Нині сонячні і місячні затемнення відбуваються за графіком, давно розрахованим астрономами, комети прибувають за розкладом, метеорити керуються законами фізики, і ми знаємо, що північне сяйво у наших широтах залежить від підвищеної сонячної активності.
Природу аномальної спеки вчені поки що не можуть пояснити однозначно: чи це циклічні зміни клімату, властиві планеті, чи це все ж ми, люди, руйнуємо Землю. А якими були виклики і сюрпризи природи в часи Київської Русі, та як на них реагували наші предки? Відповіді допоможуть знайти текст і мініатюри давньоруських літописів, розповідає Переяслав.City.
Знамення й напасті літописного сезону 1091 року
У єдиному ілюстрованому списку давньоруського літопису – Радзивілівському – перший переяславський князь Всеволод Ярославич зображений багато разів. Але в переважній більшості це, так би мовити, «групові фото»: князь зафіксований разом з братами у походах, битвах, під час різних офіційних заходів.
Лише дві мініатюри присвячені безпосередньо Всеволоду. На одній з них переяславський князь намальований на чолі війська у поході на торків. На іншій він – уже великий князь київський – зображений під час полювання під Вишгородом у 1091 році.
Та головним героєм останньої мініатюри є не Всеволод, а … метеорит, який упав саме тоді, коли князь вирушив на лови. Нас, жителів ХХІ століття, озброєних знаннями і розумінням природи яскравого спалаху на небесному зводі, входження космічного тіла в атмосферу Землі вражає. Що ж тоді говорити про людей, які жили ледь не тисячу років тому?
Подія однозначно випадала з ряду буденних і трактувалася як знамення. Метеорит набував обрисів, зрозумілих для тогочасної свідомості, – вогняного змія. Тим більше, що цей подарунок небес був не маленький і грюкнув так, що аж «земля загуділа і багато хто це чув».
Взагалі рік 1091 від Різдва Христового був наповнений дивними подіями. Весною відбулося затемнення сонця: «… воно щезло і мало його зосталося: було воно як місяць о другій годині дня місяця травня у двадцять і перший день». Цього дня 1091 року о другій годині після сходу сонця вчені дійсно фіксують сонячне затемнення.
У Середньовіччі години були іншими, ніж тепер. Доба ділилася на дві нерівні частини і точками поділу були схід і захід сонця. День і ніч були різними в різні пори року, та незалежно від довжини, обидва відрізки ділилися на дванадцять годин. Зрозуміло, що довжина години теж залежала від сезону. І називалися вони – перша година дня, друга година дня і так далі. З нічними годинами було так само. Тож це затемнення відбулося вранці, а не по обіді, як здається на перший погляд.
Під час перенесення мощів святого Феодосія, ігумена Києво-Печерського монастиря, двоє монахів цього монастиря увечері 12 серпня спостерігали місячне гало: «І коли ударили в било (дзвін), побачили вони обидва три стовпи, яко дуги осяйні». Гало –оптичне явище в атмосфері, викликане заломленням світла в льодяних кристалах хмар. Найпоширеніші форми гало – кола довкруги Сонця чи Місяця, дуги, світлові стовпи, яскраві кольорові плями обабіч Сонця.
На додачу до всього у Ростові об’явився волхв (служитель язичницького культу), але потім пропав. Та людей встиг збаламутити.
Падіння «змія» (метеорита) під час полювання Всеволода Ярославича біля Вишгорода
Проблемний 1092 рік
Наступний рік був не менш щедрим на неординарні події. У літописі читаємо: «Предивне було чудо в Полоцьку. У навожденні диявольському, серед ночі був тупіт, стогнало опівночі, бігали, як люди, біси по вулиці. Якщо хто виходив із дому, то його невидимо відразу вражали біси. І од того люди вмирали…».
Потім біси стали з’являтися і вдень, на конях, але видно було тільки копита коней. Так образно літописець описав морову пошесть у Полоцьку. А чим іще людина кінця ХІ століття могла пояснити зараження бацилами холери чи дизентерії, невидимими оку, але смертельними? Лише підступами нечистої сили.
Далі було чергове гало, цього разу сонячне: «…наче круг превеликий був посеред неба». А влітку настала велика посуха: «…так, що вигоріла земля, і багато борів загорілися самі, і болота».
Звісно, не обійшлося без половців. Шкоди великої вони не наробили, взяли лише три невеликі городи у Переяславському князівстві: Пісочен, Переволоку, Прилук і попустошили навколишні села.
А від Пилипа (14 листопада) і до м’ясопуста (того року 14–20 лютого) у Києві була сильна епідемія грипу, багато людей померло. Грипом тоді теж хворіли, а висока смертність взимку 1092/1093 років пояснюється, окрім іншого, і нестачею харчів, викликаною посухою і поганим врожаєм. Зрозуміло, що літописець наводить більш вагомі, на його тверде переконання, причини: «А се сталося за гріхи наші, бо умножилися гріхи наші і неправди. Се ж навів на нас Бог, велячи нам мати покаяння, і здержаться од гріха, і зависті, і од наших діл диявольських».
Сонячне гало та посуха 1092 року
Очікування Апокаліпсису
Так, люди грішні, але вони грішні завжди. І різні небесні явища відбуваються з певною періодичністю. Наприклад, гало з’являється раз на три-чотири дні, а більш виразне, таке, що може привернути увагу, – 10–20 разів на рік. Ми, якщо помічаємо, то говоримо: «Дивне сьогодні сонце. Мабуть на зміну погоди». Загальна вага метеоритів та болідів, які приносить космос на нашу планету, вимірюється тоннами (2000 тонн на рік).
Половці, пошесті, посухи, «глад» (голод), нашестя сарани – усе це події, які перманентно приходили в тогочасне життя. Додайте сюди князівські усобиці, відсутність медицини, жахливий побут. І постійну нестачу їжі навіть в урожайні роки. Звісно, великий метеорит чи яскраве гало трапляються далеко не щороку.
Але підвищена увага літописця до «знамень» та життєвих негараздів у статтях 1091 та 1092 років була викликана не бажанням поскаржитися на життя, а очікуванням найважливішої події християнського буття – його завершення. Люди Середньовіччя постійно чекали приходу Кінця Світу.
Земний світ тимчасовий і земне життя дається людині як випробування та можливість отримати життя вічне. На Страшному Суді, який відбудеться після Кінця Світу, кожен отримає те, що заслужив. Хоча терміни існування нашого світу відомі лише Богу, люди завжди намагалися передбачити майбутнє. У спробах вирахувати критично важливу дату усе, що не вкладалося в межі норми, розглядалося як знак, символ близького приходу останніх часів.
Окрім незвичних подій чи явищ, великого значення надавалося датам, зокрема і круглим. Тисячного року від Різдва Христового Західна Європа очікувала завершення людської історії. Науковці вважають, що однією з причин хрещення Русі Володимиром Святославичем була потреба в наверненні в істинну віру та спасіння жителів країни напередодні Кінця Світу.
1092 рік також був круглою датою. Початковою точкою відліку часу в Русі була не дата народження Спасителя, а дата створення світу. 1092 рік (за сучасним літочисленням) для жителів держави Русь насправді був 6600 роком. Погодьтеся, що магія цифри заворожує. Люди перебували в тривожному очікуванні. Тому відмічали й гостро реагували на все, що виходило за рамки норми, і записували на сторінках літопису.
Біси готові нападати на людей, які сховалися в будинках (алегоричне зображення епідемії в Полоцьку)
Природні катаклізми в часи Київської Русі й тепер
Якщо уважно почитати давньоруський літопис, то стає зрозумілим, що старанно зафіксовані примхи клімату не були такими вже й незвичними і рідкісними. У «Повісті врем’яних літ» часто йдеться про надзвичайно спекотні літа і, як наслідок – лісові пожежі. Згадується і про морози та сніг не лише пізньої весни, а й влітку, про північне сяйво, нетипове для наших широт. Крізь дим від масштабних пожеж, який застилав небо на декілька місяців, можна було неозброєним оком спостерігати плями на Сонці.
Тож Сонце так само створювало проблеми, а спека та суховії докучали не менше ніж сьогодні. З тією лише різницею, що в давньоруський час посуха, заморозки чи сарана означали одне – голод.
Приказка, яку ми сьогодні повторюємо, – «Буде в людей, буде й у нас», виникла значно пізніше. В ХІ–ХІІ століттях привезти достатньо продуктів не було звідки. Агротехніка була на низькому рівні, тому імпорт продуктів у великих масштабах в ті часи був іще неможливим. Купці везли зі сходу жито і навіть рис, але в міста, тоді як більшість людей жила в селах. Тому нашим предкам переживати природні катаклізми було значно важче ніж нам.
Олена Колибенко,
старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав»,
кандидатка історичних наук
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
