Старовинному Переяславу пам’ятник слави не додає
Ця стаття присвячена вирішенню конкретної ідеологічної суперечки, пов’язаної з пам’ятником на центральній площі нашого Переяслава. Проте ми, як автори, ратуючи за поновлення історичної справедливості, жодним чином не хочемо ображати російськомовну частину нашого суспільства. За віки проживання поруч у багатьох із нас збереглася якась частина російського походження, хоча в душі ми ідентифікуємо себе українцями.
Ми й досі послуговуємося історичними міфами, нав’язаними нам радянською ідеологією щодо ролі нашого міста у «возз’єднанні братніх народів». Багато хто просто пишається місцем древнього Переяслава в історії Росії та України. Беззаперечними фактами ж з історії є: події Переяславської ради сталися 8 січня 1654 року, на шостому році україно-польської війни. Й лише за чотири з половиною роки до чергової україно-московської, згадаємо хоча би битву під Конотопом у червні 1659 року. Власне й сама назва держави Російська імперія або Росія з’явилася лише за сприяння українських церковників, таких як Феофан Прокопович на початку XVIII століття. Проте у XVII столітті саме українська церква на чолі з Київським митрополитом Сильвестром Косовим виступала найбільшим опонентом рішенню Богдана Хмельницького й старшини. (І.Огієнко. Українська культура. – К., 1918 р.) Це руйнує наше сприйняття історичних подій ХVII століття, як загального возз’єднання народів.
Ще більше змушує задуматись подальша спільна історія України та Росії. Саме після приєднання України Московія була оголошена Російською імперією. А першим кроком її стало привласнення української історії – ролі і місця Київської Русі. 27 років тому, вступаючи на історичний факультет Московського держуніверситету, я зустрівся з фундаментальним міфом про Київську Русь, як основне джерело вже Російської державності. Проте, якщо ви відкриєте російські підручники зараз, побачите, що Русь починалася з Новгорода і з Володимиро-Суздальського князівства, а Київське, Переяславське були лише одними з князівств Стародавньої Русі. Власне сам міф Росії-Російської імперії ґрунтується на добровільній передачі спадку Києва, спочатку переїзду Київської митрополії до Володимира (ось тільки Константинополь узаконив цей переїзд лише через півтора століття та й лише після власного падіння), а потім «добровільного возз’єднання українського народу».
На щастя, в історії стародавнього Переяслава вистачає славетних сторінок української історії. Провідний захисник Русі від кочових орд, найвідоміший центр культури та освіти часів Богдана й Тараса, це тільки деякі з них. На нашу думку, можна оголосити конкурс, щоб віднайти чимало постатей, наприклад, славетний князь Володимир Мономах, якими пишається наше місто та й вся Україна.
Сергій ШТЕПА, депутат Бориспільської районної ради від політичної партії «Європейська Солідарність», кандидат політичних наук, соціолог
Символіка возз’єднання: культура чи ідеологія?
Складно не погодитись з тим, що будь-який пам’ятник, монумент чи скульптура є витвором мистецтва і створюється для того, щоб формувати естетичні та світоглядні смаки населення. Водночас монументальні споруди є потужними генераторами ідеологічних впливів на цілі покоління. Пам’ятники не дозволяють нам забувати про важливі історичні, культурні та духовні здобутки народу, формують його поведінку й традиції. Пам’ятник – це те, що постійно впадає в очі й нагадує про важливу подію, явище чи постать. Окрім того, монументальна спадщина формує міфи й стереотипи, які глибоко осідають у підсвідомості людини. Біля пам’ятників формується самоідентичність та національна пам’ять народу.
Що ми знаємо про пам’ятники «русской культури на Украінє» і чому вони є вкрай актуальними для сучасної ідеології «русского міра»?. Задайте собі питання, чому російська держава зацікавлена у збереженні цих пам’яток в Україні. Поцікавтесь також тим, як в російських пропагандистських медіа висвітлюється їхнє призначення і ви будете вражені тією величезною кількістю медіапродуктів, які формують наше уявлення про цю спадщину. Так, саме нашу, адже окрім російського населення цей контент споживає практично все українське населення. Наприклад, лише щодо теми Переяславської ради та ідеї «возз’єднання українського з російським народом» щороку публікуються десятки статей, які просувають винятково проросійські наративи.
Головне їхнє завдання полягає у тому, щоб переконати українське населення, що українці й росіяни – це єдиний неподільний історичний народ, яким має залишатися й надалі. Для цього активно використовуються гасла на кшталт: «Навеки слава – народам-братьям слава! Навеки вместе Киев с Москвою златоглавой!»
Як наслідок, це допомагає Росії утримувати Україну у зоні свого впливу уже не один рік. І як би не намагались українські історики виправити цю ситуацію, їх результати будуть марними, допоки українці із самого дитинства споживатимуть продукти цієї культури, які розташовані в публічних місцях. Нині йдеться не про знищення цих пам’яток, а лише про вилучення їх з публічного простору та переміщення у спеціальні місця, зокрема історичні музеї, де нові покоління отримуватимуть неупереджену інформацію про їх історичне призначення.
Важливо, щоб українське суспільство нарешті зрозуміло, що вилучення символів радянсько-російської епохи не є війною проти культурної спадщини, це радше боротьба за зміцнення саме української ідентичності й самобутності, боротьба за вихід з-під сфери російського впливу та ідеології «русского міра», який, спекулюючи історичними пам’ятками, намагається утримати нас у своїх лещатах.
Віталій КОЦУР, в.о. ректора Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, Леся КОЦУР, кандидат історичних наук
Напис «… навіки з російським народом» в контексті військового протистояння
У цьому році Україна відзначила 30-ту річницю своєї Незалежності. У нашої держави як раніше, так і зараз надзвичайно тяжкий шлях. За досить короткий час незалежності ми пройшли три революції: Революцію на граніті, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності. Деякі уроки з цих революцій були винесені, але остаточна боротьба попереду. Оскільки маємо не лише внутрішнього ворога, а й зовнішнього з обличчям Путіна й путінської Росії.
Живучи у «мережевому суспільстві», ми маємо чітко розуміти, що повністю програємо інформаційну війну в боротьбі з Росією. Яскравим прикладом такого програшу є пам’ятник-«дифірамб» на центральній площі Переяслава, присвяченого «відзначенню 300-річчя возз’єднання України з Росією» із супутнім написом «… навіки разом…». І це надзвичайно прикро. Адже у нас сьомий рік іде війна на сході України, сьомий рік гинуть наші воїни, наші діти, цвіт української нації, щоб ми з вами мали можливість комфортно почуватися в тилу й мати світле майбутнє. І ми не маємо морального права бути рабами «монументальної культури» у вигляді пам’ятника, коли гинуть наші хлопці у війні з Росією. Ми маємо допомогти нашим воїнам хоча б морально, посильно, тобто обов’язково маємо «знищити» напис «навіки разом…». Водночас, пам’ятник «возз’єднання…» – це символ не української держави, а іншої, іноземної, ворожої до нас – Росії. Це немов несвідомий заклик до переяславчан об’єднуватися з агресором. До прикладу, всі ми пам’ятаємо, як війна на Сході почалася з лозунгів Путіна «защищать русскоговорящих».
Якщо поглянути на це з історичного боку, то Росія ще з часів Валуєвського циркуляра (1863 р.) проводила політику русифікації, формувала комплекс меншовартості українського народу, «хохлів», і вивищувала російський. Переписувала історію України, знищуючи, спалюючи документи та підручники. Наприклад, із радянських словників у II пол. 1940-х рр. зникає слово «приєднання» в контексті Переяславської ради 1654 р., а натомість з’являється «возз’єднання», що вкарбувалося і нам з вами не лише після уроків історії в школі, а й за допомогою монументальної пам’ятки в Переяславі. Радянська вертикаль влади чітко знала і знає, як «русифікувати», «асимілювати» українців. Виплачувала 15-відсоткову надбавку вчителям (з 1983 р.), котрі викладали російською, стимулювала студентів вступати на російськомовні факультети, писати російськомовні наукові, публіцистичні книги (бо це ж мова інтернаціонального спілкування!). Це когнітивний дисонанс, нісенітниця, коли в шкільних підручниках дітей учать, що Росія – ворог, а в нас на центральній площі пам’ятник з написом «навіки разом з російським народом»…
Ми, як свідомі громадяни, маємо виправити цей ганебний момент в історії Переяславщини, обов’язково знищити вищезазначений напис, навчити дітей правильної української історії, щоб побудувати українську державу зі свідомим громадським суспільством. СЛАВА УКРАЇНІ!
Руслана ПОТАПЕНКО, депутатка переяславської міськради від партії
«Європейська Солідарність», доктор філософії
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
