Наймолодшим депутатом Переяславської міської ради нинішнього скликання є 19-річний Григорій Ярема, якого обрали за списком партії «Європейська солідарність». У раді він працює у складі постійної комісії з питань земельних відносин, комунальної власності, будівництва та архітектури.
Водночас упродовж року Григорій неодноразово долучався і до різних благодійних заходів. Зокрема, допомога лікарні в період чергової хвилі cпалаху COVID-19, підтримка собачого притулку, гуманітарна допомога соціально вразливим жителям громади, мешканцям закладів соціальної реабілітації, вихованцям шкіл та дитсадків. З крайніх – виконання місії Святого Миколая: обдарувати подарунками та солодощами дітлахів. Причому не тільки в тих закладах, до яких зазвичай у передсвяткові дні найбільша увага. Гостинцями порадував Григорій Ярема і першокласників міської школи №1.
– Вони ж там наймолодші і їм найважче звикати до розпорядку та правил шкільного життя, тому хотів саме їх привітати зі святами, – розповідає Григорій. – Минулого року гостинці дарував теж першокласникам. Я вчився у цій школі і для мене вона є рідною, то вирішив хоч чимось їм допомагати. Зокрема, у рамках військово-патріотичного руху «Джура» є опікуном куреня імені Олександра Довгого в цій школі.
Депутатські обов’язки не передбачають особистої благодійної діяльності. Між тим у нинішньому складі міської ради це є досить системним явищем. У соціальних мережах про такі заходи з’являються регулярні пости-звіти.
– Наша група депутатів, не буду всіх перелічувати, є справжньою командою однодумців, молодих та активних людей. Допомагати тим, хто сам не може впоратися з проблемою, – для мене життєве кредо з дитинства, я виріс в такій атмосфері. Зараз радію, що таку позицію підтримує багато і депутатів, і просто небайдужих жителів громади.
– За яким критерієм обираєте тих, кому допомагаєте?
– Коли я в соцмережах бачу пост про необхідну допомогу комусь на лікування чи просто нужденним людям, або ж безпритульним котикам-собачкам, то не можу це оминути увагою. В мене немає прагнення змагатися у тому, щоб зробити якесь добро першим чи подарувати чогось більше.
У соцмережах публікую фото та інформацію про депутатську діяльність як звіт перед виборцями, а про доброчинну допомогу – щоб спонукати інших долучатися і допомагати в таких справах.
Особистим прикладом прагну показати, що зміни на краще починаються з кожного, з наших маленьких і великих вчинків. Більшість звикла чекати якоїсь нагоди для великих змін. Але так не буває, потрібно рухатися вперед хоча б маленькими кроками, докладатися по цеглинці щодня, аби всім разом збудувати потужну й успішну громаду.
– Для цього необхідно було так рано ставати депутатом?
– Мабуть, що так, бо ця робота – важливий і серйозний крок для того, хто готовий займатися суспільною діяльністю. У цьому сенсі це дуже хороша школа, що формує персональну відповідальність, загартовує професійно. Це водночас більші можливості, щоб вирішувати проблеми людей, де не обійтися просто волонтерством.
За цей період я відчув, що змінився як особистість. Зрозумів і побачив важливість кожного депутатського голосу при ухваленні рішень. Та головне – мені ще більше хочеться допомагати людям, особливо пенсіонерам, малозабезпеченим, які не можуть самі впоратися зі своїми труднощами через необізнаність.
– Як позначається на вашій діяльності авторитет та заслуги батька, керівника ПП «Земля Переяславщини» Олександра Григоровича, чи вашого дядька Віталія Яреми?
– Їхнім авторитетом я не користуюся, хоча іноді хтось і намагається натякнути на це – я не зважаю. Звісно, мені приємно, що моїх батьків поважають, бо вони самодостатні, відбулися в житті, і мені є на кого рівнятися. Вони допомагають своїми порадами, прикладами з досвіду. Для мене батько є другом, наставником, взірцем того, як треба працювати і досягати успіху своїми стараннями. Так само як і дядько. Цьогоріч на день народження мені побажали, щоб я втримав ту високу життєву планку, яку вони поставили. Та їхні досягнення – це їхнє, а в мене своє життя.
Саме завдяки депутатській діяльності я більше зрозумів, вникнув, почав цінувати і поважати своє оточення. У мене змінилося коло особистого спілкування, додалося знайомств у різних сферах. Водночас вчуся всі напрямки вести окремо: депутатську роботу і політику, громадську діяльність і навчання. Все треба розмежовувати, не переносити завдання і проблеми з однієї сфери свого життя в іншу.
– У чому полягає ваша депутатська робота?
– У багатьох є думка, що ми у раді тільки штани на сесіях протираємо (усміхається). Раніше і я усе оцінював категорично: дороги не ремонтуються, маршрутки не їздять, щось там іще не працює – погана влада. Тепер же побачив, наскільки складним і відповідальним є завдання: забезпечувати життєдіяльність всієї громади. Зовсім по-іншому сприймаю роботу як депутатів, так і працівників міської ради, різних служб.
Я навчаюся на юридичному факультеті в Університеті Тараса Шевченка. А депутатська робота на 60-70 відсотків пов’язана з документами. Багато хто не може вирішити свої питання саме через непоінформованість та юридичну необізнаність як це зробити. Я бачу своє завдання, щоб більше допомагати людям саме у правовому полі.
Нещодавно звернулася одна пенсіонерка, попросила допомоги, щоб біля її двору обпиляли деревину. Коли виконком погодив рішення, я зателефонував бабусі повідомити, а у відповідь почув: «Я прожила в цьому місті 67 років, і мені ніколи ще жоден депутат отак просто не дзвонив. Ви – перший».
– Такі слова подяки надихають, мотивують?
– Звичайно, бо мені, як і, мабуть, більшості людей приємно, коли дякують. Та водночас, скажу відверто, люди доведені до такого стану, що готові в ноги кланятися чиновникам тільки за те, що вони виконують свою роботу: полагодили водопровід, відремонтували дорогу, придбали для дітей автобус чи для хворих швидку допомогу. Діти аплодують, дорослі ледве не плачуть, сприймаючи це як велике благо. А це ж елементарні цивілізовані умови життя людей, які платять за це податки. От у деяких таких ситуаціях мені буває ніяково.
Мотивує щира похвала, але тільки за конкретну мою роботу, а не просто «за гарні очі». Я й сам радію, коли вдається вирішити чиїсь складні питання. Але ж є і ситуації, коли точно знаєш, що нічим не допоможеш, тоді аж розпач бере.
Останнім часом ми з колегами двічі возили гуманітарну допомогу мешканцям стаціонарного відділення Центру надання соціальних послуг у місті та в Ташані. Крайня акція була на День людей з інвалідністю. Звісно, з таким не вітають, але необхідно підтримати їх, гостинців привезти – хай порадіють, може, це їм підніме настрій і самопочуття. Це те, що в моїх силах зараз для них зробити.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
