Жителька с. Харківці Тетяна Зайцева, 51 рік, торік створила пункт перетримки котів у своєму будинку на вулиці Героїв, 15. Наразі опікується тридцятьма тваринами. Підтримують її у цьому небайдужі: допомагають фінансово, кормами.
Із дитинства – з котиками
– Я народилася в Харківцях, закінчила Дем’янецьку школу. Потім близько 30 років проживала в Києві, але приїжджала до батьків, допомагала їм, – розповіла Тетяна Зайцева. – Пам’ятаю, в дитинстві у нас був собака і щонайменше три котики. Доглядати за ними – це була моя робота. Батько приходив із роботи, він працював шофером, і спершу питав: «Ти що собаці давала?» Якщо це було взимку: «Ти йому води теплої налила?» – «Ні». – «Іди». І неважливо, що вже темно, набирала воду в миску й несла. А коти жили тільки в хаті. Раніше лоточків не було, якщо десь напаскудили, то доводилося прибирати. Але це не було для мене тягарем, бо я любила тварин.
Школярі приїжджають до котиків з гостинцямиФото: із фейсбуку Тетяни Зайцевої
– Коли проживала в Києві й була ще заміжня, не могла взяти кота, бо всі були проти, але підгодовувала їх біля будинку та біля роботи. А коли почала жити сама, в мене завжди були безпритульні котики. Іду взимку з роботи, щось пищить. Починаю «кицькати», виходить худеньке кошеня, тремтить. Як його залишити на морозі? У пазуху – й додому. Лікувала за свої кошти, стерилізувала і прилаштовувала в родини: обдзвонювала знайомих, а вони – своїх знайомих. Був у мене свій котик Матвій. Він і зараз зі мною, йому близько десяти років, останнім часом хворіє, лікую до останнього, не можу прийняти рішення усипити.
Так сталося, що в мене за рік померли всі рідні. Мама, потім брат, потім батько. У селі залишилося п’ятеро котів та два собаки. І я щоп’ятниці приїжджала й привозила корми, а сусіди доглядали за тваринами. Вони ще років вісім прожили.
У Києві Тетяна Зайцева працювала бухгалтером, а потім – хатньою працівницею. Останні шість років – у посольстві Швейцарії.
– У будинку на третьому поверсі жив посол із дружиною. Я прибирала в їхніх кімнатах, а коли влаштовувалися прийоми гостей, допомагала сервірувати стіл, була однією із офіціанток. А потім пережила дві онкології. Лікування було дороге, важке, і через деякий час я змушена була переїхати в батьківську хату. Коли людина таке проходить, вона все в житті переоцінює, розуміє, що насправді важливо. Бог продовжив моє перебування на землі, і я займаюся тим, що люблю, і буду робити це, поки зможу.
Тварина змінюється в родині
Близько року тому Тетяна Зайцева створила ГО «Кіт у чоботях», аби зменшити кількість безпритульних котів на вулицях громади. Пункт перетримки організувала у власному будинку. Котиків, які потрапляють до неї з вулиць, лікує, проглистовує, вакцинує, стерилізує або каструє, а потім через фейсбук та волонтерів шукає їм господарів. За рік організація прилаштувала в добрі руки 51 тварину.
– Зазвичай люди приїжджають по одного котика, а їдуть з іншим. Телефонують: «Ми побачили фотографію сірого кошеняти у фейсбуці, воно нам сподобалося, хочемо забрати». Приїхали, я пропоную погуляти, поспілкуватися з тваринами. І тут зовсім інше кошеня починає лізти на руки, тулитися. Тварина сама вибирає собі господаря. Їдуть додому з ним.
Фото: із фейсбуку Тетяни Зайцевої
– У мене була кішка Агуша. Красотуля, чимось схожа на рись. Але ж характер! Руку підношу, шипить, повз неї проходжу, шипить. Завжди старається дряпнути. Я думала, ну хто ж її таку візьме?! Якось приїхала до мене сімейна пара. Їхня висловуха кішечка різко захворіла й померла, і вони побачили в нашій групі фото британця Маркіза й вирішили його забрати. Приїхали, на руках потримали, ну це ж не кіт, а душечка. І тут жінка побачила Агушу на дивані й каже чоловіку: «Ти подивися, як вона лежить, наче пантера!» А я думаю: «Боже, мамо рідна, краще промовчу». А вона все на Агушу поглядає. «Можна взяти на руки?» – «Спробуйте». Вона до неї, а та як зашипить. На руки взяла, а вона невдоволена, виривається. Жінка каже чоловіку: «Хочу цю, з характером». Забрали, минуло два дні, телефонують. Думаю, зараз привезуть назад. А вони такі задоволені! Агуша перестала шипіти й кусатися, грається, спить з ними в ліжку. Ніби про іншу тварину розповіли.
Фото: із фейсбуку Тетяни Зайцевої
– І таких позитивних історій повно. У мене жив Оскар, породи «турецька ангора» з блакитними очима, але глухий. Усі коти його били, він був такий нещасний. А коли потрапив у родину, розкрився: іграшками грається, лащиться, цілується. У натовпі котики одні, а коли потрапляють до люблячих господарів, стають іншими.
Собаки звикають до людей, а коти – до території. Усім людям це пояснюю. Коту треба день-два, щоб звикнути. У цей час він може кричати, ховатися. Боню мені двічі повертали. Привезли додому, а він кричить аж лопає. Прошу: «Потерпіть хоча б добу». Але не всі можуть таке витримати.
Живуть за рахунок пожертв
Створюючи громадську організацію, Тетяна Зайцева сподівалася згодом знайти приміщення для повноцінного котячого притулку. Але коштів, які перераховують небайдужі, вистачає лише на харчування та ліки. Тож коти й надалі живуть у її будинку, створюючи певні незручності.
Фото: із фейсбуку Тетяни Зайцевої
– У одній кімнаті живуть здорові коти, в іншій – ті, що відновлюються після стерилізації, кастрації, кішечка-калічка, яку вирвали з лап собаки. Двоє, які постійно б’ються, – на кухні. Коштів, щоб купити металеві клітки, не вистачає. За місяць на їжу йде вісім тисяч гривень, – пояснює зоозахисниця. – Тільки гроші зберу, хтось із тварин захворів, треба купувати ліки. Зараз нам потрібно 50 доз вакцини по 115 гривень, бо коли котики хворіють, це дуже важко. Поставили бокс для збору коштів у ветмагазині «Айболіт».
Я веду журнал обліку (хто прислав кошти, на що вони витрачені), зберігаю всі чеки, звітуюся у фейсбуці. Беру гроші лише на бензин для мопеда чи таксі, якщо треба відвезти котиків в лікарню. Сама живу на пенсію. Двоюрідна сестра й родичі з Києва мені допомагають продуктами.
Тетяна Зайцева наголошує на тому, що бере котів лише на перетримку.
Фото: із фейсбуку Тетяни Зайцевої
– Люди думають, що можна привезти тварину, залишити й забути. Годуй, чим хочеш, лікуй сама, прилаштовуй сама. Зараз я почала укладати договори, де прописано, що людина долучається до прилаштування. Кошеня в мене на перетримці, а ви тим часом шукайте йому постійну родину. А то привезли п’ятеро сліпеньких кошенят, домовилися, що коли почнуть самостійно їсти, заберуть. Не забрали, телефоную, а у відповідь чую: «А куди ми їх заберемо?» Це ж негарно, я не маю можливості їх залишити в себе.
Попри всі труднощі, жінка отримує задоволення від догляду за котами.
– Мені подобається, коли я сідаю на диван, а всі коти хочуть залізти на руки. Хтось уже на спину стрибнув, хтось по нозі лізе. Мене не дратує, коли щось роблю, а вони труться біля ніг, – сміється. – Я бачу, в якому стані котики до мене приїжджають. Льова був схожий на смертника: хворий, худий. Почали лікувати, давати вітаміни – ожив. Фунтика лікували сім місяців! Коли бачу, як тварини змінюються, входять у тіло, оживають – це величезна радість для мене. Мені подобається, коли приїжджають діти на екскурсію. У мене гостювали учні Переяславської та Дем’янецької гімназій. Від спілкування з тваринами вони були такі щасливі! Це надзвичайно приємно.
Коти допомогли Тетяні Зайцевій відновитися після хвороби.
– Щитоподібну залозу мені видалили весною, котики в мене вже були. Вони були для мене тренуванням після операції. У мене пів дня йде, щоб помити лотки, висушити, насипати пісок, всіх погодувати, виставити пости в фейсбуці. Кістки болять, ослаблена, а мушу вставати й робити. Я відчуваю, що фізично зміцніла.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
