Перший фестиваль «Козацька Покрова у Чопилках», що відбувся 15 жовтня, зібрав дуже багато учасників і гостей. Був не тільки святковий концерт, а й щедрі пригощання. Деякі – унікальні.
Принаймні молоді господині, які на замовлення організаторки заходу Анни Кузьменко-Лебедівської наготували частування на 300 осіб, запевнили, що всі наїдки розійшлися. Пригощали квашеними овочами та бутербродами із традиційними ситними нарізками: буженина, підчеревина, сало, паштет. Рекордні для польової кухні 400 літрів козацького кулешу наварив і відомий на Переяславщині шеф-кухар Сергій Чичикало. Його страву теж розібрали.
Гельмязівська громада привезла щедру "Комору"
Водночас біля презентаційних павільйонів Ташанської, Циблівської Студениківської громад господині Переяславщини теж частували своїм. Особливу ж увагу гостей привертала величезна експозиція делегації із сусідньої Гельмязівської громади Черкащини. Кожне її село приїхало на фестиваль показати своє найкраще. Пригощали й незвичними стравами.
— Це тут збірна виставка від дев’яти сіл нашої громади Золотоніського району, а ми — із села Богдани, — розповідає Валентина Панькевич. Господиня у святковому українському вбранні, приспівує «А я панського роду…» і запрошує до їхньої «Комори» з імпровізованим святковим столом. На ньому різні сири, вареники, пиріжки, м’ясні страви, а окрай стоять два гарбузи. Жінка з одного піднімає «кришку» і черпаком наливає міцний трунок.
– Скуштуйте хоч трішки, бо ж треба зігрітися, а то вітряно, то щоб не змерзли! А це ось на закуску ще й наш чорний часник!
— Пробуйте, не бійтеся – не буде запаху, та й на смак би не вгадали, що воно таке! – припрошує її колежанка і простягає настромлені на шпичці кілька чорних шматочків. Це в’ялені зубчики часнику. Від них і справді жодного специфічного аромату чи післясмаку!
— Смачно, схоже на іриску! – вигукує чоловік, який поряд куштує дивний десерт і просить добавки.
Й насправді, якби не знати, що це за овоч, – ніколи не здогадатися! Чорний часник — дуже солодкий, як цyкeркa чи мармелад, він готовий навіть на вигляд такий.
— Такого в Україні більше ніхто не робить – це ексклюзив, — запевняє Валентина Панькевич. — Наше місцеве підприємство СТОВ «Богданівське» його вирощує, переробляє.
— А до нас підходьте спробувати наші сири: сулугуні, моцарела і качота! Ще є й молозиво – все натуральне, смачне, бо самі робимо, – припрошує з іншого боку Володимир Марчук. З такого ж гарбузового «глечика» наливає настоянку з чебрецем, м’ятою та прополісом. Каже, їхня громада готувалася, щоб і самим пофестивалити в радість, і людей пригощати в задоволення.
— Ми перший раз приїхали в ці краї, то дружно всі села громади згуртувалися, щоб гарно себе показати! І ось таку щедру «Комору» зібрали: тут різні закрутки, сушки, навіть є свій хамон! Аякже, хазяйки не спали, ніч пиріжечки-вареники готували! – артистично нахвалює Валентина Панькевич. Запрошує зробити знімок біля їхньої фотозони: імпровізація чумацького воза із крамом, квітчастими хустками, сіллю та тютюном, який обламався і козаки ніби стали на перепочинок під горою.
— А ми з села Безпальче – з цієї гори он мою хату видно, сільську церкву, — каже 53-річний Анатолій Марунич. — Чопиляни до нас у школу ходили, бо я не пам’ятаю, чи в них і була колись. Ми тут один одного знаємо. Але в гості оце так офіційно на фестиваль приїхали вперше. Я завклубом працюю, а дружина – старостою. Співпрацювати з вашими починаємо з культури. Це наші майстрині-вишивальниці привезли вишивки: сорочки, рушники, картини. Найбільше – від Катерини Пустовіт із села Підставки нашої ж Гельмязівської громади.
Господині з села Плешкані привезли частування, як запевнили, за віднайденим забутим рецептом сторічної давнини – бузинник. Рецепт, кажуть, тримають у секреті. Запрошують приїжджати в гості, мовляв, отоді й розкажем, і покажем, і пісень заспіваємо. Зауважують, що їхній колектив «Плешканівські молодички» вже двічі виступав на різних святах у музеї просто неба в Переяславі. Наголошують, що директор заповідника Олексій Лукашевич – їхній земляк, плешканівський.
— Плешканівський бузинник – наше фірмове. Про нього ми більше ніде не чули, хіба що в сусідніх Підставках та Ковраях його готували, — частує десертом одна з господинь. – Це не варення і не кисіль, а солодка окрема страва. Варили тоді, як достигала бузина. Додавали інші фрукти, в кого які були. Насіння ж ягід бузини відчувалося, ніби мак. Цукру клали на смак, а для густини заварювали борошном. Це наші старожили згадали, як колись готували бузинник. Більше трьох поколінь уже бережуть цю традицію.
Страва сезонна, і сказати б, соціалізаційну роль виконувала. Так-так! Адже це не просто наїдок, а привід зустрітися з родичами, кумами – запросивши їх у гості саме на бузинник. У селі ж постійно роботи було багато, а так є нагода перепочити, поспілкуватися. Як оце і на фестивалі!
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
