, адже життя побратимів було найціннішим», — згадує Олексій.
Демобілізувавшись у кінці 2016 року зі служби, він продовжив працювати водієм та ростити з дружиною двох дітей: сина Давида та донечку Олександру.
«Після повернення я дуже переоцінив своє відношення до життя. Батьківщина і родина були для мене на першому місці. Коли сину виповнилось 20 років і постало питання про службу, то моя відповідь була однозначною: кожен українець повинен уміти захистити свою родину і країну», — розповідає Олексій.
Син Давид дослухався батькового слова та після закінчення професійного коледжу підписав контракт, тепер проходить службу водієм в одній з військових частин Нацгвардії на Київщині.
«24-те лютого розпочалось для мене телефонним дзвінком побратима, з його слів я зрозумів – це війна. Не вагаючись, зібравши необхідні документи та речі, попрощався з дружиною та донькою і через декілька годин був на КПП частини, де служить син», — пригадує Олексій.
З того часу батько та син боронять Батьківщину разом та виконують завдання за призначенням. Водійське ремесло нелегке, але таке потрібне для військ. Під час оборони Києва вони забезпечували підрозділи боєприпасами, продуктами та всім необхідним.
«Ворог прийшов, щоб знищити українців як народ, знищити нашу Україну. Воювати будемо до нашої Перемоги — доти остання нога окупанта не покине нашу землю», — підсумував гвардієць.
Ось так від батька до сина передається споконвічна любов до Батьківщини, до своєї родини та святий обов’язок їх захисту у лиху годину. Це лише один життєвий приклад патріотизму і мужності українців, а таких є тисячі.
Українські добровольці стали гордістю українського народу та водночас головним болем кремлівських посіпак. Вони беруть активну участь у нинішній російсько-українській війні, захищають країну від російських окупантів і здобувають перемогу кров’ю і потом.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
