Сьогодні працівники торгівлі відзначають професійне свято. Однак чи не кожен українець має якусь причетність до цієї діяльності – десь, щось, колись продавав. Так це чи ні, з’ясовували у своїх земляків журналісти Переяслав.City.
Ніна Боліла, 66 років, місто:
– Двадцять років, до 2000-го, працювала в торгівлі – у господарчих магазинах на вулиці Одинця, а потім на Спаській Леваді. Але святкували ми День кооперації: у Переяславі, крім «воєнторгу», всі магазини були кооперативними. А торік продавали з чоловіком нашу квартиру, адже збудували будинок у Карані, і жити «на дві хати» вже не було сенсу. Спочатку пробували самі, то таке враження було, що люди приходять просто так, аби тільки подивитися. А коли звернулися до рієлторської служби, то їхня працівниця Таня вже за третім разом привела того, хто реально купив. Вона потім і нашим сусідам допомогла, спочатку, правда, розповівши їм, що таке – реальна ціна квартири на останньому п’ятому поверсі будинку без ліфта.
Дмитро Барабаш, 24 роки, с. Козлів:
– Років десять тому, коли мені було 13-14, займався розведенням кролів: і наша сім’я їла, і продавав тушки. Було, що до 300 голів утримував. Продавав потроху: були покупці, які постійно для дітей брали дієтичне м’ясо. Наскільки пам’ятаю, кіло тоді коштувало десь 50 гривень, а тушка – півторакілограмова. Це був мій бізнес, батьки практично не допомагали: сам майстрував клітки, сам косив для кроликів. Приблизно через рік назбирав на мопед 4-5 тисяч гривень. І взагалі на ті роки це для мене був хороший дохід. Зараз цим уже не займаюся, кролики все-таки потребують ретельного догляду.
Валентина Зражевська, 43 роки, с. Світанок:
– Щонеділі я привожу на «Даринок» в Переяслав молоко, сметану та сир від своїх трьох корівок. Худобу тримаю із 17 років. Ласточка з’явилася у нашому господарстві 26 років тому, як дарунок від колишнього радгоспу імені 15-річчя Жовтня на моє весілля. До слова, тоді радгосп усім молодим сім’ям дарував тільну телицю. Зараз я зі своїм Володимиром тримаю ще Ласунку та Черниху. І хоча від Світанку до Переяслава далеченько, й надалі возитиму «молочку» на традиційний базар нашого району.
Антон Кулінський, 34 роки, місто:
– Я працюю у фермерському господарстві, тому в сезон вже багато років поспіль продаю на міському базарі овочі, ягоди, зерно. Маю власну пасіку, тому займаюся ще й продажем меду. Ось якраз гречаний викачав, допродую. Спеціально для цього вперше цього року на 12 гектарах посіяв гречку на власному полі. Продаю його через родичів, друзів. Вони в якості мого товару не сумніваються, тому сміливо рекомендують своїм знайомим. Ще зараз продаю огірки і пшеницю. А от кавуни будуть пізніше: через холодну і затяжну весну посів довелося відкласти, тому масово достигнуть в середині серпня-на початку вересня.
Олена Крумка, 42 роки, місто:
– Коли в мене донька Ліза народилася, я почала шукати інтернет-магазини, де можна недорого купити дитячий одяг. Найбільше сподобалася платформа «Kidstaff». Там люди продають і нові речі, і ношені в гарному стані. Зручно, бо є відгуки, рейтинги продавців. Пізніше я теж почала продавати через «Kidstaff» доньчине взуття, одяг, з якого вона виросла. Якісні речі на дітей до 5 років розбираються швидко. Через «OLX» продавала телефони, телевізор, холодильник. Техніку й меблі там моментально забирають. Пробувала виставляти оголошення у переяславські «барахолки». Неприємний досвід. Люди пишуть образливі коментарі, які взагалі не стосуються товару. Більше «барахолками» не користуюся.
Валентина Левченко, 47 років, с. Строкова:
– Продавати – це моя професія. Я вчилася на продавця, закінчила переяславський центр профтехосвіти. І взагалі я дуже люблю з грошима мати справу (сміється)! Щоправда, власне продавцем працюю ось у місцевому магазині всього третій рік. А починала я касиром у «сберкасі». Після декрету перейшла на пошту, а коли там поштарок скоротили, мене запросили в магазин. Мені дуже подобається ця робота: і з грошима, і з людьми – це те, що я вмію і люблю!
