Поки в міських школах лунають останні дзвоники, випускники минулих років збираються, щоб пригадати чудове шкільне життя. Сьогодні відбулася зустріч випускників Переяславської школи № 1. Пройшло 30 років, як вони покинули стіни рідного навчального закладу. З цієї нагоди великим гуртом вихованці завітали в гості до своєї класної керівниці Тертичної Надії Василівни.
Надія Василівна провела в школі 36 років — викладала українську мову та літературу. Зізнається, що постійно читає газету «Вісник Переяславщини», і найбільша радість її охоплює, коли на сторінках улюбленого видання зустрічає статті про успіхи своїх учнів.
— Не можу передати словами, як я любила їх, — зі сльозами радості на очах каже Надія Василівна. — Любила й любитиму, як рідних дітей. Тепер, коли вони дорослі, шановані в місті люди, мене переповнює гордість, пишаюся усіма їхніми досягненнями. Ось Саша Якименко, він керує обороною нашого міста, Олександр Опінко нині директор міського ринку, Вікторія Гуріна — головний спеціаліст відділу культури й туризму, а Віталій Мормель робить кращі в місті фотографії, має власну студію.
— Ми збираємося класом кожні 5 років, — розповідає Оксана Бутник. — Раніше на зустрічі обов'язково запрошували й Надію Василівну, подорожували разом, але розуміємо, що роки беруть своє, їй важко виїжджати, тож навідуємося самі. Ми такі згуртовані саме завдяки їй, вона навчила нас дружити. Школу закінчили у 91-му році — буремне покоління, самі розумієте. Ми, як справжні бунтарі, були прогресивними, на все мали свою думку, до деяких педагогів прирікалися. Але Надія Василівна нас завжди розуміла й підтримувала.
— І що дуже важливо — захищала нас перед іншими вчителями, коли ті інколи на нас скаржилися, хоча й було за що, — додає Олександр Якименко. Нині він командир роти охорони міста й району при Переяславському ОМВК. — Вона стояла за нас стіною, і саме так повинно бути, ми вважаємо. Веселих історій трапилося багато за шкільні роки, та то все не для преси, хіба якщо приєднаєтеся далі до нашого святкування, — ці слова Олександра однокласники підхоплюють дружнім сміхом.
Надія Василівна зі сльозами радості зустріла своїх вихованців
Взагалі гостини у класної керівниці пройшли у теплій легкій атмосфері. У невимушеному гаморі випускники знов і знов обмінюються спогадами, які дбайливо бережуть у пам’яті, жартують, дякують улюбленій вчительці. Кілька учнів розповідають, як свого часу переїхали до Переяслава з Росії, і взагалі не знали української. А завдяки Надії Василівні до випускних екзаменів не лише вільно розмовляли, а і складали на відмінно всі екзамени українською мовою. З 25 учнів у класі дванадцятеро — золоті медалісти.
— Мені найбільше врізався в пам'ять епізод, як Надія Василівна декламувала нам вірш Сосюри, і на фразі «Я комсомолець. Стріляй!» зробила крок уперед, і так емоційно схопилася за комір своєї сорочки, що аж розірвала його!, — ділиться враженнями Оксана. — Ми слухали її, відкривши рота, українську мову й літературу неможливо було не любити, бо Надія Василівна проживала долю кожного героя, вкладала в предмет всю душу.
Вдячні випускники-ювіляри усім радять навідатися, зателефонувати, написати своїм педагогам. І обіцяють, що обов'язково приїдуть в гості ще й восени, адже 7 жовтня їх улюблена наставниця відзначатиме восьмидесятиріччя. Для них відвідувати свою «класну маму» — золоте правило.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
