43-річний киянин Валерій Лихенко на обійсті своєї мами в селі Воскресінське, на Переяславщині, виготовляє із металу оригінальні урни для сміття і продає їх через інтернет. Мають вигляд такого собі чоловічка з капелюхом та тростиною і називаються "Джентльмени".
– Мої урни не просто виконують своє практичне призначення, а й додають ошатності тій місцині, де їх встановлюють. Мені вже неодноразово казали, що вони настільки красиві, що люди почуваються ніяково, кидаючи в них сміття, – зазначив Валерій.
Пофарбовані урни чорною матовою порошковою фарбою, стійкою до сонця, дощу, снігу. Вони зручні в користуванні: для вивантаження сміття достатньо перевернути бак. А щоб собаки чи коти у пошуках поживи не змогли перекинути урни, на них встановлено фіксатори. На капелюсі "Джентльмена" викарбовано напис "Дякую". Коштує урна "Джентльмен" 1800 грн.
– Найбільше моїх "Джентльменів" поїхало до Гадяча, що на Полтавщині, та до Скадовська на Херсонщині, – розповідає майстер. – Для покращення благоустрою міста Гадяцька міська рада в мене їх придбала аж 33. Встановили у парках-скверах та на центральних вулицях. Приємно, що мої витвори є і в інших населених пунктах нашої країни.
А робити урни у вигляді таких собі чоловічків-джентльменів мені запропонувала моя найстарша донька Вікторія. Спеціальне обладнання для їхнього виготовлення я змайстрував також власноруч, адже до коліна такі не зробиш.
Народився і виріс Валерій Лихенко в місті Ульяновка (зараз Благовіщенське) Кіровоградської області. Після школи пішов в армію. Служив у військах протиповітряної оборони в Луганську. Як повернувся додому, то майже відразу одружився.
– Однак із тією жінкою життя в мене не склалося, – згадує й таке. – Тож ми розлучилися, і я подався на заробітки до Києва. Там винайняв квартиру і влаштувався водієм музичного телеканалу ОТV. Згодом познайомився з киянкою Іриною. У її квартирі живемо до цього часу. З Іриною ми народили доньку Юлію. Ще дві доньки я маю від першого шлюбу. Вікторія та Валерія вже також мають свої сім’ї і живуть у Воскресінському.
У цьому селі живе й моя мама. Перевіз я її сюди із Кіровоградщини, аби була ближче до мене. Власне і свій бізнес я розпочав саме після того, як у 2003 році у Воскресінському купив помешкання. Та, якщо чесно, тут тоді настільки було занедбано, що через чагарники та бур’яни не зрозуміло було, де двір, де сад, а де город.
З настанням першої зими я став думати над тим, як економніше опалювати мамин будинок. І самостійно виготовив піролізний твердопаливний котел із температурою горіння близько 1200 градусів. Згодом в інтернеті у поляків піддивився схему виготовлення подрібнювача гілля. На свій розсуд удосконалив його, власноруч змайстрував цей пристрій, підготував усю необхідну документацію (креслення, специфікацію) і свій винахід запатентував за порадою свого колишнього керівника. Тоді я зареєстрував й власну торгову марку "proGrizzly".
Мені здається, що тоді в нашій країні ніхто нічого подібного не робив. Так я став майструвати подрібнювачі гілок на продаж, а потім почав виготовляти ще й підйомники листів гіпсокартону. Як виявилося, такі речі, а ще малярні столи-трансформери тоді, десять років тому, продавалися в нашій країні лише закордонного виробництва. Я ж такі вироби виготовляю самотужки і успішно продаю їх на ОLХ та через progrizzly.prom.ua
Собі ж я змайстрував станок із числовим програмним управлінням плазмової різки букв, цифр та різних візерунків на металі. Наскільки мені відомо, в Переяславі подібного пристрою ще ні в кого немає, – сказав наостанок Валерій Лихенко. Кілька років тому він був депутатом Малокаратульської сільської ради.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
