До редакції «ВП» зателефонувала 74-річна Надія Легкобит з міста: «Оце прочитала, як Віталій Коломієць любить наш «Вісник», і собі схотілося розказати, як мені подобається ця газета».
«Розношу газету літнім сусідам»
Проживає Надія Легкобит на вулиці Генерала Іваневського.
– Як тільки прочитала статтю «Не читати «Вісник» – це не бачити Переяславщини», сама до себе сказала: «Не тільки Віталій Андрійович любить наш «Вісник». Мені також ця газета дуже подобається», – зазначила Надія Легкобит. – А районку я передплачувала ще відтоді, як вона називалася «Комуністична праця». А останні років зо п’ять «Вісник» у день його виходу мені приносить син Валєра. Він живе зі мною.
– Газети я купую у редакції «Вісника» по десять гривень і розношу кільком нашим сусідкам літнього віку, – долучається до розмови 51-річний Валерій Легкобит. – Найстарша серед них – Ольга Василівна. Їй вже 86 років. Ще заношу «Вісник» постійно Миколі Дубині, який у кіоску поблизу п’ятиповерхівки №53 на вулиці Грушевського ремонтує взуття. Про нього та його справу в районці вже писали. І якщо бувають затримки з доставлянням «Вісника», то телефон від дзвінків моїх клієнтів стає гарячим. Ото з таким нетерпінням вони чекають на газету.
– Завжди, коли беру до рук свіжий номер «Вісника», розглядаю фото на першій сторінці, переглядаю анонс публікацій, читаю «День за днем», затим – містечкову історію, дивлюся погоду, цікавлюся, що розміщено на кольоровому розвороті, а вже потім читаю все підряд, починаючи з другої сторінки. Щоправда, програму телебачення перегортаю, – зізнається Надія Степанівна. – Думаю, ніхто не заперечить, що наша районка змістовна, цікава і для молоді, і для людей поважного віку. Не передати словами, як я люблю розгадувати кросворди! Як, бува, котрийсь не повністю розгадаю, то з нетерпінням чекаю на наступний номер, щоб дізнатися відповіді.
Як колишньому педагогу, мені дуже подобаються статті про школи й дитсадочки та їхніх вихованців, учнів і вчителів. А як читаю про подорожі, то згадую, як і сама колись подорожувала містами колишнього Радянського Союзу. Слідкую я й за тим, хто з відомих людей на Переяславщині відійшов у потойбічне життя. Хоча це і сумні події, але добре, що про це ви повідомляєте і люди можуть помолитися за них.
Статті про знайомих мені людей перечитую по два, а то й по три рази. Нещодавно ви написали про Наталію Іваненко з Лецьок. І хоча з нею я особисто не знайома (бачила її лише на сцені як артистку) все одно радію, що й на схилі років вона така ж активна. Це ж треба було так багато людей запросити до себе, коли брали в неї інтерв’ю!
Між іншим, телевізор я дивлюся дуже рідко, бо маю проблеми зі здоров’ям. А ось «Вісник» купуватиму, скільки й подужаю його читати. У мене хоч пенсія й невелика, але грошей я не шкодую віддати за цю газету.
Дуже хочеться прочитати у «Віснику» про те, що в нашій країні вже нарешті настав мир і спокій та згинув коронавірус.
Варення з кабачків за рецептом із «Вісника»
Надія Легкобит народилася і виросла в старих Циблях, що давно затоплені водами Канівського водосховища. Свого часу закінчила педучилище в Переяславі і за направленням потрапила в школу у місті Сарни на Рівненщині. Три роки попрацювала там вчителькою початкових класів і повернулася додому. Надія Степанівна має 35 років педагогічного стажу.
– Коли працювала у Сарнах, то познайомилася з гарним хлопцем Іваном і вийшла за нього заміж, – розповідає вона. – На жаль, вже минає сімнадцятий рік, як його немає серед живих...
Так ось, з Іваном я приїхала в своє рідне село. Тоді саме розпочалася розбудова нового села Циблі, і він влаштувався водієм вантажівки «ГАЗ-21». Цим самоскидом Іван підвозив бетон для будівництва. А я пішла працювати вихователькою в циблівський дитсадочок, бо роботи в школі для мене не знайшлося.
Згодом Іван влаштувався в ПМК-14, і ми переїхали до Переяслава. Спершу жили в найманій квартирі, а потім чоловіку виділили земельну ділянку і ми збудували оцей будинок.
Як стали жити в Переяславі, то я ще сім років їздила на роботу в Циблі. Потім влаштувалася в дитсадок «Журавлик» райспоживспілки. На заслужений відпочинок пішла з «Любавоньки». Близько десяти років там працювала вихователькою. Дуже приємно, що цей колектив і досі вітає мене з усіма святами. Нещодавно привітали з Днем вчителя.
Надія та Іван Легкобити народили і виховали трьох дітей – Валерія, Тетяну і Володимира. Зараз Надія Степанівна радіє своїм шістьом онукам.
– Між іншим, сваха моєї дочки Тані живе у селищі Маневичі, що на Волині. Олена Петрівна працює головним редактором місцевої газети. Як приїжджає до нас в гості, то завжди цікавиться «Вісником». Наша газета їй до душі, і тому, як їде додому, то бере кілька різних номерів з собою.
Ой, ледь не забула. Ще мені дуже подобається, що у «Віснику» друкуються рецепти страв та консервування. Цього сезону я закрила варення із кабачків та лимонів за рецептом із нашої районки. Ось пригощу ним колектив редакції, – сказала Надія Легкобит і пішла до погреба. До редакції я повернулася ще й з баночкою яблучного варення та великим кетягом стиглої калини.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
