Тарифи вищі за зарплати, юніти замість гривень, оплата за вхідні й вихідні дзвінки. У кого з переяславців з’явилися перші мобільні телефони та якими вони були?
Дещо з історії
16 червня 1993 року вважається датою, коли в Україні запроваджено мобільний зв’язок. Першою на ринку стільникового зв’язку з’явилася компанія «Український мобільний зв’язок» (UMC). Першим абонентом став тодішній Президент України Леонід Кравчук. Він у прямому ефірі національного телебачення здійснив перший в історії країни дзвінок з мобільного телефону. «Алло, Іване», – президент звернувся до Івана Піскова, українського посла в Німеччині. Розмова тривала 40 секунд. Трубка, яку тримав у руках Леонід Кравчук, коштувала 2,8 тисячі доларів! Трохи дешевше однокімнатної квартири на околиці Києва. Мобільні рахунки того часу в десятки разів перевищували середні зарплати, а телефони були настільки громіздкими, що ними можна було вбити людину. Тривалий час мобілки мали лише владна еліта та кримінальні авторитети.
Перший в історії України дзвінок з мобільногоФото: із інтернету
Мобільний телефон був розкішшю
У Переяславі розвиток мобільного ринку розпочався в 1999 році. Перший магазин та центр обслуговування абонентів відкрив Олександр Устінов (49 років). Тоді мобільний телефон усе ще був розкішшю, а не засобом спілкування.
– Перший магазин відкрили в приміщенні старої автобусної станції. Ми представляли компанію UMC, – пригадав він. – Мобільні телефони коштували дуже дорого. Нашими клієнтами були представники влади, голови колгоспів, директори підприємств. Асортимент телефонів був мізерний – два-три нових і три-чотири, які були у користуванні. Перші мобільні телефони виготовляли фірми Motorola, Nokia, потім – Siemens, Sony Ericsson. Пропонували контрактну послугу (підписання контракту між абонентом та компанією мобільного зв’язку) та передоплатну – Sim-Sim від UMC, яка передбачала покупку стартового пакета. Рахунки поповнювали за допомогою ваучерів номіналам 250, 500 і більше юнітів. Юніти – це були умовні кошти. У 2002 році їх замінили гривнями. Придбати ваучери поповнення можна було лише в спеціалізованих магазинах, усі приходили до нас. У 2003 році мобільні оператори скасували плату за вхідні дзвінки, це стало початком «мобілізації» всієї країни.
Так виглядав один з магазинів Олександра Устінова у ПереяславіФото: надане Ларисою Устіновою
У мене особистий мобільний телефон з’явився десь через пів року, відколи почав працювати у цій сфері. Я тоді навчався на економічному факультеті Транспортного університету, здобував другу вищу освіту. Студенти не могли собі дозволити таку розкіш. У мене був телефон, бо я цим займався. Люди використовували мобілки, щоб похвалитися, так, як зараз айфонами. Це була статусна річ. Нехай на рахунку – «нуль», але головне, що є телефон. Звичайно, мобілки полегшували життя. Якщо я їхав кудись далеко, то рідні могли зателефонувати й дізнатися, що зі мною все гаразд. Пам’ятаю, колись їхали між Борисполем та Києвом, і пасажиру стало зле. У мене одного був мобільний, викликав швидку допомогу. Дзвінки на номери екстрених служб були безкоштовними.
У тандемі з Олександром Устіновим працювала його рідна сестра Лариса Устінова. Вона теж пригадала, як усе починалося.
– Першими телефонами, які ми продавали, були Моторола М3888, Моторола Т2288. Вони були великими, важкими. Потім з’явилися в продажу Nokia 8110, так званий банан, Nokia 3310, Моторола Т180, уже тендітніша. Коштували телефони від 999 до 1499 гривень. Тоді це були великі кошти. Вчителі отримували зарплату 180 гривень. Але коли люди підписували контракти, то телефони їм йшли за одну гривню або в подарунок. Це було вигідно, і за місяць ми укладали до ста контрактів.
Стартові пакети від Київстар та Sim-Sim від UMC
У Переяславі я знала всіх абонентів. Вчила їх, як вмикати телефони, як набирати номери. Вони могли в будь-який момент мені зателефонувати зі стаціонарного, навіть серед ночі: «Телефон не працює, що робити?» Пояснювала: «З лівого боку така-то кнопка, такого-то кольору, натискаєте, тримаєте». І зараз багатьох людей консультую, навіть на вулиці мене смикають.
Коли вперше брала мобільний телефон, то і руки тряслися. Боялася, щоб нічого не пошкодити. Спочатку соромилася розмовляти на вулиці, бо на людей із мобільними усі звертали увагу. Вимикала, коли йшла в магазин чи інше людне місце.
У магазині телефони не залишала, щоб не вкрали. Хоча одну із перших мобілок – Моторолу Т2288 – у мене поцупили. Було багато відвідувачів, і поки я консультувала клієнтів, чоловік іншої національності схопив телефон з вітрини й утік. Я важко перенесла ту крадіжку.
Про свій перший мобільний телефон розповів переяславець Олег Негрей (56 років):
– У мене була Моторола. Купив її у 1999 році в Олександра Устінова. Телефон був простий у користуванні, акумулятор довго тримав заряд. Мобільні телефони тоді були рідко в кого, бо коштували дорого, вхідні й вихідні дзвінки були платними. Я працював директором приватного підприємства, придбав телефон для роботи. Проте, чесно кажучи, мобілки тоді купували більше для «понтів». Люди на вулицях озиралися, коли чули, як хтось розмовляє по телефону. Дивилися, як на білих ворон. Зв’язок був поганий, нерідко власники мобілок кричали в трубку (сміється).
Я спілкувався переважно із співробітниками київської компанії, з якою співпрацював. У Переяславі міг зателефонувати Володимиру Коровнікову. Здається, і в Анатолія Розсохи, колишнього редактора «Вісника», був мобільний телефон.
Моторола служила мені півтора року, потім перейшла у спадок комусь із родини. У мене з’явилася Нокіа, вважалося, що це крутіша фірма. Той телефон працював дуже довго. Я жартував, що ним можна гвіздки забивати. Зараз у мене смартфон марки Самсунг.
Мобільний телефон EricssonФото: надане Ларисою Устіновою
Переяславка Тетяна Дейнега (65 років) придбала перший мобільний у 2002 році. Тоді їх у місті було не так і багато.
– У мене першої в родині з’явився мобільний телефон. Купили його вимушено. Так сталося, що я захворіла, лежала в лікарні, і потрібно було підтримувати зв’язок із сім’єю. Сестрин чоловік привіз мені мобілку з Києва. Це була Моторола, з антеною. У нього теж був мобільний. Я телефонувала йому, а він зв’язувався із моєю родиною і переказував, що мені потрібно. Навчилася користуватися швидко. До центру зайнятості я працювала в «Сільгосптехніці», де ми вже користувалися польськими комп’ютерами «Мазовія». То з технікою мені було просто. Не пам’ятаю, скільки коштував мобільний телефон, але це точно було дорого, порівняно із нашими зарплатами. Зараз кожен купує відповідно до доходів, а тоді вибору не було.
Я Моторолою довго користувалася. А як пішли внуки, то гралися тією мобілкою як іграшкою. Може, вона й досі десь лежить у тумбочці. Зараз у мене смартфон Самсунг. Активно користуюся вайбером, телеграмом. Спілкуюся і з дітьми, і з онуками, і з друзями. Можу в смартфоні й погоду подивитися, й новини почитати. Уже не уявляю життя без мобільного телефону.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
