«Найнеприємнішим стало відкриття, що спільнота не готова адекватно сприймати людей, які хворіють на коронавірус», – говорить 30-річна переяславка Ірина Бабкіна. Вона працює вчителькою англійської мови у Стовп’язькому НВО. 30 вересня отримала позитивний результат тесту на COVID-19. Лікувалася вдома. 22 жовтня, через кілька тижнів після того, як отримала негативний результат, зустрілася із журналістом «Вісника» та розповіла про те, як минула хвороба.
– Це була п’ятниця, 25 вересня. Я приїхала на роботу, але вже після перших уроків у горлі виникло дивне відчуття – якесь пощипування, – говорить Ірина. – Вирішила, що це професійне – через те, що багато й голосно говорю на уроках. А вже ближче до обіду зрозуміла, що моє тіло покидають сили. Підніматися на другий поверх стало важко, була втома, відчуття, ніби не доспала. По обіді почалася ломка в тілі. Провівши всі свої уроки, я не стала чекати четвертої години, коли приїжджає шкільний автобус. Зателефонувала чоловікові, щоб забрав мене додому.
Здавалося, що я застудилася, десь прохолола. Вдома відразу ж заснула на пів години. А під вечір піднялася температура до 38,4, ломота посилилася. Боліло в плечах, під лопатками – ніби хтось мене побив. Коли хотіла глибоко вдихнути, боліло в грудях. Кашлю чи дискомфорту в носі не було. Думала, що захворіла на грип, не припускаючи, що це ковід. А чоловік тільки піджартовував: «Та в тебе ж корона». Попереду були два вихідні дні, і я дещо хвилювалася, як до понеділка розвиватиметься хвороба. До речі, вже в наступний четвер ми із сином мали їхати до Львова. Але я скасувала всі бронювання.
Ірина Бабкіна із синомФото: Фейсбук-сторінка Ірини Бабкіної
Вночі спала дуже погано. Годинку подрімала, потім кручуся, мучуся, тіло ж болить. Взяла книжку, а читати не можу. У суботу вирішила щось з’їсти, хоча апетиту особливо й не було. Відчула, що смак дещо не такий, як завжди, і нюх не такий гострий. Їла бутерброд із ковбасою, але здавалося, що жую траву – ніякий. Також боліло в очах, коли підіймала повіки, і між бровами, наче при гаймориті.
У неділю стало ще гірше. Навіть натяків на кашель не було, температура – від 37,5 до 38 градусів. Час від часу я приймала знеболювальні (спазмалгон, німесил) лише для того, щоб заснути. Ще з п’ятниці ізолювалася в окремій кімнаті (добре, що ми живемо у приватному будинку). Моя мама допомагала в цей період із дітьми (у Ірини є 8-річний син та 2-річна донька – ред.), чоловік хвилювався: «Що тобі привезти? Тобі боляче?». А я переживала, щоб він не заразився від мене.
Написала керівництву школи, що йду на лікарняний, бо захворіла. А з понеділка у нас починався англомовний онлайн-табір «GoCamp», яким я, власне, займалася. Тож це було дуже невчасно. Але зрештою, табір я все ж змогла провести з дому.
Англомовний онлайн-табір Ірина Бабкіна провела дистанційно з домуФото: Фейсбук-сторінка Ірини Бабкіної
Моя сімейна лікарка зараз у декреті. Тому в понеділок я пішла до лікарні, щоб дізнатися, що ж мені робити, до кого йти. В реєстратурі сказали, що повинна переукласти договір з іншим лікарем. А кого мені зараз шукати? Де? Ще й у такому стані. Вже тоді підозрювала, що в мене може бути ковід. На щастя, у мене ще за попередньою роботою (Ірина Бабкіна працювала журналісткою – ред.) є багато знайомих у Переяславі. І зокрема, я в хороших стосунках із Наталією Царенок (директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги – ред.), зателефонувала їй: «Не можу потрапити до лікаря. Що мені робити?». Вона попросила розповісти про симптоми, каже: «Ймовірно, що у вас ковід. Займайте чергу в ізоляторі знадвору, туди ж вам і передадуть направлення на тест». Водночас я замовила ПЛР-тестування у приватній лабораторії, щоб перестрахуватися. Зараз є багато скептиків, які кажуть «та там в лікарні все домалювали». Тож не домалювали: в середу прийшли обидва результати, вони були позитивними.
Я оптимістка за натурою, тому сильно не засмутилася, коли про це дізналася. Розуміла, що рано чи пізно захворію. Інше питання – як я це перенесу? Бо не можу похизуватися тим, що маю міцний імунітет. Ще в понеділок Наталія Петрівна порекомендувала мені йти додому, ізолюватися від рідних (хоча я вже була ізольована кілька днів), пити багато рідини та вітамін С. А цього ж дня ввечері я зауважила, що взагалі не відчуваю запахів. Спробувала з’їсти шматочок в’яленої риби: її запаху не відчула, а на смак вона була гіркою, а не солоною. У вівторок ввечері температура вже була 37, а в середу – 36,8. З вівторка біль у плечах почав зникати, вдихати стало легше ще з понеділка. Єдине, чого остерігалася, – щоб не почала кашляти. Це означало б, що легені вражені. Ближче до вихідних, коли температури вже не було три дні, сильно боліла голова, ніби під час похмілля.
Звичайно, знаю, що як таких ліків від ковіду немає. Ліки, які є, просто вбивають симптоматику, а вітамін С допомагає організму боротися з вірусом. Води я в деякі дні випивала й по п’ять літрів. Отак я й лікувалася, без ніяких антибіотиків.
Коли отримала позитивні результати, відразу написала про це директорові школи. Школа відразу перейшла на дистанційне навчання на два тижні. Як відомо, потім почалися канікули, тож дотепер наш заклад так і не відкрився. Ніде особливо не афішували, хто саме захворів. Я дещо переймалася, що повідомлять у пресі, мовляв, у Стовп’ягах захворіла на коронавірус вчителька англійської. Але, можливо, вам не подали цієї інформації, то я й зраділа, чесно кажучи.
Фото: Фейсбук-сторінка Ірини Бабкіної
Соціум у селі не готовий адекватно сприймати людей, які захворіли на коронавірус. У четвер мені зателефонувала одна близька людина: «Ірочко, тут у селі всі на вухах, що ти пів школи коронавірусом заразила». Це для мене був шок, я гнівалася. Мабуть, це і був найважчий момент у період хвороби. Люди, не розібравшись у ситуації, переповідали одне одному нісенітниці. Насправді, наскільки мені відомо, ні в кого зі школи в період двох тижнів моєї ізоляції не з’явилися симптоми хвороби. Дуже вдячна своєму чоловікові, який не стомлювався відповідати на всі дзвінки: «Все гаразд, у неї легка форма. Все буде добре». Також дякую своїм друзям, які щодня тоді писали, запитували про самопочуття, зідзвонювалися по відеозв’язку. Така підтримка насправді дуже важлива.
У понеділок, 5 жовтня, мені стало значно легше. У нас у ванній настоюється виноград на вино, діти жалілися, що дуже смердить. Я ж нічого не чула. І от цього дня зайшла у ванну та як почну лаятися, що сморід страшенний від того винограду. А чоловік сміється: «О, вже здорова». Зателефонувала до Царенок: «Давайте вже закривати лікарняний». Вона запитала: «А ви «висівалися»?», так лікарі говорять про тестування. Кажу: «Ні». – «То завтра приходимо «висіватися».
Фото: Фейсбук-сторінка Ірини Бабкіної
У вівторок я здала тест. У четвер зранку мені зателефонувала Наталія Петрівна: «Все у вас нормально, закриваємо лікарняний». Ще відчувала легку втому, важко було багато рухатися. Розуміла, що організм ослаблений, тому можу підчепити ГРВІ чи ще щось. Тож ще з тиждень не могла бути соціально активною. Наразі я відчуваю смак і запахи десь на половину від того, що було до хвороби. Болю та слабкості вже немає, але все одно я намагаюся берегтися: тепліше вдягаюся, не ходжу в місця, де великі скупчення людей.
У мене була відносно легка форма. Але я нікому не побажаю пережити навіть того, що в мене було. Коли в тебе болить тіло, не відчуваєш запахів та смаків, і при цьому не знаєш, що завтра буде з твоїм організмом… Це, мабуть, страшно, проте я налаштувалася із самого початку оптимістично. І слава Богу, що все минулося так.
Через тиждень після негативного тесту я опублікувала у фейсбуці пост про те, що хворіла на коронавірус. Друзі писали мені ще під час хвороби: веди блог, описуй щодня свої емоції, самопочуття. Відповідала: «Ні. Боронь Боже, мені стане гірше». І я не настільки публічна людина, щоб робити з цього цирк. У пріоритеті було просто видужати. Але своїм постом я хотіла показати людям, як це було в мене. Тобто не буває так, що лише складні випадки або, навпаки, взагалі безсимптомні, а ще й ось так може. Мене підтримали, мовляв, правильно зробила, що наважилася про це розповісти. Були люди, які запитували: «Де ти його підчепила?». У ті дні, коли був інкубаційний період, я ніде, окрім дому та роботи, не була.
