Напередодні Різдва ми запитали жителів Переяславщини, до кого та з ким вони ходять колядувати.
Наталія Ходан, 50 років, с. Помоклі:
– З народним аматорським ансамблем «Помокляночка» ми щороку і на Різдво колядуємо, і 13 січня на Маланки щедруємо. Наряджаємося, водимо Козу, співаємо пісень і вітаємо односельців. Колядуємо зазвичай або в своєму селі, або їдемо вітати шановних спонсорів, які завжди підтримують наш коллектив: ПП «Євросем» та «Соснова». Неодноразово з різдвяними піснями виступали й у музеї просто неба. Цьогоріч нас ще запросили взяти участь в обласному святі колядок та щедрівок у місті Буча. Плануємо відвідати фестиваль.
Сергій Охрименко, 18 років, місто:
– Коли був малим, то колядувати ходив до своєї хрещеної Ніни Мельник (вона, як і ми, живе на Спаській Леваді), а також до бабусь і дідусів (мамині батьки живуть на Підварках, а татові – в Борисівці). Останні років із п’ять не колядую, хоча з Різдвом вітаю усіх: і рідних, і друзів. А ось моя сестра Аліна (їй 7 років) зараз вчить щедрівки. Як прийде час, щедрувати піде з мамою до наших сусідів по будинку та своїх хрещених. Між іншим, коли я колядував, то приносив додому пів пакета цукерок та кілька тисяч гривень. Лише хрещена давала мені тисячу. Я ж не забуваю вітати її з днем народження. А ось мого хрещеного, на жаль, вже немає серед живих.
Тетяна Шатун, 53 роки, с. Сомкова Долина:
– Раніше ми щороку колядували нашим вокальним колективом «Долинянка». У нас 12 осіб переодягалися в сценічні костюми, заходили до тих, хто міг нас прийняти. Знаємо шість колядок, у кожній хаті співали по одній. Останні два роки не ходимо колядувати через епідемію коронавірусу. Як тільки вона закінчиться, відновимо традицію, бо люди нас люблять і чекають. Вдома з радістю приймаю колядників, буває, до 20 дітей. І хрещеник Андрійко приїжджає з мамою колядувати із сусідньої Соснівки. Даю колядникам гроші й цукерки.
Валерія Кононенко, 13 років, місто:
– Колядувати та щедрувати почала років із семи. І, мабуть, це буде останній рік – виросла, вже якось незручно. Тож цьогоріч відвідаю лише рідних – це чотири оселі. Ходжу з подругою Анею та другом Дмитром. Торік було особливо весело – Дмитра переодягли в жіноче, нафарбували. Він невисокий на зріст, то ніхто не міг упізнати, що це – не дівчинка. Для нас неважливо, хто як віддарює за наші привітання, головне – щоб ми подарували людям радість. Дадуть родичі по сотні гривень – добре, хтось пригостить цукерками – теж непогано.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
