Майже кілометр дороги до рідного порогу Сергія Кутового встелили квітами його землячки. До батьківського будинку у мікрорайоні Трубайлівка в Переяславі з прапорами надії прийшли посестри його мами, дружини та сестри, які підтримували одна одну цілий рік очікування з невідомості. Сьогодні, 9 червня, Переяслав зустрів на щиті свого Героя і віддав йому останню шану. Про чин похорону розповідає Переяслав.City.
Сергій Васильович КУТОВИЙ народився 14 серпня 1988 року. Навчався в Переяславській гімназії (нині ліцей ім. Івана Мазепи).
– Був звичайним хорошим хлопцем: простим, добрим, щирим і дуже порядним. Весь час був захисником для своєї Катрусі – молодшої сестрички. А потім став захисником нам усім. Став нашим Героєм… – крізь сльози і біль, що перехоплюють подих, каже Вікторія Гуріна, класна керівниця Сергія. Була його наставницею з 5 по 9 клас ЗОШ №2. – Батьки все життя працювали, то Сергій залишався за старшого у сім’ї, як дорослий. Сам брався за різну роботу, трудящим був. У 2021 році в нас була зустріч однокласників, Сергій був уже вдруге у шлюбі, хвалився, що чекав на осінь народження синочка…
Поряд стоїть однокласник Максим, уже ветеран війни, згадує:
– Чомусь зараз згадується кумедний епізод, як ми з ним на перерві їли картоплю. Це був період, коли з’явилося масло «Rama» в коробках. Серьога приніс із дому смаженої картоплі і ми її їли з тим маслом… Та ми всі тоді росли як звичайні діти: бешкетували, щось там вчили…
– Але всі хлопці виросли такими дуже достойними людьми, майже всі зараз зі зброєю в руках захищають нас, – додає пані Вікторія. – Максим ось уже ветеран, Коля в Третій штурмовій, Саша десь на півдні, Ігор, Руслан, Вова… Підтримуємо з ними зв'язок і молимо Бога, щоб всі вони повернулися додому живими. Сергій – наша перша втрата, дасть Бог – щоб єдина…
Сергій Кутовий був призваний на військову службу по мобілізації 14 листопада 2024 року першим відділом Бориспільського РТЦК та СП Київської області.
Служив командиром 2 штурмового відділення-командиром машини І штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону військової частини А 4951 – 33-й окремий штурмовий полк (33 ОШП) Сухопутних військ Збройних сил України.
Загинув 16 травня 2025 року в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Рижівка Сумської області. Досі Воїн вважався зниклим безвісти. Захиснику навіки 36 років.
Сергій мав свою сторінку у соцмережі, незадовго до загибелі, 10 травня, виставив фото свого синочка. Також ділився своїми фото зі служби та з побратимами.
19 квітня 2025 р.Фото: сторінка у соцмережі Сергія
9 березня 2025 р.Фото: сторінка у соцмережі Сергія
За пів години до початку похорону коло храму Воскресіння Христового збираються люди. Серед них друзі родини, колишні колеги Сергія, переяславці, які не знали Воїна, але прийшли подякувати йому за захист, і ті, хто досі чекає своїх рідних з війни і з невідомості «безвісти зниклого».
Сергія Кутового рідні чекали понад рік, виходили на акції підтримки для пошуку безвісти зниклих. Жили тільки надією.
Друзі родини розповіли, що звістку про ймовірну загибель рідні Сергія отримали ще взимку, коли відбувся черговий етап репатріації тіл українських військовослужбовців. На жаль, підтвердити особу воїна візуальним опізнанням вже було неможливо, хоча, зі слів близьких, мама й упізнала на сину його одяг. Але не втрачала надії: може, це все ж таки помилка?
Щоб уникнути найменшої недостовірності, для ідентифікації тіла експерти запросили здати тест на ДНК не тільки маму, а й доньку. Через це рідні чекали результатів ще кілька місяців. І тільки після цього їм сповістили страшне підтвердження та дозволили забрати тіло.
– Я добре знаю їхню родину: батьків і дружину. У Сергія від першого шлюбу донька-підліток, а в другому шлюбі синочок народився, ще в садочок ходить. Вони так чекали його, була надія і вони за неї трималися до останнього. А сьогодні – це просто крик душі для батьків, не дай Боже нікому хоронити свою дитину, – витирає сльози пані Марія.
– Я знала і Сергія, ми з ним певний час разом працювали в Борисполі на «кондитерці». Він прийшов спочатку помічником тістоміса. Дуже відповідальним був, безвідмовним, як треба кого підмінити чи допомогти щось – ніколи не відмовляв. А потім він пішов працювати водієм на маршрутку до «Чернігівської», таксував також. Дуже порядний, хороший був, його багато людей знали, – пані Марія поправляє траурну стрічку на великому букеті червоних гвоздик, зачувши звук сирени поліцейського супроводу траурного кортежу.
Похорон був досить велелюдним. У храмі шестеро священників справили заупокійну службу. Отець Анатолій виголосив промову, нагадавши вже істину:
– Як сказано у Святому письмі, найбільшим проявом любові є віддати життя за ближнього свого. Наш Герой віддав усе, що мав. А наш обов’язок – пам’ятати цю його жертву, щоб вона ніколи не була марною, і самим продовжувати боротьбу. Мати ту мужність і діяльну любов, яку мав наш Воїн і нас надихав.
Наприкінці священник традиційно закликав присутніх:
– Ми ніколи не скоримося й не опустимо голову перед ворогом, але станемо на коліна перед світлою пам’яттю нашого Героя і заспіваємо на прощання духовний гімн «Плине кача».
Після служби скорботна процесія пройшла центральною площею міста і вирушила до мікрорайону Трубайлівка. Там на кладовищі відбувся мітинг, віддали Герою останні військові почесті. Дружині передали прапор країни, яку до останнього подиху захищав Сергій Кутовий, а над його могилою виконали Гімн України.
У Героя залишилися батьки, дружина, донька та синочок.
Слава Герою! Співчуття родині та близьким.
9 лютого 2025 р.Фото: сторінка у соцмережі Сергія
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
