"Ми не дозволимо згаснути пам’яті про тебе": у Переяславі відкрили дошку Герою Сергію Мелю

Валентина БАТРАК Головна редакторка

Сьогодні о 15:56

Ще вчора в місті було сонячно і тепло. А сьогодні – холодно і накрапає дощ. Лише за добу все змінилося: погода, настрій, емоції. Так само як лише за одну ніч у лютому 2022 року змінилося життя українців. А в Переяславі – життя родини Мелів. 24 вересня, в день поминання пів року з дня загибелі Сергія Сергійовича Меля відкрили меморіальну дошку на його честь, розповідає Переяслав.City.

…Ще вчора вони жили в любові, турботі і взаємній підтримці, мріяли про майбутнє, тішилися щастям батьківства. А завтра почалося повномасштабне вторгнення військ російського окупанта.

«У перший день цієї навали чоловіки стали на захист України і своїх рідних. Батько і син – Сергій Іванович і Сергій Сергійович. Двоє людей з одним ім’ям, одним прізвищем і однією долею. Двоє воїнів, обоє захищали рідну землю у складі військової частини А7303 в 137-му окремому батальйоні територіальної оборони Бориспільського району. Життя обох обірвала війна…»

Мітинг пам'яті з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою Сергію Мелю. 24 вересня, ПереяславАвтор: Валентина Батрак

Від шкільного порогу ліцею Володимира Мономаха у довгий живий коридор на все подвір’я об 11 годині вишикувалися люди: учні, побратими, друзі, жителі міста, приїхали люди з Вовчкова, де могили батька і сина.

І родина Мелів – мама, брат, дружина, синочок…

Праворуч від вхідних дверей на стіні одна із шести меморіальних дошок накрита білим полотном. Вона присвячена Сергію Сергійовичу Мелю. Всі , хто його знав і любив за життя, прийшли подякувати вже на гранітному портреті. І завмерли в чеканні. Коли на подвір’ї з’являється міський голова, ведуча Влада Черненко розпочинає мітинг-реквієм пам’яті.

Не перший такий захід у місті, й не останній, на жаль. Звучить державний Гімн, хвилина мовчання молитва священника протоієрея ПЦУ о. Михайла. Виступає міський голова Вячеслав Саулко, військовослужбовець і побратим Юрій Анікієв, Сергієва учителька Людмила Відасова… …І ось біле полотно вже довічної журби з кам’яного портрету знімають ті, кого Герой любив усім серцем, і яким він прикрив їх від ворога, – дружина Ірина та синочок Ромчик.

Мітинг пам'яті з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою Сергію Мелю. 24 вересня, Переяслав ведуча Влада Черненко на мітингу пам'яті з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою Сергію Мелю. 24 вересня, Переяслав

– Нехай ця дошка буде не лише знаком скорботи, а й джерелом сили та віри для кожного, хто підніме очі й прочитає ім’я Героя, – говорить ведуча як завжди проникливі слова, ретельно підібрані в особливу історію Героя. – Мимо неї тепер щоразу приходитиме на роботу сюди дружина-вчителька і синок-першокласник.

Ця дошка пам’яті про Сергія Меля буде тихим, але промовистим свідченням його мужності для всіх поколінь учнів цього закладу, де він колись навчався. А будь-який знак пам’яті – це передусім духовний оберіг.

…Люди стають у довгу чергу, аби підійти до портрета Сергія, покласти квіти, прикласти руку до каменю і подякувати йому. За цей день.

Поки що він із відлунням далеких вибухів на полігоні, з завиванням сирени повітряної тривоги, але водночас спокійно-розмірений. Ще далекий від фронту, але який хоч і повільно, а просувається. Батько і син Мелі зробили все можливе і заплатили найдорожчим, щоб війна не дійшла до їхнього рідного дому.

Сергій Мель став на захист України в перший день повномасштабного вторгнення разом зі своїм батьком Сергієм Івановичем. Його життя обірвалося 4 жовтня 2023 року на Донеччині. А 24 березня 2025 року загинув син поблизу села Надеждівка на Херсонщині.

Читайте також: Герой Сергій Мель був одним із небагатьох командирів, який ходив із хлопцями в окопи

Надія Мель, дружина і мама Героїв: «Мій синочок, моє пташенятко! Сьогодні півроку як я не чую твого голосу, не бачу твоїх голубих, як море, очей. Але ти з батьком завжди зі мною. Моя любов до вас живе в пам'яті, яку нічим не стерти...»

Ірина Мель, дружина Сергія: «Сьогодні пів року, як ти не з нами… Мій найдорожчий, мій найрідніший, мій коханий чоловіче. Біль втрати невимовний… Він не вщухає ні на мить, не відпускає ні вдень, ні вночі. Душа болить так, що немає сили дихати.

Ти був для мене всім. Ти був моєю любов’ю, моєю опорою, моїм життям. Ти був найкращим татом для нашого сина. Ти любив його так щиро, і він завжди пам’ятає тебе. Він любить і сумує за своїм татком щодня… Я бачу, як йому боляче, і серце моє розривається ще більше.

З твоїм відходом загинуло все… Усе, що ми планували, про що мріяли, у що вірили. Лишився тільки біль і порожнеча.

Наш син росте під твоїм поглядом, хоча ти не поруч тілом. Ми носимо тебе у своїх словах, у фотографіях, у звичках, які ти нам подарував. І якщо інколи здається, що світ занадто темний – я згадую твою посмішку і тримаюсь за неї.

Ти назавжди в моєму серці. Ти назавжди в серці нашого сина. Ми любимо тебе. Ми сумуємо. Ми не дозволимо твою пам’ять згаснути. Дякую тобі за кожну хвилину з тобою – вони були найдорожчими.

Пів року – це лише число. Пам’ять про тебе – вічність».