Тричі визнана кращою серед кращих у Переяславі. Це про Тетяну Чеботарь, голову громадської організації "У добрі руки", засновану сім років тому, і жінку, яка постійно особисто опікується безпритульними собаками в місті. Сьогодні згадуємо про такі моменти разом із Переяслав.City.
Жіноче лідерство і відданість справі
До початку повномасштабної війни, упродовж 26 років, редакція газети "Вісник Переяславщини" проводила конкурс "Людина року". У 2019-му, після створення сайту Переяслав.City, перший і єдиний раз за переможця голосували не журналісти, а читачі. Вони обрали Тетяну Чеботарь. Це було якраз через рік після створення нею з командою однодумців притулку для собак.
Роком пізніше вона стала лауреаткою загальноміського конкурсу "Людина року-2020" в номінації "Жінка-лідерка року".
На місцевих виборах восени 2020 року Тетяна ввійшла до складу міської ради депутаткою від партії "Голос". Таке стабільне визнання – це не тільки про жіноче лідерство, а про ту неймовірну відданість справі, якій присвятила себе пані Тетяна.
І ось на початку 2025 року, коли інтернет-видання "Інформатор" проводило голосування за найвпливовішу людину Переяслава, жителі знову це підтвердили і назвали ім'я Тетяни Чеботарь.
Переяславці дякують Тані і обгрунтовують свій вибір так: "Це людина, яка змогла взяти на свої тендітні плечі важливе питання безпритульних собак в місті", "Людина з добрим серцем", "Не впевнений, що вона найвпливовіша, але як людина – краща", "Вона кожного дня працює, відповідальна і чесна, побільше б таких", "Дійсно впливає на екосистему міста!", "Ви – справжній ангел для чудових собань".
І це є прекрасна нагода нагадати як все починалося і про наше інтерв'ю з нею як із переможницею "Людина року-2019" за версією читачів "Вісника Переяславщини". Майте на увазі, що записувалося воно в грудні 2019 року. Порівняйте, що змінилося з того часу!
Тетяна Чеботарь – "Жінка-лідерка 2020 року"
"У кожного собаки своя історія. Найчастіше – про людську байдужість і жорстокість"
Тетяна ЧЕБОТАРЬ народилася на Полтавщині в селі Хорошки. Закінчила філологічний факультет Переяслав-Хмельницького педуніверситету. Працювала вчителькою в селі Мотижин Макарівського району. Повернулась у Переяслав, 13 років продавала мобільні телефони в магазині "Конект". Зараз працює в ВУКГ, ловець безпритульних тварин, голова ГО "У добрі руки". Неодружена, дітей не має. Про особисте життя не розповідає.
– Ви очолюєте громадську організацію, а де працюєте?
– У ВУКГ, моя посада називається "ловець безпритульних тварин". Передбачається, що я відловлюю бродячих собак і котів. Але мені не подобається термін "ловець", тому що я і мої однодумці, а нас п’ятнадцять осіб, не тільки відловлюємо, а й потім доглядаємо, годуємо, стерилізуємо і віддаємо "у добрі руки".
– Як усе почалося?
– Ще зі школи. Я приносила додому безпритульних собак, котів, одного разу принесла поранену ворону і від неї набралася вошей. Мама сердилася, сказала викинути її, але я не хотіла, пробувала лікувати. На жаль, птаха померла, та ж сама історія була з дикою качкою, але без вошей (усміхається). Мені завжди було шкода безпритульних тварин. Однак просто жаліти може багато хто, а мені хотілось допомагати.
– І як все це було в Переяславі?
– Я працювала продавцем у магазині "Конект", торгувала мобільними телефонами. Це недалеко від вокзалу, там бігало багато собак. Я побачила, що деякі продавці, які там стоять, підгодовують тварин, доглядають їх. Особливо цим переймається тьотя Ніна Мільгевська. Ми почали в чергу варити якусь їжу й приносити собакам, складались грішми, щоб полікувати хворих, а потім почали стерилізувати самок.
У нас не було приміщення, де можна було б їх тримати після операції – тьотя Ніна брала собак додому. А потім до нас долучилась Анюта Іванівна Удовенко, вона живе в багатоповерхівці біля Критого ринку, то утримувала стерилізованих собак у своєму підвалі. Ми співпрацювали з покійною Тетяною Максимівною Боголіб, вона створила громадську організацію "Захист тварин Переяславщини", на території університету був вольєр, де утримували безпритульних собак. Але після смерті Тетяни Боголіб ініціатива згасла, собак перестали доглядати, їх просто випустили на волю.
Ми розуміли, що всі тимчасові заходи не дають належного ефекту, потрібне місце для притулку, потрібні гроші. Звернулися до міського голови, депутатів міської ради, нас почули. У січні 2018 року ми почали облаштовувати притулок для утримання стерилізованих тварин.
– Хто вам допоміг?
– Місце нам виділив Євген Дубошей, це був його жест доброї волі, бо це – територія підприємства ТОВ "Рембудреставрація". У нас було там приміщення, на жаль, його спочатку підпалили "доброзичливці", а потім, коли ми зробили там ремонт, завезли безпритульних цуценят.
Вони захворіли на інфекційний ентерит. Хвороба для малюків – смертельна. Ми днювали й ночували біля них, але ліки не допомогли – із 30 цуценят вижило троє. Тепер приміщення на карантині, але минулої осені ми збудували вольєри. Нам привезли матеріали з четвертої школи (там розбирали колишні теплиці), ще трохи ми докупили і за допомогою благодійників чотири вольєри зробили.
Хочу сказати, що без допомоги людей, які так само турбуються про тварин, я б сама нічого не змогла. Вікторія Галицька, Оксана Сапіташ працюють у притулку у вихідні, Діма Чайка допомагає нам постійно, він, до речі, зварював вольєри, Аліна Литвин – наш фаховий юрист, вона також адміністратор групи "У добрі руки" в соцмережах.
І, звичайно, без допомоги ветлікарів у нас нічого б не вийшло. Юрій Цілий (клініка "Мухтар"), Руслан Саулко (клініка "Айболіт") – наші помічники. Я боюсь, щоб не помилитись, перераховувати всі послуги, які вони нам надають. Юра стерилізує самок, Руслан безкоштовно робить щеплення, і допомогу вони надають завжди, як тільки ми просимо.
– Скільки коштує простерилізувати самку?
– Близько 700 гривень, ці кошти надає міський бюджет. А корми для собак в основному за благодійні кошти, деяку частину оплачують з бюджету міста. Ось недавно кінолог Аліна Бородіна зібрала кошти і подарувала нам 16 мішків сухого корму, часто корм привозять школярі, які приходять у притулок на екскурсії. Та багато хто допомагає. Ми годуємо тварин сухим кормом, немає можливості варити щось для них.
Більше п’ятдесяти собак ми прилаштували минулого року.
– Притулок – місце постійного поживання для тварин?
– Ні, це місце тимчасового утримання. Ми постійно переймаємось, щоб віддати тварин людям, новим господарям. Більше п’ятдесяти собак ми прилаштували минулого року. Про ці зворушливі історії можна розповідати багато. З людьми, які беруть тварин, ми підтримуємо стосунки, телефонуємо, питаємо, як почуваються собаки, люди надсилають нам фото.
– Скільки безпритульних собак у нашому місті?
– Ми колись нарахували близько 600. Але це не точно.
– Їхня кількість збільшується чи зменшується?
– Думаю, зменшується. Адже ми за два роки простерилізували майже 350 самок, вони вже не приведуть потомство. Але на зміну приходять інші – люди викидають і дорослих тварин, і цуценят. Це – вічна проблема.
– Є якісь шляхи її вирішення?
– Потрібен великий притулок. Щоб ми могли не тільки тимчасово тримати, а й щоб і постійно проживали там тварини. І щоб люди забирали їх звідти. І щоб не викидали на вулицю. Недавно міська рада нам виділила земельну ділянку для будівництва притулку. Це – велика підмога.
Проте як ми кинулись шукати проєкт, і нам назвали тільки суму за його виготовлення, ми зрозуміли, що ні кошти міського бюджету, ні кошти благодійників нам не допоможуть. Будемо подавати документи на отримання гранту від міжнародних організацій. Ідея притулку в нашому місті об’єднує багато людей, ми всі мріємо про це, але не все так просто.
– У своїй роботі, в спілкуванні з людьми як часто зустрічаєтесь із нерозумінням важливості своєї справи?
– Людей добрих більше аніж злих. Хоча і в соцмережах, і у відкритому спілкуванні часто чую: навіщо так багато уваги безпритульним тваринам? Це одна позиція. Інша – зграї собак бігають містом і ніхто нічого не робить. Ми з однодумцями вважаємо обидві ці позиції хибними.
Тварини не повинні страждати від байдужості й жорстокості людей. Я не знаходжу пояснення діям тих, хто викидає зовсім безпомічних цуценят, хто вивозить із дому собаку, який став непотрібним. Але це є в нашому житті, і випадки такі – не рідкість. Я знаю сотні таких історій.
Але я знаю ще більше історій про те, як люди допомагають тваринам, жаліють їх і люблять. Собака – дуже чесна тварина, якщо він любить, то любить, якщо вкусить, то вкусить.
– Ви сказали, що в притулок часто приходять діти.
– Так, школярі, малюки з дитсадків, вони хочуть спілкуватись із тваринами, гладити їх, гратись із ними. Я думаю, що це добре, можливо, коли ці діти виростуть, вони не будуть байдуже ставитись до тварин.
– Ви стали "Людиною року" за підсумками голосування в інтернеті. Якось пояснюєте свій успіх?
– Це не мій особистий успіх, це визнання роботи багатьох людей, всієї нашої команди. Ми помітні, і це нас мотивує. Ми, до речі, перестали реагувати на образливі пости в соціальних мережах, бо людям, які їх пишуть, нічого довести не можна, ми ж тільки час і сили витрачали б. А нам це потрібно для іншого – нас чекають наші підопічні.
Турбота про собак – вона щоденна, тут немає ні вихідних, ні свят, в будь-який момент можуть зателефонувати, що десь когось збила машина, хтось страждає від холоду, а хтось і помирає без допомоги. Мій автомобіль уже давно втратив статус "дамського", в ньому не пахнуть парфуми, там – собачий дух. Але що ж робити? Так воно є.
Тетяна Чеботарь з нагородою в редакції "Вісника" (2019 р.)
– Де знаходите сили для оптимізму?
– У спілкуванні з собаками. Як вони радіють, коли до них приходиш! Просто часу немає гратись із ними – треба прибрати, дати їжу, налити води. Хотілось би, щоб волонтерів було більше, щоб люди приходили, гуляли з собаками, привчали їх до повідка. У нас є справжні друзі, наприклад, школяр Влад Чиренко, який приходить гратися з собаками. Ніна Недашківська з Левади щотижня провідує пса Валеру, ми забрали його в притулок, бо люди скаржились, що агресивний, не знаю, де вони побачили агресію, дуже мила тварина.
У нас є собака Чернушка. Вона знайшла своїх цуценят, яких новонародженими викинули люди. Перегризла вірьовку, якою була прив’язана. Цуценят, яких вона підгодувала, забрали добрі люди. Зараз Чернушка простерилізована, чекає свого господаря. Вона дуже розумна і ніжна, любить дітей. Можна в сім’ю, де є діти. У кожного собаки – своя життєва історія. На жаль, найчастіше ці історії – про людську байдужість, а то й жорстокість. Але я нікого не засуджую, моє діло – допомагати нещасним тваринам. І я радію, що маю багато однодумців.
– А у вас удома є собака?
– Було б дивно, якби не тримала. Я знайшла його біля магазину "Катруся", був дуже нещасний. Тепер Миша – друг і… ще багато різних епітетів.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
