Тетяна Мартинова (62 роки) із Переяслава виготовила близько двох сотень авторських ляльок-мотанок. Її вироби мають особливість: відтворюють автентичне вбрання жінок із різних регіонів України. Аби створювати такі наряди лялечкам, пані Тетяна опанувала старовинні техніки вишивки й крою. Журналістка Переяслав.City побувала в гостях у майстрині та дізналася про її захоплення.
У спадок залишився мішок ниток муліне
– Мої батьки родом із Черкащини. Закінчили Смілянський технікум харчової промисловості і за направленням поїхали працювати в Молдову. Я там народилася, – розповідає про себе Тетяна Мартинова. – Через рік переїхали на Черкащину, а невдовзі – на Хмельниччину, де я закінчила сім класів. Тамтешній вологий клімат нам з братом не підходив – часто хворіли. Тому на початку 1970-х ми переїхали до Цибель, де якраз будувався госпіталь. Батьки працювали на будівництві. Оскільки в Циблях не було музичної школи і не викладалася англійська, мене відправили до тітки в Звенигородку. Там я закінчила 9 класів і вступила до Уманського музичного училища.
Мені пощастило, бо я народилася в творчій родині. Тато грав у народному театрі. Батьки були страшенними книголюбами. Зібрали бібліотеку понад 3000 томів. Завдяки книгам я мала спортивну фігуру, – сміється і пояснює: – У 1978 році батьки отримали квартиру в першій переяславській 9-поверхівці. Ліфт не працював. І мені довелося переносити машину книг на восьмий поверх.
Вироби Тетяни МартиновоїФото: Із фейсбуку
– Мене з дитинства навчали любити українське. Ми співали українські пісні, читали українську літературу, носили вишиті сорочки.
У нашому роду всі жінки вишивали: мама, бабуся, дві тітки по маминій лінії. Від тіток мені у спадок залишився мішок ниток муліне ще з радянської фабрики імені Кірова. Я не знала, що з ними робити. Викинути не могла, бо це ж таке багатство. А коли почала робити ляльки, вони мені знадобилися.
«Два роки пенсіонерка – і щаслива»
Тетяна Мартинова активно займається рукоділлям останні п’ять років. До того, каже, не мала часу. Навчалася, будувала кар’єру, виховувала дітей.
– Після музучилища я працювала в музичній школі, – розповідає. – Потім закінчила Кіровоградський педінститут за спеціальністю «вчитель музики і керівник хору». Влаштувалася в переяславське профтехучилище, де викладала 13 років естетику, народознавство і етнографію, культуру молодого робітника. І так треба було, щоб я ще й аспірантуру закінчила.
– В училище приїхала делегація поляків для обміну досвідом. Я була заступником директора з виховної роботи і, відповідно, їх відбувала. Ми об’їздили всі музеї, і останнім був музей кобзарського мистецтва. Валерій Мормель, людина фантастичних знань, дві години розповідав про кобзарство, – згадує пані Тетяна.
– Потім директор Микола Петрович Саустенко показав гостям училище. А далі було спілкування в неформальній обстановці. І мій майбутній науковий керівник Анатолій Дмитрович, який супроводжував делегацію, запитав у Миколи Петровича: «А чому ваші викладачі не навчаються далі?» – «Немає охочих», – відповів він. І тут я: «Я хочу». Директор зиркнув на мене: «Немає коли, багато роботи». Перед від’їздом Анатолій Дмитрович запитав: «Ви серйозно щодо навчання?» – «Так». Моїм синам було чотири і сім років. Якраз слушний час для самореалізації, – сміється. – За місяць вступила до аспірантури. Визначалися з темою дисертації, і керівник запропонував: «А давайте про кобзарство». Видно, переяславський музей йому дуже запам’ятався. Я досліджувала вплив кобзарства на формування світогляду українців. Навіть уявити не могла, наскільки це цікаво. Через два роки захистилася і здобула ступінь кандидата філософських наук.
Тетяна Євгенівна виготовила близько двох сотень авторських ляльок-мотанокФото: Із фейсбуку
Тетяна Мартинова рік працювала заступницею міського голови Григорія Сокура, потім ще рік викладачем переяславського педуніверситету. Після цього будувала педагогічну кар’єру в столиці. Перед виходом на пенсію 13 років пропрацювала в київському авіаційному університеті на кафедрі журналістики.
– У нас були такі студенти! Їх цікавило все. Я не читала традиційних лекцій. Це були палкі дискусії. Сучасні студенти інші. Я вирішила, що їх мають навчати молоді люди, які з ними на одній хвилі. А я два роки пенсіонерка – і щаслива. Бо нарешті можу реалізувати те, що закладене в генах, – пояснює жінка.
На один рукав –128 тисяч уколів голкою
Першу ляльку-мотанку майстриня виготовила на подарунок.
– Знайома запропонувала мені попрацювати організатором різних заходів у Києві. У мене це добре виходило. Я готувала сценарій свята на 60-річчя жінки. І мені прийшла ідея вручити їй у фіналі ляльку-мотанку, як берегиню. Зробила її сама. Це була моя перша мотанка. Кожна із жінок-гостей наговорила на ляльку позитивних побажань, і я вручила її іменинниці. Було дуже гарно, – пригадує майстриня.
– Першу ляльку зробила із вже оздобленої тканини. Потім ще одну так само. І мені стало нецікаво. Я зрозуміла, що хочу сама вишивати. Але не хрестиком, бо це нудно. Почала вивчати українські традиційні техніки вишивки. Їх близько двохсот. Перечитала купу спеціальної літератури. Купила кілька майстер-класів майстринь, які мені дуже подобаються: Ольги Нарбут та Ірини Зайцевої. Зокрема, завдяки їхнім відеоурокам навчилася робити мережку з настилом через чисницю. Оздобила нею багато виробів.
Майстриня вишиває одяг для себе і своїх ріднихФото: Із фейсбуку
Тетятна Мартинова вишиває одяг для себе і своїх рідних.
– У мене є дві вишиті сорочки, дві блузки і дві сукні. Чоловіку й синам виготовила оригінальні вишиванки. Зараз закінчую сорочку для свахи, – показує виріб, оздоблений вишивкою і мережкою. – Вишивала три місяці. Дізналася, що професійні майстри шиють такі речі до пів року. Тобто працюю я дуже швидко. Колись для хороших знайомих вишила дві сорочки за чотири місяці. Правда, шила день і ніч.
Майстриня показує улюблену сорочку. Її рукава оздоблені мережкою з квадратиків.
– Робиться закріпка-качалочка навколо мережки. Довкола квадратиків висмикуються ниточки. Кожен квадратик зашивається окремо. На нього треба зробити 24 уколи голкою. Коли вишила рукав, не полінувалася і порахувала. Зробила 128 тисяч уколів голкою. Вишивала сорочку місяців п’ять, – говорить майстриня.
Лиштва пряма і коса, верхоплут, набирування, ретязь, низь, кафасор, шов битим, зволікання – це лише невелика частина технік, які освоїла Тетяна Євгенівна. Особлива втіха майстрині – мережки. Вона теж панувала різні види.
– Ляльки-мотанки виявилися найкращим варіантом, щоб утілити всі ті техніки й візерунки, які я хочу, – каже майстриня. – Я роблю сувенірні ляльки. Вони не несуть оберегового змісту, який вкладався в них раніше. Але це українські ляльки-мотанки, створені за давніми традиціями. У ляльки весь образ – гармонійний. В одному стилі витриманий одяг, головний убір, пояс, прикраси. Створюючи їх, намагаюся якнайточніше відтворити автентичне вбрання певного регіону. Вишита лялька робиться від 2 до 3 тижнів.
Майстриня приділяє багато уваги одягу й оздобленню ляльок
Своїх виробів майстриня не колекціонує. Легко з ними прощається.
– Зараз у мене є сім ляльок-мотанок. Усі розійдуться. Якщо лялька припала комусь до душі, то нехай іде до тієї людини. Я не прив’язуюся до виробів. Отримую найбільше задоволення від самого процесу створення, – каже жінка. – А от моя колишня колега Ірина Кивлюк зібрала колекцію моїх ляльок-мотанок. У неї їх близько двадцяти. Також я вишила для неї і її чоловіка вісім сорочок.
Вироби Тетяни МартиновоїФото: Із фейсбуку
За словами майстрині, лялька-мотанка якимось чином виходить схожою на замовників та відображає те, що в неї закладено.
– Моїй колежанці з університету було 30 років. Вона замовила мені ляльку-мотанку на подарунок. Я її добре знала, тому одразу побачила, якою має бути лялька. Подарувала. Колежанка віднесла її додому, поставила на поличці в коридорі. А в неї син Ваня семи років. Він подивися на ляльку та й пішов. Увечері прийшов їхній тато з роботи. Ваня біжить до нього: «Тату, подивись, у нас є лялька, точно на нашу маму схожа». Це була традиційна мотанка. Але той колір, який я взяла за основу, співпав на сто відсотків.
Замовляли в мене інтер’єрну ляльку-мотанку для салону краси. Я прийшла туди, щоб роздивитися і відчути, якою має бути лялька. Зробила в бордово-золотавому кольорі. Принесла їм виріб, а вони якраз прибрали салон до Нового року. І він був точно в таких кольорах як лялька, – пригадала майстриня.
Частина ляльок-мотанок поїхала за кордон
– Мої ляльки-мотанки є в Туреччині, Білорусі, Азербайджані, Чехії, Франції. Люди дізнаються про них через фейсбук або через знайомих. Інтернет-магазину в мене немає.Двічі виставляла свої роботи в Києві на виставках, раз – у Львові. Я належу до групи «Авторська лялька-мотанка» у фейсбуці. Її організатори випускають календарі «Таїна української ляльки» і запрошують мене до участі. Це вже третій випуск, – Тетяна Мартинова показує календар. Одна зі сторінок присвячена її творчості.
Тетяна Мартинова виставляла роботи в Центрі української культури та мистецтва Фото: Із мережі
Тетяна Мартинова побувала із ляльками-мотанками на телебаченні й радіо.
– У мене багато знайомих серед телевізійників, є і колишні студенти. Мене запрошували на радіо «Київ», «Голос Києва», на перший канал «Українського радіо». І на каналі «Культура» була двічі. Після зйомок підійшов режисер і каже: «Такої енергетики, як від ляльок-мотанок, я ще не відчував». Навіть камери працювали бездоганно, що там буває рідко. Зйомки – це дуже цікаво. Спочатку хвилююся. А коли починаю розповідати про ляльки-мотанки, забуваю про камери, – усміхається.
Тетяна Мартинова має ще багато різних захоплень. Виготовляє килимки у техніці печворк. Шиє капці, сумки, подушки, ляльки-тільди. Плете гачком. Коли пішла на пенсію, захопилася квітами.
– У нас близько шести соток землі разом з будівлями. На цій площі росте 85 видів рослин. Маю 80 сортів ірисів, 35 кущів троянд, 40 сортів тюльпанів, 15 сортів хост, – зазначає жінка.
Подружжя Мартинових любить подорожувати Україною. Улюблене місце відпочинку – Верховина.
– Ми дуже любимо Карпати. Каталися там на конях, займалися рафтингом. А за кордон на пенсію не поїздиш. Діти якось подарували нам поїздку в Стамбул. Це була захоплююча мандрівка, – зазначає пані Тетяна.
