У жовтні 2023 року переяславець Ігор Янчук здійснив свою давню мрію: вперше зіграв на березі Чорного моря в Одесі. Відтоді почав регулярно приїздити і влаштовувати концерти на світанку, а віднедавна переїхав до Одеси. Що змушує музиканта виступати у такий незвичний спосіб, розпитали в переяславця наші колеги з Біляївки, повідомляє Переяслав.City з покликанням на їхнє видання.
Ідею зіграти на березі моря в Одесі піаніст виношував близько року, зауважив Ігор журналістам Біляївка.City.
– Я люблю грати під відкритим небом, – поділився Ігор Янчук, – шукаю місця сили, де б нікому не заважала, а навпаки доповнювала атмосферу жива фортепіанна музика. Подумав, що набережна на Ланжероні в Одесі – одне з таких місць.
На своїй сторінці в соцмережі Ігор своє хобі називає "піаноморе":
"Грати з відкритим серцем на відкритому піаніно, що стоїть на відкритому повітрі біля моря, даруючи таким же відкритим людям листівки це я називаю Піаноморе".
Журналістам з Біляївки наш земляк розповів, з чого все почалося. Так, перший концерт Ігоря відбувся увечері 1-го жовтня 2023 року. Тоді зібралось близько 300 людей. Музикант грав босий, прямо на плитах біля моря. Коли почало сутеніти, увімкнули ліхтарі, запалили свічки – відбулась "справжня магія". Під враженнями залишились і глядачі і сам музикант.
Наступного дня Ігор прийшов з друзями зустрічати світанок на морі та пити улюблене какао. Тут спонтанно в нього народилась ще одна ідея.
– Ми проходили повз піаніно, я зупинився, почав імпровізовано награвати якусь мелодію, дивитись, як сходить сонце. В одну мить відчув, як сильно музика і сонце доповнюють одне одного. Так і з’явилась гарна традиція грати для одеситів на світанках.
Цій традиції лише півроку, а Ігоря Янчука вже називають "символом одеських світанків". Адже лише біля спуску на Ланжерон щовихідних близько 6 ранку можна потрапити в затор. Сотні шанувальників приїжджають на машинах, велосипедах, самокатах, приходять пішки, аби насолодитись живою музикою під першими променями сонця і зарядитись енергією на весь день.
Піаніно витримало навіть шторм
Як зазначає музикант, частина його успіху – це гарний інструмент, який "витримає" цілодобово стояти просто неба. Були випадки, коли під час сильних штормів його перекидало, відносило на кілька метрів і омивало водою, але до механіки та клавіш, на щастя, не потрапляло жодної краплі.
– Звісно, навіть з декількома шарами захисту, в таких умовах воно не прослужить довго, можливо кілька років, – розповів музикант, – але головне, що тут воно виконує свою основну місію: служить народу, звучить, дає концерти, бачить щирі людські емоції. Я гадаю, що як і я, воно тут щасливе.
Піаніно на Ланжероні – це вже не просто інструмент, це домівка для багатьох речей. Тут і будильник, придбаний на одеській барахолці, щоб не проґавити світанок, і дзеркало, ніби ілюмінатор, і навіть живий організм – квіточка. Неможливо уявити інструмент і без різноманітних подарунків від шанувальників. Кожен з них особливий.
– Наприклад, кораблик мені привезли з Миколаєва. Це ручна робота. Я розповідав про свою мрію – зіграти на берегах всіх океанів. І людина мені подарувала цю скульптуру зі словами "Нехай несе в сторону мрій".
Початок "піаноісторії"
З яким би трепетом Ігор не розповідав про піаніно на березі моря, найкращий інструмент для нього – той, з якого почалась його історія як музиканта. Він і досі стоїть у Ігоря вдома. Коли приїжджає в рідний Переяслав, із задоволенням сідає за нього.
– Це Weinbach, Чехословацького виробництва, його привіз батько, коли мені було дев’ять років. Він працював директором районного будинку культури. Інструмент списали як непотріб, а тато вирішив забрати додому.
Тоді хлопця віддали до музичної школи, яка мало не відбила у нього бажання займатись далі музикою. Після її закінчення довгий час обходив піаніно стороною.Повернувся до творчості Ігор у 2007 році. Юнаком він захопився творами італійського композитора Людовіко Ейнауді.
– Я їх слухав, слухав, а потім думаю, чому б не спробувати самому пограти його мелодії, напевно ж щось залишилось у пам’яті, – поділився спогадами піаніст, – так я почав шукати і формувати власний репертуар, а вже в 2011-му році написав свої перші твори. Це були мелодії без назви, просто “номер 1” і “номер 2”.
З 2013-го року Ігор виступає на вулицях Переяслава, Києва та інших міст України і ділиться своєю творчістю з перехожими. Нині у нього вже ціла добірка власних творів, у кожного з них своя історія.
– На початку повномасштабної війни на створення мелодії мене надихнула одна з тривог у Переяславі, я її так і назвав – "Повітряна тривога".
Громадська діяльність і переяславська "Джем Толока"
Ігор Янчук не тільки музикант, а й активний громадський діяч. Переяславці, наприклад. добре знають Ігоря, як організатора заходу "День вуличної музики", а також ініціатора створення молодіжного громадського простору – одного з перших в Переяславі.
Проведення роботи з облаштування громадського молодіжного простору "Джем Толока"
ГО "Джем Толока"
У 2013-му році Ігор Янчук заснував молодіжну громадську організацію "Джем Толока". Ігор переконаний, що його місія, як музиканта – не лише подарувати позитивні емоції людям, а й залишити щось після себе.
– Коли ми починали грати у сквері в Переяславі, там навіть не було, де сісти, – розповів музикант, – на зібрані кошти під час концертів ми встановили перші арт-лавочки. Потім на це звернула увагу мерія. Разом ми влаштували гарну зону для відпочинку.
В Одесі Ігор теж мріє зробити щось подібне. Найближчим часом встановити пару тематичних "піанолавок" на березі моря, а можливо у майбутньому – прошити деревом всю зону з плитами, аби людям було зручно сидіти. Сподівається, що одесити та міська рада його в цьому підтримають. Хоча він тут живе лише півтора місяці, каже, що Одеса встигла стати для нього рідною. Тому, куди б не занесло життя у майбутньому, хоче після себе щось тут залишити.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
