Жителька Переяслава Людмила Ісак (43 роки) зберігає фотографію своїх предків, датовану 1910 роком. Вона розповіла Переяслав.City цікаві й несподівані факти з історії свого роду.
На світлині зображені десятеро дорослих і шестеро дітей. На звороті зазначено: «Фотографія Г.И. Бендицкаго вь Переяславь». Написано від руки: «1910 рік, Домки карточка» (можливо, фото належало Домасі).
– У центрі світлини – мій прапрадід Дмитро Маркович Назаренко з дружиною, її імені не пам’ятаю. Поряд – їхні дорослі діти, деякі із сім’ями. Знаю, що прапрадід був столяром і передав це вміння синам, – розповіла Людмила Ісак, викладачка кафедри цифрових технологій навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі. – Родина була заможною. Це видно й по фотографії. Красивий одяг, гарне взуття, у жінок є прикраси. У братів у верхньому ряду видніються вишиті сорочки. Хлопчики тримають пістолі, може, це їхні іграшки. Але можливо, що це атрибути фотоательє.
– У другому ряду ліворуч сидять мої прадід Марко і прабаба Наталка. На фото – їхні шестеро діток. А взагалі в родині було дванадцятеро. Четверо померли немовлятами, деякі загинули пізніше під час війни. Два хлопчики з дерев’яними пістолями на фото – то Іван і Степан, дві старші дівчинки – Нилька і Дунька, так їх називали. Знаю, що Іван (у світлій сорочці) жив із родиною в Переяславі. Його син Володимир Іванович Назаренко колись працював у автошколі. Мій дід Дмитро був наймолодшою дитиною в родині. На фотографії його немає. Знімок зроблений у 1910 році, а він народився 1912-го.
Людмила Ісак із дідусем Дмитром і бабусею МарієюФото: Надане Людмилою Ісак
– Прадід Марко був вправним столяром. Знаю, що він брав участь у будівництві церков. Коли зводили переяславську чоловічу гімназію (теперішня ЗОШ №1), він працював на будівництві столяром. Робив вікна, двері. Деякі двері там досі стоять. У дідовому будинку збереглися різьблені меблі, які змайстрував прадід: дубовий стіл, лава і сервант. Зараз там господарює мій брат Дмитро, – зауважила пані Людмила.
– А прабаба Наталка торгувала на базарі насінням цибулі. У нас збереглася срібна ложечка, якою вона відмірювала насіння. Вони жили на теперішній вулиці Києвобрамській, зараз на їхньому дворищі стоїть монастир. Там росла стара груша, я ще її пам’ятаю. Прабаба прожила понад 90 років. Розповідали, що старою вона кожного літа діставала труну з горища, яку припасла для себе, і просушувала. А ще приміряла хустки та одяг перед дзеркалом і казала, в чому її мають поховати. Прабаба Наталка і прадід Марко поховані на Ярмарковому кладовищі. Могили з хрестами є, але не підписані. Ми за ними доглядаємо.
– Мій дід Дмитро Маркович Назаренко все життя пропрацював водієм автобуса в автоколоні. Старші люди знали його як діда Митра-вусатого. Їздив на зеленому горбатому запорожці. Прожив 94 роки. Ще у 85 водив автомобіль. У вільний час столярував. І собі хату збудував, на теперішній вулиці Мазепи, і сину. У нього була донька від першого шлюбу, то і їй будинок допомагав зводити. Бабуся, Марія Мефодіївна, теж у автоколоні працювала. Вона родом із Поліг-Чобітьок. У діда й баби було двоє спільних дітей: мій батько Марко (у Переяславі на нього казали Марік) і тітка Наталія. На жаль, обоє рано померли. Хоча в роду Назаренків багато довгожителів.
Пані Людмила розповіла про цікаву родинну традицію: давати сину ім'я діда.
– Мій прапрадід – Дмитро, прадід – Марко, дід – Дмитро, батько – Марко, старший брат – Дмитро, а його син, мій племінник, – Марко. Традиція досі живе.
Родина Людмили ІсакФото: Надане Людмилою Ісак
Людмила Марківна зазначила, що її дідусь і бабуся були дуже гостинними.
– Роман, рідний дядько мого діда Дмитра, і його дружина Дунька (на фото у верхньому ряду ліворуч) щороку гостювали в дідуся й бабусі в Переяславі. Бабуня казала, що вони були набожними, дотримувалися постів. Вона готувала їм пісне. Дядько Роман любив рибалити, а його дружина відпочивала на природі, – пригадала вона. – Дідові сестри Дунька і Нилька теж приїздили. Взагалі дідусь дуже любив гостей, до нього всі родичі з’їжджалися.
Хто був фотографом?
Сайт «Полтава Історична» дає інформацію про фотографів і фотографічні ательє Полтавської губернії до 1917 року (до неї входив Переяславський повіт).
Зазначається, що з 1867 до 1916 року в Переяславі працювало фотоательє міщанина Бендіцького Ізраїля Лазаревича в його власному будинку. Свої роботи він підписував: "фотографія И. Л. Бендицкаго" або "фотографія И.Л. Бендицкаго и сына".
У мережі є чимало фотографій передреволюційного періоду, зроблених у Переяславі, де автором значиться Г.И. Бендицкій. Ймовірно, він і був сином Ізраїля Лазаревича.
Фотографами того часу також були Львув Берка Лейбович (з 1884 по 1916 роки), який працював у будинку Холодного на вулиці Головній, та Олександр Васильович Вощинін (з 1909 по 1916 роки).
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу (там актуальні новини Переяславщини) та стежте за нами у фейсбуці
