Прапор надії сьогодні став прапором прощання для рідних Героя Василя БЄЛЬЧЕНКА із с. Веселого Дівичківської громади. Майже два роки мати, дружина та діти чекали, що їхній найдорожчий захисник повернеться додому живим.
Сьогодні, 8 червня, під тим самим прапором, який був символом віри і сподівання для близьких, замайоріла дорога додому для Воїна на щиті. Про чин похорону розповідає Переяслав.Сity.
Василь Євгенович Бєльченко народився 8 серпня 1986 року. Останнім часом, близько чотирьох років, працював у київській будівельній компанії «Сервіт». Його колеги по роботі приїхали на прощання. Кажуть, був надійним і відповідальним працівником, хорошим товаришем. Таких людей завжди боляче втрачати.
Він був призваний на військову службу по мобілізації 3 травня 2024 року першими відділом Бориспільського РТЦК та СП Київської області.
Служив гранатометником 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А2582. Мав позивний "Єнот".
Військовослужбовці 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, в якій служив Василь, теж приїхали сьогодні до Переяслава із Запорізького напрямку на прощання з побратимом. Кажуть, вони особисто не знали Василя, на жаль, але в їхній бригаді це традиція – віддати шану і провести в останній дорозі кожного, хто був у їхньому строю. Приїхати тим, хто з ним разом служив, не було змоги – минуло багато часу і сталося багато змін у підрозділі. А ще, наголошують, навіть на короткий час не можуть відправити когось із бійців з розташування, бо ніким замінити – ротації давно немає…
Василь Бєльченко загинув 12 серпня 2024 року в районі населеного пункту Свердликово Суджанського району Курської області. Але підтвердилася його загибель тільки тепер. Досі Воїн майже два роки офіційно вважався зниклим безвісти. І тільки після чергового акту репатріації тіло Воїна ідентифікували та повернули рідним для прощання.
– Він телефонував рідним перед тим своїм останнім виходом. Я не дуже знаю подробиці, але сказав, що ідуть з хлопцями на позиції. І відтоді ось майже два роки ніякої звістки не було. Ми всі чекали, вірили, але… – скрізь сльози каже близька родичка пані Людмила.
Здавалося б, що два роки чекання з невідомості здатні висушити всі сльози і затьмарити біль. Але це так може здаватися тим, хто не чекав, не втрачав. Кому не довелося в останнє над закритою домовиною кричати від розпачу і знати, що відповіді не буде.
"Ти ж обіцяв, синочку, що повернешся, ти ж обіцяв...," – безпомічно під купол храму в болючій тиші зринають мамині слова і там розбиваються в чергову безвість. Коло домовини Героя рідні запалюють свічки...
Заупокійну службу за Воїном п'ятеро священників справили у Свято-Успенському соборі. Традиційну проповідь виголосив настоятель храму о. Іван Поліжак. З промовою виступив голова Переяславської громади Вячеслав Саулко, цього разу на прощання з Героєм прийшли і всі три його заступниці, були представники відділу культури, земляки та друзі Воїна, переяславці.
Після служби траурний кортеж вирушив до рідного дому в с. Веселе Дівичківської громади. Там на місцевому кладовищі, на рідній землі, віднайшов вічний спочинок наш Герой. Йому навіки 38 років.
У Василя Бєльченка залишилася мама Ольга Іванівна, дружина Альона та малолітні сини – 7-річний Давид і 14-річний Єгор.
Світла пам'ять і шана Герою. Співчуття родині.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
