Напередодні Дня закоханих у приміщенні офісу НІЕЗ «Переяслав» вперше відбувся культурологічний дискурс «Кохання по-українськи». Про те, як кохалися українці сто років тому, яке місце займає любов в історії країни, про гендерні стереотипи в українській традиції відверто говорили відомі громадські діячі, етнографи та історики.
Ініціатором зустрічі став генеральний директор заповідника Олексій Лукашевич.
— Впродовж багатьох років нашим батькам нав'язували думку про те, що сексу й кохання в радянському союзі не було. У кожного з цього приводу свої переконання, однак хто знає всі історичні перипетії, які переживав наш народ, певен, що ніхто не пов’язаний із коханням так, як українці. Воно дисциплінує й надихає нас на звершення, тому ми вирішили запросити провідних фахівців, дослідників теми кохання, — розпочав захід Олексій Лукашевич.
Віталій Коцур
Естафету вітальних промов перейняв історик, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур. Він зізнався, що під час підготовки заходу пригадував розповіді діда та прадіда про давні українські звичаї, які свого часу намагалася знищити радянська влада. Оскільки чимало іноземних свят міцно вкорінилися в життя українців, виникла ідея поговорити про автентичні традиції. Втім наступну зустріч, зауважив ректор, планують провести вже в університеті, аби студентство долучилося до пізнання історії взаємовідносин чоловіка та жінки сотні років тому.
Дискурс продовжив громадський діяч, народний депутат Микола Томенко. Однак у рамках цієї зустрічі він приміряв інше своє амплуа — дослідника, автора книги «Теорія українського кохання». У ній він висвітлював власні роздуми довкола кохання в національній культурі на прикладі творчості та особистих історій відомих мислителів і діячів.
— Досліджуючи листи та щоденники наших класиків, я подумав, що доцільно було б узагальнити, що вони думали про кохання, духовний світ. Так з'явилася моя книга. Останнє третє перевидання вийшло у 2010 році. Думаю, його треба доповнити, бо коли в 90-х я писав цю книгу, у наших школах і навіть університетах не вивчали любовну лірику Франка, Тичини, любовні листи Лесі Українки.
Ірина Ігнатенко
Основною частиною дискусії став безпосередній екскурс в історію. До слова запросили спеціальну гостю зі столиці — етнологиню, кандидатку історичних наук, доцентку кафедри етнології та краєзнавства Київського університету імені Шевченка Ірину Ігнатенко. Дослідженням тілесності та інтимних обрядів в українській традиції вона почала займатися майже 20 років тому. Збираючи матеріали для дисертації про знахарство та народну медицину, 25-річна Ірина їздила в експедиції селами України, де спілкувалася з бабусями 70-90 років.
Вони часто заводили розмову про молодість: як дівували, виходили заміж, вагітніли, народжували, переживали зради. Тоді було заведено писати, що всі були цнотливими, виходили заміж по любові, а діти були бажані. На противагу цьому етнологиня збирала реальні історії жінок і вирішила досліджувати табуйовані теми тілесності й інтимного досвіду. У своєму виступі вона розповіла, якими колись були стандарти краси, ставлення до шлюбу та ідеальний життєвий сценарій.
— Для традиційного суспільства ідеальним сценарієм вважалося народитися, охреститися, одружитися, виховати дітей, померти. Це треба було зробити в чіткий життєвий проміжок часу. Дівчатам можна було виходити заміж з 15-16 років, і встигнути бажано до 20, бо пізніше вже називали «перестарками». Те саме стосувалося і хлопців. Отримати незалежність можна було лише шляхом укладання шлюбу, тому цього так прагнули. Інтимне життя поза шлюбом засуджувалося, однак у різних регіонах — на Чернігівщині, Слобожанщині, Полтавщині, Харківщині – були поширені традиції вечорниць і спільної ночівлі молоді. Через необізнаність і табуйованість теми у сім'ях, дівчата вагітніли й навіть не розуміли, яким чином. Деякі хлопці могли обдурювати їх. Дівчині треба було себе берегти, водночас їй ніхто не пояснював, як це зробити. Якщо дівчина народжувала поза шлюбом, це оберталося для неї трагедією, з неї глузували та обзивали. Заміж вона навряд уже б могла вийти, хіба що за старого вдівця.
Мало де згадується обряд «Комора», але такий побутував — це привселюдна перевірка нареченої на цноту. Якщо дівчина була визнана «нечесною», це був привід для докорів, хоча це не призводило до розлучення. В Україні, на відміну від деяких мусульманських країн, ставлення було толерантнішим і шлюб усе ж укладали. Взагалі шлюб тоді вважався довічним. Розлучення було довготривалим, клопітким процесом. Якщо чоловік бив жінку або зраджував їй — це не причина для розриву, а сімейні проблеми, які треба вирішувати. Дітей народжували — скільки Бог дасть. Завжди материнство возвеличувалося. Не всі жінки хотіли народжувати багато дітей, але вибору в них не було — через відсутність можливості запобігання вагітності та суспільний тиск.
Оскільки одружувалися дуже рано, у 40-річному віці часто вже мали онуків, тож в українській традиційній культурі цей вік неформально означав настання старості. Якщо жінка старше 40 років народжувала, її дитину називали «бабичем», бо це народила «баба». З цього сміялися, кепкували, що такі старі, а ніяк цієї справи не залишають.
Якщо жінка до 40 років ставала молодою вдовою, шансів вийти заміж вдруге майже не було. Натомість чоловіку-вдівцю знайти пару було легше, адже він був досвідченим, мав своє майно. Дівчині вийти за нього заміж було навіть вигідніше, ніж за парубка, — розповіла Ірина Ігнатенко.
Дослідниця вважає, що знати та аналізувати свою історію дуже важливо. Своїм виступом вона прагнула донести до жінок, що сьогодні їм живеться набагато краще, ніж їхнім прабабусям, тому завжди потрібно акцентувати увагу на тому, що маєш. Ірина Ігнатенко додала, що разом із командою проєкту The Ukrainians створила серію подкастів «Як ми кохалися», у яких відверто розповіла про традиції інтимного життя українців сотні років тому. Зі слів авторки, вони підійдуть широкій аудиторії, і навіть підліткам. «У подкастах немає ніякої непристойності. Там є лише наша історія, культура, звичаї».
Влада Литовченко
Кульмінацією заходу був виступ директорки Вишгородського історико-культурного заповідника, власниці титулу «Міс Україна-1995» Влади Литовченко. Вона розповіла про стереотипи щодо становища жінок в українській любовній традиції, їхню роль у сімейному житті. Лауреатка конкурсу «Коронація слова-2020», лікарка Вікторія Шевель прочитала свої поетичні твори про кохання.
Вікторія Шевель
На завершення Олексій Лукашевич висловив подяку керівниці управління туризму КОДА Анні Куценко за сприяння та підтримку в проведенні заходу. «Завдяки нашій тісній співпраці і створенню нових туристичних маршрутів, Київщина увірвалася в трійку лідерів найпопулярніших областей для туристів, нам вдалося наздогнати Львівщину й Одещину», — підсумувала Анна Куценко.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
