Упродовж п’яти років голова ГО «У добрі руки» Тетяна Чеботарь виконує важливу роботу щодо зменшення популяції безпритульних собак у Переяславській громаді шляхом стерилізації тварин. Як у Переяславі вирішити проблему чотирилапих «безхатьків» за європейським зразком? Фахівці розповіли Переяслав.City.
Чіпування – це не боляче і не страшно
Днями на операцію стерилізації до ветеринарної клініки «Айболіт» зоозахисниця Тетяна Чеботарь привела 9-місячну Масю. У листопаді минулого року до притулку, яким опікується Тетяна, принесли сім цуценят – Мася була однією з них. Відтоді притулок став її домом – іншого тваринка не мала. До життя на вулиці вона не пристосована, тож після операції її заберуть назад.
В більшості ж випадків дорослу тварину, яку знаходять на вулиці, стерилізують, вакцинують, та повертають на місце вилову. У середньому в місяць на стерилізацію приводять близько двадцяти самок, каже Тетяна Чеботарь, а кошти на процедури виділяють із бюджету Переяславської громади.
– Наша клініка займається стерилізацією тварин вже 17 років, – розповідає ветлікарка Ірина Боровик. – Останні п’ять, відколи у Переяславі заснували ГО «У добрі руки», безпритульним собакам приділяють більше уваги. Основна причина, чому в нашому місті досі є безпритульні тварини, полягає в халатності людей, які викидають їх на вулицю.
І найдієвіший варіант розв’язання цієї проблеми – не стерилізація, каже фахівчиня, а чіпування.
– Чіпування – це надійний, швидкий, безболісний та безпечний спосіб ідентифікування собак. Під шкіру тварини вводиться мікрочіп розміром з зернинку, це не боляче і не страшно, – показує прилад пані Ірина. – Він несе в собі унікальний номер, що залишається протягом усього життя незмінним, накшталт ідентифікаційного коду людини.
Прилад для чіпування собаки
Абсолютна кожна домашня тварина повинна мати чіп, який прив’язується до профілю господаря в базі даних. У базі міститиметься вся інформація про тварину, її характер, звички, щеплення та перенесені хвороби. Чіпування собак дасть можливість оперативно знаходити власників загубленої, залишеної чи викраденої тварини завдяки зчитуванню інформації з чіпу, безпроблемно перетинати кордон із твариною згідно європейського законодавства, контролювати чисельність безпритульних тварин та їхню щорічну вакцинацію.
Уявіть, ми побачили на вулиці тварину без господаря. У ветеринарній клініці зчитуємо чіп і отримуємо інформацію щодо її власника. Тварину повертають додому, і штрафують господаря за недбальство. А от чіпування тварин – це не дорого, всього до ста гривень, – зауважує Ірина Боровик.
У паспорті записують всю інформацію про тварину
У Європі за викидання собаки на вулицю заплатили б 21 тисячу євро
Українські міста – одні з найбільш перенаселених безпритульними тваринами у світі, каже ветлікарка, на відміну від більшості європейських країн, які давно вирішили цю проблему, закріпивши на законодавчому рівні чітку систему адміністративних правопорушень:
– За викидання собаки на вулицю в цивілізованих країнах із власника стягується великий штраф: наприклад, у Німеччині – до 21 тисячі євро. Крім того, господарі щороку сплачують грошовий збір на утримання собаки, тому всі домашні тварини повинні бути зареєстровані. За бюджетні кошти в муніципальному притулку тварин утримують обмежений термін, скажімо, в Польщі – до півроку, після чого всі неприлаштовані тварини присипляються. Там безпритульних собак забирають із вулиць безповоротно.
– В Україні справді слабко контролюються закони про покарання за знущання над тваринами, – погоджується Тетяна Чеботарь. – Минулого року в Переяславі людина залишила під «Айболітом» коробку з цуценятами. Я написала про це заяву в поліцію, ту жінку знайшли й оштрафували на 5100 гривень. Але така справедливість, на жаль, відбувається не завжди. Та я в цьому питанні стала дуже принципова – якщо дізнаватимусь, що хтось викидає тварин на вулицю, звертатимусь у поліцію. Ми маємо домогтися того, щоб цуценят взагалі не було на вулицях. Щоб людина, яка хоче цуценя, зверталася до власників, які займаються розведенням породистих тварин та мають офіційно оформлені документи.
Що ж до стерилізації, попри поширену думку, вона є гуманною процедурою, кажуть у ветклініці, оскільки рятує тварин від можливих майбутніх страждань:
- тварини після цієї операції живуть у середньому на 3-5 років довше;
- в них знижується ризик захворіти на онкологію (рак молочної залози, піометра, полікістоз яєчників, простатит, гіперплазія простати тощо);
- після стерилізації/кастрації відбуваються позитивні зміни у їхній поведінці: собаки стають спокійнішими і не намагаються тікати.
– Стерилізація абсолютно безпечна планова операція. Її виконують під загальним наркозом, – пояснює Ірина Боровик. – Залежно від стану органів, у самки видаляють лише яєчники, або й матку, якщо виявляємо запальні процеси чи інші захворювання. Жодного разу в нас не траплялося якихось ускладнень після операційного втручання.
У кожної собаки своя історія
З ветеринарної клініки ми вирушили на екскурсію до густонаселеного собачого містечка. Притулок розташований у мікрорайоні Підварки. Щойно тварини чують звук двигуна автомобіля, здіймають лемент.
Біля воріт Таню зустрічають кілька «безвольєрних» собак – вони спокійні і добрі, виляють хвостиками і лащаться до ніг. Маленьку кудлату собачку схожу на іграшку звати Миша. Тетяна називає її «дірєктрісою»: Миша живе у невеличкому господарському приміщенні біля самого входу, а ще вона старожил – її знайшли біля магазину «Катруся» 5 років тому.
За кілька хвилин тварини призвичаюються до «чужих» і гучний гавкіт більше сотні собак вщухає. Таня веде нас біля вольєрів, називає кличку кожної тварини. Дивуюся її фантазії і вмінню придумати стільки цікавих імен. Каже, що загалом, клички з’являються асоціативно до характеру собаки, зовнішності або обставин, за яких її знайшли.
Пальму і Пеппу знайшли біля племстанції, тому назвали на літеру «П». Пес на кличку Сліпий справді не бачить, а в невеличкого Амура очей немає зовсім. Примороженого знайшли у Єрковцях взимку, покритого інеєм. Від переохолодження він не міг ходити, песика забрали до притулку і врятували йому життя. Ласкавій Ласочці довелося ампутувати лапку – її біля КП переїхала машина.
Собаку мисливської породи на кличку Пуля поселили в єдиному вольєрі, з якого вона не може вилізти. Гени беруть своє, каже Таня, кілька разів крала в сусідів курей, тому її і позбулися. Самочку Хеннессі так назвали військові, які знайшли її біля четвертої школи. Пес Лорд «осиротів», коли його власниця померла. Руда Аліса схожа на собаку породи коллі, її знайшли на вулиці з чотирма цуценятами. «Собака-душа», – каже про неї Таня.
В одному з вольєрів лежить розкішна собака бежево-пісочного кольору на ймення Амелі. Так її назвала власниця, яка її ж і покинула. Сусіди зателефонували до Тетяни, повідомили, що жінка виїхала, а собака залишилася без нагляду і попросили забрати з вулиці Магдебурського права. Ветеринари виявили в собаки піометру – запалення матки, але зараз собака здорова.
Тетяна каже, що Амелі дуже схожа на лабрадора, або точно мала їх у роду: вона має характерну мордочку, забарвлення, висячі вуха, товстий хвіст, міцні лапи. І, що важливо, добру, грайливу вдачу. Тільки без люблячого господаря Амелі трішки сумно.
Волохатий, скуйовджений, трохи неохайний Буч, схожий на домовичка – єдиний, хто живе в будці в ошийнику з ціпком. Тетяна каже, що вона проти того, щоб собак тримали на ціпку, але Буч має особливу історію та драматичне минуле. Його знайшли покаліченим і дуже наляканим. Господар жорстоко бив і знущався над твариною. Вочевидь, в пам'яті Буча залишилися всі страждання і травми, які він пережив. В жодному з вольєрів він не зміг вжитися з іншими мешканцями. А коли бігав поза ним, кілька разів кусав людей, які приходили до притулку. Розбишаку змушені були прив’язати. Але з часом в любові та ласці він стає все спокійнішим, каже Тетяна.
Зоозахисниця пояснює характер абсолютно кожної собаки, яку ми зустрічаємо. Описує їх, неначе людей – каже, цей пес дуже життєрадісний, цей – сором’язливий, а цей – маленький, енергійний, стрибучий дурко.
«Коли влаштувалась на цю роботу, від побаченого пережила інсульт»
– Мене в дитинстві дуже кусали собаки і я їх начебто повинна боятися. Подумати не могла, що моє життя буде пов'язане з безпритульними собаками, – розповідає свою історію Тетяна. – Я колись працювала у критому ринку «Альта». Тоді, пам'ятаю, саме оголосили програму безкоштовної стерилізації. Мені набридло дивитися на собак, які попадають під машини та вмирають у муках від хвороб. Я почала відловлювати їх і возити на стерилізацію. Потім я звільнилась з ринку і вже практично знайшла іншу роботу. А в той період у ВУКГ шукали людину, яка займатиметься безпритульними тваринами. Запропонували мені. Я погодилася з умовою, що попрацюю кілька місяців. Влаштовуюсь і через одинадцять днів у мене стається інсульт.
Я розумію, чому це сталося. На моїх очах тоді померли майже тридцять цуценят. Я не витримала того нервового напруження. Ми зібрали їх з різних виводків і один за одним вони почали хворіти. Пізніше ветлікарі пояснили, що це хвороба шлунково-кишечного тракту ентерит. Нею страждають багато цуценят віком до року і рятує від неї лише вакцинація. Тому тепер жодне цуценя без щеплення проти ентериту я до притулку не візьму.
Щодня Тетяна отримує дзвінки, щоб вона приїхала й забрала тварину. Інколи телефонують і просто вимагають, грубо розмовляють, ніби притулок зобов'язаний.
– Ми не можемо забрати всіх бездомних тварин. Зі ста двадцяти трьох собак, які тут мешкають, переважна більшість – ті, що виросли тут із цуценят, яких люди викинули на вулицю. Наразі у місті простерилізовані всі до єдиної безпритульні собаки, я в цьому впевнена. Ми не можемо справитися лише з виводками домашніх тварин. У соцмережах люди пишуть, що на вулицях безпритульних тварин помітно поменшало. Мій знайомий, який працює в лікарні, сказав, що якщо раніше в рік до лікарні зверталося більше ста людей, яких вкусили собаки, то зараз це не більше п’яти випадків. У нас нема проблеми з безпритульними собаками, є проблема з людьми.
Ста двадцяти трьох тварин доглядають лише троє людей
Наразі в притулку працюють лише троє людей – Тетяна і її помічники Анна та Микола. Щодня їм потрібно почистити двадцять п’ять вольєрів, нагодувати тварин, вигуляти їх врешті-решт. Ці люди працюють за мінімальну зарплатню, а найняти більше працівників можливості немає і найближчим часом не буде – так відповіли Тетяні в міській раді.
Нещодавно працівники переяслаявського відділу ДСНС зробили притулку подарунок – встановили на території літній душ, де працівники можуть помитись після роботи, тішиться Тетяна. І дякує ДСНСникам за постійну підтримку – минулого року вони допомогли в будівництві вольєрів.
Майже весь свій час Тетяна Чеботарь проводить у притулку. Вона любить і дбає про кожного свого підопічного. І, хоч охочих забрати тварин небагато, віддає їх не кожному:
– Якщо мені при зустрічі говорять, що собака потрібна така, щоб сиділа на ціпку і мало їла, я відмовлю. Я відриваю цих тварин від серця і хочу, щоб їм з новими господарями жилося краще, ніж у притулку.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
