Ввічливість, гарні манери, доброта та щирість цінувалися серед людей завжди – слова вдячності мають магічну дію, адже передають флюїди щастя, добробуту, позитивні емоції. Міжнародний день «спасибі» був започаткований ЮНЕСКО та ООН і традиційно відзначається 11 січня. Покликаний нагадати всім народам про важливість вдячності та приязні. Про те, кому й за що подякують в цей день наші земляки, розпитували журналісти Переяслав.City.
Тамара Буряк, 39 років, с. Лецьки:
– Дякую своїм батькам Світлані Василівні та Василю Михайловичу, вони зробили для мене найбільше добра. Особливо це відчула, коли в моєму житті був дуже складний період – розлучення. І мама, і тато проявили терпимість, розуміння, людяність і доброту. Вони не тільки прийняли мене з сином у свій дім, а й не сказали жодного слова докору. З самого дитинства вони ставились до мене й мого брата Юри з розумінням і любов’ю. Ніколи не тиранили нас, не експлуатували, хоч і не завжди від нас чули слова вдячності. Тому сьогодні я від щирого серця кажу: «Спасибі, мої рідні».
Олександр Головко, 26 років, місто:
– Через півтора місяця у мене весілля – одружуюся на своїй коханій Софійці. Вона з Волині, навчається в нашому університеті. А подякую за це своїй сестрі Оленці, адже познайомити нас була саме її ідея: вони із Софійкою навчаються на одному курсі.
Василь Потупа, 84 роки, місто:
– Сьогодні і не тільки мені хочеться сказати «спасибі» директору будинку освіти Нелі Ковальській, яка частенько влаштовує для нас, людей літнього віку, зустрічі. Ось і перед новим роком за її ініціативи ми зібралися в залі будинку освіти і одне одного вітали зі святами. Я там ще й власний вірш прочитав. Спасибі й Миколі Гущі, який завжди інформує нас щодо нововведень в сфері соціального захисту населення. А ще я дякую нашій двірничці. Галина Удала і в погоду, і в негоду ретельно прибирає біля нашої багатоповерхівки. А сусідам своїм я кажу спасибі за те, що завжди вітаються зі мною чемно. У сезон я, бува, пригощаю їх городиною, яку вирощую на дачі.
Тетяна Дубина, 60 років, с. Помоклі:
– Найбільше хотіла б подякувати своїй матері Марії Петрівні. Їй зараз 80 років. Із моєю сестрою живе у Світанку. Розумію, що для кожної людини матір – найрідніша і найдорожча людина. Та про те, що зробила для нас, своїх чотирьох дітей, наша, без сліз і згадувати не можу. Доволі рано вона залишилася з нами сама. Все робила, так багато працювала, щоб підняти нас на ноги. А коли у молодому віці померла одна з наших сестер, на руках у матері залишилося ще й двоє її малолітніх дітей. Так що кому ж нам, рідним, ще й дякувати, як не цій людині?
Микола Богуцький, 64 роки, с. Соснова:
– Найперше дякую за доброту і підтримку дружині Ніні Павлівні, ми з нею ровесники, а в шлюбі ось невдовзі стане 42 роки. Виростили з нею доньку і сина, маємо вже і 8-річного внука! Затим у нашому віці важливе місце займають лікарі. Я багато років лікуюся в кардіолога Віктора Конченка та в окуліста Лариси Кліменчук і дякую їм, що підтримують моє здоров’я. Ще подякую рідним нашого сільського лікаря Михайла Миколайовича Черниша – йому світла пам’ять, він помер у листопаді минулого року, стало зле на роботі. А загалом хороших людей я знаю багато і я вдячний їм усім, хай у їхніх домівках лунає сміх, будуть радість і здоров’я.
Оксана Гресь, 31 рік, місто:
– Як очільниця волонтерської групи «Поспішай творити добро», яка допомагає вихованцям дитбудинків і родинам у скруті, хочу подякувати усім мешканцям Переяславщини, які нас підтримують. Переяславці активно долучилися до збору новорічних подарунків для дітей-сиріт. Також закупили велику кількість імбирних пряників, які ми відправили в дитзаклади. Приносять одяг і взуття на потреби нужденних. Я дуже вдячна своїм батькам, чоловіку за любов і підтримку. Також своїм кумам, які мене люблять і дуже допомагають мені у волонтерській діяльності. І, звичайно ж, відомій українській блогерці Аліні Шаманській, яка найпершою підтримала мою справу і продовжує підтримувати.
