На ферму ПП «Земля Переяславщини» Олександра Яреми варто водити дітей на екскурсію. Бо де ж іще вони можуть побачити в одному місці серцевину українського села?! Те, що було оспівано класиками української літератури, на чому трималося сільськогосподарське виробництво України і що сьогодні стає великою рідкістю в господарствах. Корівки, коники, поросятка, вівці, кури та качки – і все це на роздоллі мальовничих виповзьких лугів!
Ферма для француженок та швейцарок
Восени 2019 року у Виповзках фактично «з попелища» Олександр Ярема відродив молочну ферму. Там реставрували старий, ще колгоспний корівник, обладнали сучасними поїлками, годівницями, запустили автоматизовану лінію доїння з холодильною установкою.
– Цей комплекс викупив у людей за їхні майнові сертифікати, тепер вони мають тут роботу, – Олександр Григорович показує ферму. – Перший корівник, який відкривали півтора року тому, уже заповнений молочним стадом на 200 голів. Зараз он ремонтуємо поряд другий такий же. Замінюємо вікна, дах, всередині переоснащуємо. А стіни лишили старі, бо в 1954 році їх будували товстими, надійними, теплими. Ще один сарай переобладнали під конюшню – то окрема історія.
Два роки тому у господарстві «Земля Переяславщини» розвивати ферму починали з 25 корів та 40 нетелей. Тоді надоювали трохи більше
Капловуха швіцька корова
– Років через два будемо виробляти близько 10 тонн молока за добу. З таким як у нас поголів’ям це реально. А ще через кілька років Переяслав «заллємо» екологічно чистим молоком. У нас воно якісне і смачне – як домашнє! – запевняє Олександр Григорович. – Тварин же годуємо тільки натуральними кормами. Все вирощуємо самі, тож знаємо, як кажуть, що в наших корівок на язиці. Таку ферму, як у нас, зараз спробуйте ще десь знайти!
Розвивати молочне скотарство у Виповзках почали з того, що скуповували в населення чи в занепалих фермах різномастий молодняк, цим, по суті, рятували тварин. Останнім часом Олександр Ярема цілеспрямовано займається формуванням високопродуктивного породистого стада.
– Це голштинки – вони на Переяславщині поширені, тож були і серед тих тварин, які ми скуповували на початку, – розповідає. – Тепер поголів’я оновлюємо, маємо навіть малопоширені породи. Ось капловухі швіцькі корови, походять зі Швейцарії. Вони дуже витривалі, молочно-м’ясного напрямку. Головне – у них жирне й смачне молоко. Купили торік 20 голів і вже маємо своїх теляток.
А ще придбали 10 французьких монбельярдів. Це високопродуктивна порода, схрещена з відомою молочною симентальською. Водночас дуже крупна, м’ясного напрямку, в них телятка родяться зразу такі великі, як в інших би було по пару місяців.
Олександр Ярема розповідає, що скуповують худобу на розвід по всій Україні. Корів, нетелей, бичків привозить з Білої Церкви, Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Одещини. У племінне поголів’я вкладаються, бо справа варта витрат. Наприклад, самців швіцької породи купляли по 90 гривень за кілограм живої ваги, тоді як простіші бички-заплідники коштують по 40 грн/кг. Загалом у господарстві вже близько 400 голів ВРХ, з них 168 корів.
Випаси для коров’ячого щастя
Після зими всю худобу зі стійла виганяють і групують в різні літні табори. Працівники тільки наглядають, щоб тваринам було вдосталь їсти і пити. Поблизу ферми в загоні стоїть найбільше дійне стадо. Сюди зелену кормову масу завозять щодня. Табір розміщений трохи в низині, після сильних дощів частину території заливає, але худобі природні ванни до вподоби. У спеку ж тварин купають і охолоджують «душем», для цього по периметру огорожі змонтували дощувальні установки.
Загалом влітку ферма живе і працює за натурально селянським режимом. Наприклад, швіцьких теляток, які тільки-но народилися, залишають на весь сезон рости надворі, під прикриттям легкого навісу. Доглядальниці вигодовують їх свіжим молоком. Поряд із табором облаштували доїльню з холодильною установкою, автоматичною мийкою для бідонів.
На випасах гуляють нетелі
У меншому загоні, впритул до корівника, на вигулі молодняк: телички разом із бичками – паруються і розмножуються так, якби були у природному середовищі.
– Я їх маленькими телятками 50 голів купив на одеській племстанції. То м’ясна порода, витривала: вони можуть телитися взимку навіть прямо на снігу! – розповідає про тварин керівник господарства. Везе показати пасовища за селом. Вільні випаси – то ж справжнє коров’яче щастя.
На відкритому просторі, огородженому електропастухами, всі процеси тваринного життя відбуваються натурально, без людського втручання. Нетелі теж гуляють разом із бичками. На наступний сезон їх молодими корівками переведуть вже у нову молочну ферму, а їм на заміну прийдуть телички наступного покоління. Цього стада буде загалом вже 150 голів. Поки що близько сімдесяти теляток вільно пасуться подалі, в кущах, де й ховаються від сонця. Для тварин на пасовищі є сіль-лизунець, вдосталь чистої води. Соковитої зеленої паші цього року теж вистачає.
Свинське життя заради смачного бекону
– Торік вся трава вигоріла, бо було спекотне літо. Доводилося підвозити сюди на підгодівлю худобі зелену масу з поля. Земля у Виповзках вся розпайована, пасовища – теж. Я користуюся ним як орендар. В одному місці лишив шматок для людської череди, а за решту цього лугу плачу власникам орендну плату, – каже Олександр Ярема.
З такою великою фермою, як у «Землі Переяславщини», заготівля кормів – стратегічний напрямок. Сіно, солому збирають як зазвичай. А нинішнього сезону в господарстві випробовують і нову технологію заготівлі концкормів.
Придбали спеціальну польську машину, яка тюкує в плівку і герметично запаює скошене зеленцем жито. У таку суміш додають концентрат, щоб вироблялися додаткові корисні бактерії і зберігалися вітаміни. У такому стані корм зберігається всю зиму. Навіть якщо через рік розкрити такий тюк, там буде соковита і свіжозелена маса, як нібито тільки скошена. За кордоном таке вже давно практикують, зауважує Олександр Ярема.
Тюки зеленого жита запаяні у плівку
У господарстві також тримають на відгодівлю свиней, мають дві тисячі голів. Вирощують за старим і забутим способом – на вигулі. Коло свинарника чималий загін, де тварини ведуть натурально свинський спосіб життя: нагулюють бекон, риючись у багнюці і поїдаючи привезену зелень конюшини та зернову дерть.
– Для тварин, які в загоні, а не на паші, за добу 10 тонн зелених кормів розвозимо, з них третина іде свиням, – зауважує Олександр Ярема. – Сьогодні ж навіть на базарі не купите справжнього сала і м’яса, яке було б вигодуване отак, упродовж десяти місяців, а не за п’ять-шість комбікормами з гормоновими добавками. Люди забули смак натурального продукту!
Тому в Переяславі будуємо магазин, на вулиці Покровській навпроти Укртелекому. Там будемо продавати свою екопродукцію, щоб люди могли купувати натуральне і смачне молоко, свинину, телятину.
Ще маємо плани наступного року в Лецьках відремонтувати ферму, де будемо вирощувати тисяч шістдесят курей на м’ясо. Своїм зерном годуватимемо, щоб було без антибіотиків, чисте, яке не страшно й дітям давати. Зараз там тримаємо невелику кількість курей та качок – для своїх потреб. Адже в нас увесь сезон працюють дві їдальні для працівників.
Вівчарі й зоотехніки не поспішають у село
А ще в господарстві «Земля Переяславщини» є невелика вівчарня. На віддалі від коров’ячого табору на луках огороджено випас для овець. Як кажуть гурмани, м’ясо цих тварин – найсмачніше і найкорисніше. Попит на нього є не тільки серед тих людей, хто не вживає інше з етичних чи релігійних міркувань. Крім того, овече руно – цінна сировина. Щоправда, ринок його збуту невеликий. Та й майстра, який стриже овець, привозять поки з Мирного.
– Років зо три тому у людей купив чотири вівці, а зараз подивіться, голів вісімдесят уже, – Олександр Григорович підходить до загону, звідки галопом, у мить ока, понеслася куди подалі отара лякливих тварин. – Вони тут у кошарі все літо гуляють, котяться. На перший погляд, самі по собі, але треба за всім догляд.
З чотирьох овець за три роки отара виросла до вісімдесяти голів
За вожака овечкам купив спеціально добротного барана, його кілограмів сто буде! З характером, порядок тримає. А то он із Закарпаття привезли чорнорунних баранів, кажуть, що то румунські. Ще двох породистих купив на Черкащині. Слідкуємо, сортуємо, щоб в отарі родичі не перекривалися і через це не було виродження породи.
Насправді в нас є все, розвиваємо тваринництво в різних напрямках, але не так легко знайти добрих спеціалістів. Зоотехніка вже третього взяв на роботу, молоді не хочуть в селі працювати.
Олександр Ярема показує свою ферму
Керівник каже, що цінує гарних фахівців, запрошує звідусіль. Коли такі знаходяться, купує житло, дає хорошу зарплату, можливості для навчання, розвитку і підвищення кваліфікації. Але молодих спеціалістів нині навіть на таких умовах в село залучити складно.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
