Поштове відділення у Ковалині працює щопонеділка та щосереди з 11:00 до 15:00. Розташоване в окремій будівлі. У приміщенні за кошти Дівичківської ТГ зроблено капітальний ремонт: на підлозі – кахлі, на стінах – сучасна штукатурка рожевого кольору. Однак найефектніший вигляд в інтер’єрі має натяжна стеля чорного кольору.
– Завідувачкою цього поштового відділення я працюю другий місяць, – каже Марина Чорноусько, 25 років, із Дівичок. – До мене тут трудилася жінка з Ковалина лише два місяці. Розрахувалася, бо не влаштовувала зарплата. Я ж очолюю ще й поштове відділення у Дівичках. Воно працює по вівторках, четвергах та п’ятницях. Вже попередила своє керівництво, що хочу працювати лише на пошті в Ковалині. Тут для мене зручний графік роботи – працюю лише два дні на тиждень. Маю малу дитину і не хочу, аби мій чотирирічний Єгорчик холодної пори року відвідував дитячий садочок.
– У Ковалин приїжджаю легковиком. Машину лишаю на роботі в чоловіка (Олександр працює в цьому селі в "Етиленсервісі"), а додому повертаюся маршруткою о 15:30. У вересні, як було тепло, їздила велосипедом.
Дякую керівництву нашої громади за гарно облаштовані робочі місця. Щойно влаштувалася на це поштове відділення, тут відразу з’явилися нові меблі. Вони придбані за кошти нашої громади. А ось від "Укрпошти" я отримала новеньке крісло. Вже замовила жалюзі на вікна. Їх обіцяє профінансувати сільрада. Приміщення опалюємо електрообігрівачами.
Загалом робота на пошті мені дуже подобається. З клієнтами спільну мову знаходжу. Щоправда, непорозуміння із деякими з них інколи бувають, зокрема в останній робочий день наприкінці кожного місяця, коли пошта зачинена для відвідувачів. У такі дні я проводжу ревізію усіх товарів, здаю виручку інкасаторам. Дехто з людей не хоче до цього ставитися з розумінням:, мовляв, раз я прийшов на пошту, мене зобов’язані обслужити і край.
Найлюдніше буває на пошті з 13-го до 25-го числа, в дні оплати комунальних послуг. Приватних листів приймаю дуже мало. А ось з різних фірм приходить багато. Чимало листів присилають і суди з кредитними вимогами.
Щодо "Вісника", то його запросили у свій дім близько 50 ковалинців. Це найбільше серед інших газет, які передплачує місцеве населення, – зазначила пані Марина.
Листоношею тут працює Світлана Чудінова, 63 роки. За гарне рекламування "Вісника" днями вона отримала заохочувальну премію від редакції.
– Я – мешканка Києва. Вже сімнадцять років, як у Ковалині маю дачу, – розповідає дещо про себе Світлана Петрівна. – Минулого року, як був карантин, "втекла" в село, щоб уникнути великих скупчень людей у столиці. Перебуваючи на реабілітації після складної операції на нозі, почала підшуковувати собі мобільну роботу. Коли ж дізналася, що у поштовому відділенні нашого села є вакансія листоноші, не вагаючись, пішла працевлаштовуватися.
Вдячна голові Дівичківської громади Олександру Слюсарю за подарований мені новенький велосипед. Педалями цього двоколісного транспорту, бува, накручую за день і 70 кілометрів, поки ковалинцям розвезу кореспонденцію. Іноді різної періодики буває так багато, що в спецсумку не вміщається. Тож складаю її ще в два пакети і чіпляю на кермо.
Ковалин – дуже розкидане село. Його хутори я добре знала, бо після операції, розробляла свою ногу, багато там гуляла. А ось "чорнобильський" житловий масив вивчала довгенько.
Влітку один екземпляр "Вісника" возила людині, яка живе під лісом за сім кілометрів від центру села. Загалом районку намагаюся доставляти до помешкань її передплатників вчасно, адже вони дуже чекають на неї.
"Вісник" мені також дуже подобається, і тому я активно пропоную його передплачувати своїм односельчанам. Завжди, як беру до рук свіжий номер, то відразу шукаю публікації про Ковалин та його мешканців, а потім – рецепти приготування страв від господинь Переяславщини, – зізналася Світлана Петрівна.
Заробітна плата у Світлани Чудінової, як і в інших працівників поштових відділень, невелика. І тому вона висловлює вдячність місцевим фермерам, які доплачують за її роботу.
