На черговому засіданні виконавчого комітету Переяславської міської ради, що відбулося 18 січня, було винесно питання про надання дозволу на встановлення меморіальної дошки Володимиру Радіоновичу Коломійцю, поету, лауреату Державної премії України імені Тараса Шевченка, нашому землякові.
Відповідне звернення надійшло від голови громадської організації «Шевченківське товариство «Тарасовий Заповіт» Юрія Авраменка. Було запропоновано встановити меморіальну дошку на фасаді будівлі Переяславської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1.
У проєкті рішення виконкому умовою для встановлення меморіальної дошки було погодження її ескізу та місцерозташування з управлінням містобудування, архітектури та використання земель виконавчого комітету міської ради та відділом освіти Переяславської міської ради, як балансоутримувачем будівлі, де її буде розміщено. Члени виконавчого комітету цю ініціативу підтримали.
Дещо з біографії поета
Коломієць Володимир Родіонович (02.11.1935 – 24.08.2017) народився в с. Вовчків на Київщині. Батьки майбутнього поета були вчителями.
Закінчивши середню школу в Переяслав-Хмельницькому, з 1953 по 1958 роки продовжив навчання на філологічному факультеті Київського Державного університету, закінчивши його працював у центральній пресі, у видавництвах “Держлітвидав” (пізніше “Дніпро”), “Український письменник”.
Першу збірку поезій «До серця людського» видав у 1959 році, через рік після закінчення університету. Незабаром були опубліковані і інші його збірки «Рунь» (1962), «Планета на житній стеблині» (1964), «Колиска жайвора» (1966), «Поезії» (1967), «Поміж чуттями і дивами» (1969), «Партитура тривоги» (1971), «По сей бік райдуги» (1972), «Переяслав» (1974), «День творіння» (1975), «Розмисел» (1976), «На відстані серця» (1978), «Не втратить вічності» (1980), «Від обрію до обрію» (1981), «Світень» (1982), «Подих моєї землі» (1984), «Сузір’я миру» (1987), «Яре вино» (1988), «Семигори» (1990), «Русло» (1991)…
Тривалий час Володимир Родіонович працював головним редактором журналу “Дніпро”. Поетові випала честь бути неодноразово обраним членом Президії та секретарем Спілки письменників України.
У 1999 році публікується збірка поезій «Правнуки Дажбожі», у 2005-му – «Поки ще світить Сонце». Видавши не одну поетичну книжку, став лауреатом Шевченківської премії. У 2013 році вийшла чергова збірка 77-річного поета — «Мирослав і Любомир». Її він присвятив своїм онукам-близнюкам.
Чимало творів українського поета перекладено на іноземні мови, зокрема, видано свого часу книжки з його поезіями вірменською, російською, білоруською, англійською… І сам Володимир Коломієць працював у галузі поетичного перекладу з різних мов на українську.
З роками Володимир Коломієць працював і в жанрах есеїстики, народознавства, ним були підготовлені до друку книжки «Як молоде вино шуміло…» (мемуаристика) та «Одкровення від ластівки» (дослідження з української міфології, етимології та мови). А в 2006 році вийшла друком його прозова повість (у новелах) під назвою «Роса і попіл».
Любов до літератури, до мови Володимиру Коломійцю вдалося передати і дітям. Дочка поета – Коломієць Лада Володимирівна – стала українським перекладознавцем, перекладачем, доктором філологічних наук, професором. Син Богдан став програмістом.
Останні 28 років поет з родиною проживав у місті Ржищів, звідки він і пішов у Вічність.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
