25 жовтня в Україні відзначають День автомобіліста і дорожника. Це свято стосується величезної кількості людей, адже в світі нараховується близько мільярда автовласників. Стереотип, що кермування – це лише чоловіча справа – давно в минулому. Тож ми розпитали і водіїв, і водійок про їхній стаж за кермом та про автомобілі, на яких доводилося їздити.
Іван Гриценко, 50 років, с. Мала Каратуль:
– За кермом з 13-15 років. Коли ще був підлітком, як і всім у такому віці, дуже хотілося просто кататися – тоді на мотоциклах. Багатенько їх у мене було у різний час. Згодом той чи інший автотранспорт – то вже просто життєва необхідність: під’їхати на роботу, будь-куди в інших справах. Вважаю, у сільській місцевості він потрібніший, ніж у місті. Хоча б з тієї причини, що маршруток у нас немає, а відстані величенькі. Вже не кажу про те, що у кожного є господарство. І постійно є потреба щось підвезти. Зараз користуюся автомобілем, який є в нашої родини. А працюю трактористом в ПОА «Україна». Так що за кермом, можна сказати, постійно.
Олександр Пасічник, 45 років, місто, перевізник:
– Мені було десять років, коли батько довірив проїхати на автомобілі «Урал». На сидіння поклав подушку, я їхав, на дорогу дивився крізь велике кермо. Це було проти всіх правил дорожнього руху, але це було на Колимі зимової пори й попереду їхав трактор, який розчищав сніг на тій дорозі. Я проїхав
Марія Зубер, 64 роки, с. Тарасівка:
– Загалом маю 44 роки водійського стажу. Спочатку після закінчення шестимісячного навчання у «Сільгосптехніці» на тракториста отримала посвідчення у сімнадцять із половиною років. Мама думала, що я навчаюсь на швачку. І тільки через півтора місяця дізналась правду. Після закінчення навчання у радгоспі пів року ходила гайки крутить, була на підхваті, поки отримала у 18 років права. А потім працювала і на Т-40, і на ЮМЗ, і на екскаваторі, і на вантажному автомобілі. До техніки завжди тяглася. Першого свого «мінчака» склала самотужки з деталей. А машину купила 32 роки назад. І до цього часу вона у мене бігає. Загалом їй 42 роки. Найдревніша у районі, як сказали мені у МРЕВ. Купила її на гроші, які збирала на навчання для дочки. Та вона в мене гарно й без того навчалася. За своєю «трійкою» (Лада-2103) сама доглядаю: і рульове перебирала, і гальма, і колеса, тільки до мотора сама не бралась. Машина дуже виручає. Без неї, як без рук.
Тимур Іскаков, 35 років, місто:
– Навчився водити років у 12. Вчив батько на своїх «Жигулях». І мені це завжди подобалося, хотілось якомога більше часу проводити за кермом. Проте права отримав аж у 27 років. До цього все якось інші справи, пріоритети мав. А з 2016 року почав таксувати в Києві, отримую задоволення не лише від кермування, а й від спілкування з людьми. Зараз у мене автомобіль «Рено Меган-3», до цього були «Ланос» та «Ніссан Тііда».
Василь Черняк, 72 роки, с. Циблі:
– Родом я з Полтавщини і права отримав, ще коли навчався в Кременчуку в ПТУ, не пам’ятаю вже, який то був рік. Потім служив в армії в Переяславі, в частині, що розміщувалася в центрі, возив апаратну. Залишився тут і робив на будівництві госпіталю в Циблях, возив на ЗІЛ-130 розчин, бетон, цеглу. А потім пересів на «пирожок» і возив продукти, до речі, першу буханку в госпіталь доставив я. І зараз тут підпрацьовую на вантажному УАЗику. Це дворова машина – щоб перевезти щось негабаритне в межах закладу. Є в мене власна машина. Колись це був «Москвич», потім «жигулик», а зараз «Фольксваген» – син віддав, щоб на роботу їздити.
Юлія Бродецька, 29 років, місто:
– Посвідчення водія отримала ще в 2013 році. Проте власного авто в мене не було, а брати в батьків – це не те. Тож водійської практики фактично не мала. Рік тому задумалася про покупку автомобіля. Довго вибирала, радилася з фахівцями. Чотири місяці тому придбала «Хонду Акорд». Як тільки сіла в неї, зрозуміла, що це мій автомобіль. Певний час поїздила з татом для підстраховки. Зараз почуваюся впевнено на трасі. Найдалі їздила в Бориспіль, Канів. Нещодавно була у відрядженні у Львові, чотири дні не сідала за кермо. Зрозуміла, що дуже сумую за водінням.
