Дізнатися про те, що в Переяславі вже майже два роки існує команда з флорболу (різновид хокею з м’ячем), яка до того ж дебютувала нещодавно в чемпіонаті України, зізнаюся, було для мене справжнім відкриттям. Тож коли з’явилася нагода зустрітися з її ініціатором створення та капітаном Володимиром Бражником (46 років), скористався нею негайно. Зустрілися в учительській школи №3, де він працює вчителем фізвиховання.
– Інтерес до цього виду спорту з’явився завдяки візиту до Переяслава у лютому 2018 року популярного телеведучого Олександра Педана, коли він прибув з презентаційним тренінгом спортивного руху "JuniorZ". Гість пропагував появу на уроках фізкультури нових незвичних видів спорту з десяти запропонованих. Мій вибір упав на бадмінтон та флорбол через не такий вже й складний інвентар. Заручився підтримкою міського відділу спорту і вже наприкінці квітня для нашої школи відділ освіти придбав 12 ключок, переносні ворота та м’ячики.
Треба сказати, що ще з 2013 року в нас сформувався досить спортивний педагогічний колектив і з того часу двічі на рік команда вчителів грає з командою школярів у футбол. Ці матчі – запеклі, вперті – чекає вся школа. От оця команда вчителів і стала оволодівати навичками нової гри. Грали самі на подвір’ї, залучали старшокласників. Майстерність поволі зростала, адже грали не рідше одного матчу щотижня.
Флорбол – постійна боротьба за м’яч
А влітку минулого року після поданої заявки мене прийняли членом аматорського комітету Української федерації з флорболу. Тож коли цей комітет зайнявся організацією вже другого за ліком чемпіонату України серед аматорів з цього виду спорту, я порадився з хлопцями з нашої команди і ми вирішили – пора й собі взяти в ньому участь. Були впевнені: задніх пасти не будемо. Однак зміцнити, підсилити команду було варто. Тож до шести постійних учасників зі школи №3 запросили також усім відомого на Переяславщині Василя Онопрієнка (він багато грав у зимовий хокей, тож масу цінного знає щодо тактики гри), а також ще одного педагога – Володимира Петриченка – із ЗОШ №1. Двох гравців узяли з великокаратульської футбольної команди – Івана Шинкаря та Вадима Кравченка. А воротарем – Владислава Рубана з університету.
І тренувалися, і переглядали по відео, як грають відомі команди, які комбінації застосовують. Спасибі, що в цей час керівництво сьомої школи дозволило нам потренуватися у її спортзалі, адже у третій школі спортзала як такого немає – він у пристосованому приміщенні. Оскільки команда – переважно з педагогів, з вибором назви довго не сумнівались, назвали "Переяслав Тічерз", тобто Переяславські вчителі. Під нову справу відділ освіти нам придбав 10 комплектів форми, для воротаря ми купили спеціальний шолом, а згодом батьківський комітет знайшов кошти ще й для спеціальних воротарських штанів та рукавиць – без таких захисних обладунків команду просто-напросто не допустили б до змагань.
Після кожного матчу визначали найкращого гравця в команді. Після першого серед переяславців ним став Іван Шинкар (праворуч)
І ось ми 27 лютого на матчах першого туру в Новояворівську на Львівщині. Їхали автобусом усю ніч, а вже вранці перший наш офіційний матч в історії – проти досвідченого, з довгою лавою запасних львівського "Лемберга". Ми довго тримали нічию, але під кінець таки пропустили вирішальний гол і поступилися 1:2. Але це був успіх, на нас почали дивитися з повагою.
Ми вже на емоціях перемогли потім київський КФК-Д 6:3, а потім і місцеву "Регіну" – 3:2. Причому з новояворівцями було важко грати не стільки тому, що вони виступали в рідних стінах, а більше тому, що в складі їхньої команди виступали також і жінки. Важко налаштуватися на фізичну боротьбу, з ними ж не будеш штовхатися? А дівчата при цьому налітають на тебе з повної сили. Тож дебютний виступ вважаємо цілком успішним. Тепер чекаємо наступних турів у квітні та травні в Києві – на щастя, вже не буде таких значних переїздів. А за фінансову допомогу щодо оплати стартового внеску та автотранспорту дякуємо голові профспілки працівників освіти Анелії Ковальській та підприємцеві Олександру Железняку.
Дещо про турнір
– Грали на майданчику розміром 36 на 20 метрів закритому розбірним пластиковим бортиком, – розповідає Володимир Бражник. – Кути майданчика заокруглені. На полі – 5 гравців (4 польові + воротар). Грають пластиковими ключками, не більше 105 см завдовшки. М’ячик теж пластиковий, з 25 отворами. На полі перебувають два арбітри, але темп гри такий швидкий, м’ячик так часто змінює напрямок польоту, що їх не помічаєш. Хіба що тоді, коли через атаку, яка стрімко наближається до судді, той змушений, щоб не завадити їй, перестрибувати через бортик, а згодом повертатися.
