Завершився черговий навчальний рік. Вчителі знову випускають у доросле життя учнів, до яких звикли, прикипіли душею, бо давали не тільки знання, а й свою любов та душевне тепло. Переяслав.City запитав педагогів міста, кого зі своїх учнів вони згадують найчастіше.
Валентина Ігнатенко, 54 роки, вчителька хімії Переяславської гімназії №5:
– Часто згадую свій перший десятий клас, у якого стала класним керівником, коли прийшла працювати після університету в школу на Черкащині. Але особливе місце в пам'яті відведене моїм учням з першого складу команди КВК "БУМ" у п'ятій школі, яка утворилася більше десяти років тому: Женя Чепіга, Женя Лой, Юля Чухно, Денис Бойко, Петя Волощук, Маша Левченко, Іра Суденко. Разом ми стали призерами багатьох міських та обласних конкурсів КВК, пошили впізнавані костюми, і після їхнього випуску зі школи команда далі продовжувала жити й розвиватися вже з новими учасниками.
Валентина Ігнатенко
Людмила Романенко, 59 років, пенсіонерка, колишня вчителька ЗОШ№1:
– За 39 років педагогічного стажу було стільки випускників, про яких згадую і нині. Для прикладу коли я працювала в Чернівцях у мене був учень Коля Ляго. Писав, як куриця лапою, добрати нічого не могла. Виріс став лікарем, чудовим хірургом. Я й зараз пригадую, як я намагалась прочитати його твори, а ще якось на уроці коли я запитала в дітей про професію вчителя, вона важка чи легка? Коля встає й каже важка. А чого важка? Допитуюсь. Бо ми у вас печінку виїдаємо відказує, я часто тоді повторювала, що вони своїми знаннями у мене печінку виїдають.
У переяславській школі Женя Одинець шебутний хлопчина, не ходив на уроки, а коли приходив то зовсім не хотів навчатися. А зараз із вищого навчального закладу пішов на війну захищати Україну. Або Іван Чемишев – зараз льотчик, також захищає Україну. На уроці до дня космонавтики читали оповідання про Белку і Стрелку. Після оповідання питаю то хто перший полетів у космос нам скаже Ваня. Він встає дивиться на портрет Леніна, який висів над дошкою і каже Ленін!
Людмила Романенко
Валентина Одинець, 45 років, вчителька української мови та директор Переяславської гімназії №2:
– Кожен вчитель з великою любов’ю та теплом згадує найперший клас. Вже як директор я кажу педагогам: для дітей ви єдині і унікальні. Ви на все життя для них будете одним вчителем української мови, математики і так далі. І найголовніше – передати їм передати любов. У другу школу я прийшла працювати у 1999 році. Тоді ж вперше стала класним керівником. Серед моїх учнів були Юля Мисюра, Таня Набок, Андрій Остапенко, Саша Чубай. Я досі візуально пам’ятаю, хто за якою партою сидів. А тепер так щемливо, коли вони приводять до школи вже своїх дітей.
Дуже добре пам’ятаю ще один свій клас: Юля Булавченко, Яна Бакуменко, Владислав Зорін, Вася палатний, Діма Мілов… Я була в них класним керівником до 9 класу, і на їхніх очах стала директором. Їм було важко дати раду, бо кожен був яскравою особистістю, всі гаразді на витівки. Але від праці з ними я отримувала неймовірну насолоду. Діти були дуже зацікавленими навчанням, творчими, писали вірші. Серед них було багато переможців олімпіад. Я отримувала винагороду успіхами цих дітей. І позашкільне життя було дуже насиченим: екскурсії, поїздки. Одного разу на мій день народження весь клас удосвіта прийшов до мого будинку, написали на асфальті привітання фарбою, подарували величезного іграшкового ведмедя.
Але на все життя мені запам’ятався такий випадок. Коли я тільки почала працювати у школі, мені подзвонила бабуся моєї учениці Маринки Забільської. І сказала: «Валентино Вікторівно, Ви в зошиті зробили виправлення, що Дніпро – середнього роду. Але ж це чоловічий рід». Я перевірила у довідниках, звісно, вибачилася, було соромно. Ту науку запам’ятала назавжди. Та щороку, на мій День народження 3 жовтня, який зазвичай ще й припадає у переддень Дня вчителя, мене з самого ранку найпершою вітає одна людина – бабуся Маринки Забільської. Така любов і повага батьків моїх учнів – для мене великий подарунок.
Валентина Одинець
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
