Минулого тижня до нашої редакції завітав член міськрайонного осередку товариства «Просвіта» Микола Стаценко.
– Отримав поштою кілька таких сорочок з українськими орнаментами, як оце на мені, – сказав він. – А надіслав їх мені і сам же й зробив мій приятель-ветеран, справжній патріот держави Микола Васильович Іванченко, якому 80 років. Сам він родом з Житомирщини. Закінчив у Києві суднобудівне училище, працював на машинобудівному заводі ім. Калініна. Та потягло небо і вирушив навчатися до Павлограда в льотне училище. Однак закінчити не вдалося – навчальний заклад розформували. І доля кинула його на Донбас, оселився у Стаханові. Закінчив політехнічний інститут, заслужив авторитет і шану – керував газовим господарством у Стаханові. На пенсію пішов, коли йому було вже 68.
Микола Стаценко: «За таку гарну сорочку варто віддячити авторові»
– Однак зі спокійною пенсією не вийшло: у квітні 2014-го на Донбасі почалися антиукраїнські збурення, а коли в його місто заявилися російські козачки, і почалися прямі погрози за його проукраїнську позицію, яку він ніколи не приховував, перебувати там стало просто небезпечно. Тож Микола Васильович бере дружину, внучку та внука (на сімейній раді вирішили, що їм теж буде краще далі від буремного краю) і виїжджає на батьківщину, в Попільнянський район. А через певний час його знайомий переконав переїхати в Переяслав: «Тут у нас університет є, для внуків кращі перспективи». З часом залишили Стаханов і його донька та зять, облаштувалися в Києві. Спочатку забрали до себе дітей (зараз їхній син навчається у сьомому класі, а дочка в лінгвістичному університеті), а згодом купили окрему квартиру і для батьків. Тож тепер, проживши в Переяславі два роки, Микола Васильович з дружиною – кияни. Без діла сидіти не звик, тож згадав своє давнє захоплення – виготовлення вишиванок. Цій справі він присвячував багато часу ще в Стаханові, роздаровуючи потім сорочки друзям і знайомим.
Це, звичайно ж, не класична вишиванка, бо білу сорочку він не розшиває узором, а пришиває готову декоративну тасьму, але робить це настільки майстерно, з душею, що вона виходить напрочуд красивою, ошатною. Хіба не так, подивіться? Оце надіслав він мені кілька з умовою: дарую кому вважаю за потрібне, але отримувач теж має зробити добре діло – надіслати в його рідну школу в селищі Корнин гарну літературу: чи щось з історії України, чи художню хороших сучасних вітчизняних авторів, щоб діти читали і Вітчизну любили. Річ у тому, що Корнинську громаду не можна назвати заможною, тож належне забезпечити шкільну бібліотеку там не можуть. Та і взагалі, якщо хтось бажає допомогти тамтешнім школярам, то книги для них може надіслати «Новою поштою» (відділення №1 у Корнині), телефон директора Миколи Олександровича Можаровського 067-648-39-81.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
