У ніч і 17 на 18 вересня 1938 року енкаведисти розстріляли 47-річного професора Володимира Симиренка — українського помолога і селекціонера плодових культур, одного із перших агроекологів та розробників дослідницької методології сучасного садівництва.
До страти Володимира Левковича засудили після третього арешту постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року. Місцем поховання українця вважається урочище «Солянка» в міській зоні Курська.
Історію про видатного українця переповідає за даними відкритих джерел Переяслав.City.
Син відомого батька
Український учений-садівник, селекціонер, помолог, один із перших агроекологів Володимир Левкович Симиренко народився 29 грудня 1891 року у непростій родині.
Його батько Левко Платонович Симиренко був із дитинства закоханий у батьківський сад, мріяв стати біологом. Левко закінчив гімназію Одеси, де уславився любов’ю до природничих наук, віртуозною грою на роялі та прекрасним голосом. 1873 року він став студентом Київського університету.
На жаль, пильна увага поліції до народовольця змусила Симиренка перевестися на навчання до Одеси, а там після обшуку, реквізиції власної бібліотеки й листування уже під конвоєм складав випускник іспити.
Далі висилка у маєток батьків, знову – трус і Лук’янівська тюрма Києва. А звідти 1879 року українця чекав шлях на "білі ведмеді". Уже в дорозі Симиренка догнала звістка про надання йому ступеня кандидата природничих наук.
На чужині, у Красноярську, козакові пахли яблука. На замовлення золотопідприємця Кузнєцова Левко Симиренко розвів оранжереї, де плекав виноград, ананаси, троянди, орхідеї й камелії. Вперше в Сибіру український учений почав вирощувати покривні карликові сади. Симиренко заклав у Красноярську парк, який і сьогодні є окрасою та гордістю міста.
Та вартові тоталітарного режиму не залишали вченого в спокої. Його звинуватили у приналежності до групи "Червоний хрест" і на рік запроторили до камери-одиночки. Там Левко захворів на тиф і мало не помер. Згодом його на два роки вислали до Іркутської губернії, де він зустрів свою долю: польська революціонерка Арнольда Грушевська стала дружиною Симиренка. Молоді переїхали на висилку до Курська і, нарешті – у рідний Мліїв під гласний нагляд поліції.
Відомі сади Симиренка
Саме у Млієві Левко Платонович заклав найкращий у Європі маточний колекційний сад і школу садівників. Сюди приїздив Чехов, скупенький Антон Павлович отримав у подарунок чималу колекцію троянд для своєї дачі в Ялті. Імениті садівники, члени царської родини зверталися до Левка Симиренка за порадами.
Мліївський сад нараховував 900 сортів яблунь, 839 – груш, 350 – вишень та черешень, 165 – аґрусу, 84 – слив, 54 – горіхів, 36 – жорделів /абрикосів-дичок/, 115 – броскви /персиків/ і 937 – троянд. Тут Левко разом із братом вивів сорти яблунь Ренет Симиренка, присвячений пам’яті батька; Пепін Рібстон, Ренет Баумана.
Найпершими помічниками Симиренка були його дружина, обидва сини, дочка. Коли вченому дозволили виїздити за межі маєтку, він вивчав сади Криму, Кавказу, що дало матеріал для книги "Кримське промислове плодівництво".
Досліджуючи помологію, науку про сорти плодових і ягідних культур, Симиренко видав унікальний тритомний підручник «Помологія», заснував новий виробничий напрямок цієї науки. 1894 року Французьке помологічне товариство вручило Левку Платоновичу найвищу нагороду – Велику Золоту медаль, а наступного року обрало своїм почесним членом. 1916 року Московська академія звернулася до вченого із пропозицією очолити там кафедру, але Симиренко відмовився працювати на чужині.
Зачистка України від еліти
У рамках зачистки України від її еліти у 1919 році у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Платоновича – Микола й Олекса. У Різдвяну ніч 1920 року, коли вчений писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного Левка Симиренка в його власній хаті. Після пострілу вбивці увірвалися через вікно до кімнати, зняли з умираючого вченого куртку, перевернули усе догори дном, імітуючи крадіжку. У селі були відомі імена злочинців, але ніхто їх не переслідував і дожили вони до глибоких літ.
Одразу ж більшовицька влада націоналізувала хутір, сади, школу. Було знищено архів генія садівництва, його ділова документація, бібліотека.
Володимир Симиренко продовжив справу батька
28-річний Володимир Левкович заступив батька. Він навчався в Києві у гімназії на вул. Коцюбинського, 12; випускник сільськогосподарського факультету Київської політехніки – очолив Мліївську дослідну станцію. Згодом став професором Уманського сільгоспінституту, 1930-го року – організатором і директором Українського науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур (першого в Союзі).
Володимир Симиренко мав конфлікт із Мічуріним, тому один із московських мічурінців доніс на українця. У цей час сім'я жила в Китаєвому. Напередодні Різдва влада влаштувала ніч трусу, знищила унікальну наукову бібліотеку, родинний архів. Володимир Симиренко у 1933 році був арештований за участь у «антирадянській шкідницькій організації» і провів одинадцять місяців у камері смертників.
Листопад 1933 — кінець грудня 1937 — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.
1938 — заарештований утретє. Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року 47-річний професор засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938.
Місцем поховання Володимира Симиренка вважається урочище «Солянка» в міській зоні Курська.
Ненависть радянської влади до Симиренків
Відомі з родини Симиренків
Радянська влада ненавиділа Симиренків.
На Платоновому хуторі у 1858 р. родина побудувала Свято-Троїцький храм. Біля храму – родинне кладовище. Але:
- поховання зрівняли з землею;
- з храму зробили будинок культури;
- сцена постала на місці поховань родини;
- біля огорожі могила Левка Симиренка, навпроти неї поставили туалет;
- циркуляри влади заборонили пропагувати симиренківську школу садівництва;
- праці Симиренків вилучалися з видавництв і бібліотек;
- ренет Симиренка повеліли іменувати “Зеленка Вуда”;
- цвинтар і родинна церква у Млієві, поховання на Аскольдовій могилі були сплюндровані.
Та яблуко від яблуні недалеко котиться… Дружина Володимира Симиренка, Марія Демидівна, забрала сина й дочку, ховалася по селах, потім пішки добралися до Західної Європи, перебували в інтернованих таборах. Доводилося жебракувати. У Бельгії та Франції їх врятувало прізвище. Діти одержали в Європі престижну високу освіту.
Левко Симиренко (1855—1920) з дітьми, 1910-ті рр. Зліва направо: Платон (1888—1952), Володимир (1891—1938), Тетяна (1887—1973)
Доля закинула Олексу Володимировича до Канади, він став доктором наук, професором Невадського, Міннесотського та Пенсильванського університетів, автором багатьох праць із політології.
Його сестра Тетяна Симиренко–Торп народилася 1926 року на уславленому Платоновому хуторі під Черкасами, саме вона пронесла через усі роки вузлик із листуванням батька.
Поліглот, працювала радником-експертом із питань економіки у Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків. Не раз була у складі урядових делегацій. Із далекої Канади приїздила в Україну Тетяна Симиренко, повертаючи славні імена рідних.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
