П’ять переяславок, які в мирному житті шили жіночий одяг, зараз перекваліфікувалися і шиють плитоноски для українських військовиків. Цю роботу вони розпочали нещодавно, але вже встигли передати на потреби ЗСУ близько 30 штук своєрідних захисних жилетів. І зупинятися не цьому не збираються. Кажуть, доки буде потреба і матимуть матеріали для роботи – шитимуть.
Переяславка Людмила Голубенко, 40 років, побачила оголошення в соціальній мережі, що потрібні волонтери для професійного і якісного пошиття спеціального оснащення для військовиків. Порадилася з дівчатами-колежанками – це Тетяна Чепура, Оксана Барсименко, Зінаїда Черепинець та Марина Тертична – і разом погодилися. Спочатку на пробу, бо раніше не шили такого спецзахисту. Та якщо нашим захисникам він вкрай необхідний, то вони вже ж постараються.
– Робота нашої майстерні на початку війни була призупинена, – розповідає Людмила, – якісь кошти керівництво періодично платило за реалізацію того одягу, що ми нашили ще до війни. Приміщення ж, в якому ми працюємо, стояло незадіяним. То я зателефонувала нашому керівнику, розповіла, що теж хочемо бути корисними в цей важкий для країни час і долучитися допомогою нашим бійцям тим, що вміємо. Власник швейної майстерні підтримав ініціативу, навіть запропонував і свою підтримку – оплатити оренду приміщення, допоки ми там працюватимемо, та вартість електроенергії.
Справи із військовою амуніцією швачки-волонтерки ніколи не мали
Людмила розповідає, що ні вона, ні її колежанки раніше нічого навіть подібного не шили. Мали справу тільки з жіночим одягом, та й то – викройки робили з уже готових лекал. Для нового замовлення треба було самостійно розробити лекала, економно розкроїти тканину, правильно все зшити.
Заклик про таку допомогу поширила волонтерка Мар’яна Волошин. І саме з нею швачки почали співпрацювати. З її допомогою знайшли зразок плитоноски, а пані Людмила на її основі розробила лекала та пошила перший пробний екземпляр. Вийшло дуже добре, тож взялися дружньо за роботу. Для пошиття такого засобу захисту потрібна спеціальна прорезинена тканина. Такої в звичайних магазинах нині не знайти. Тож і в цьому їм допомогла волонтерка-кураторка.
– Захисники, яким ми допомагаємо адресно, інші військові, які теж мають наші контакти, дедалі частіше почали просити про необхідну їм допомогу з таким захистом, – зазначає пані Мар’яна. – В інтернеті ціни на плитоноски починаються від 800 гривень. Чим більше на ній нашито різних кишеньок, тим вона дорожча. Є пропозиції і по 2,5 тисячі за штуку, та для нас це дуже дорого.
Тож я знайшла через друзів у Фейсбуці людей, які закуповують за кордоном спеціальну тканину, оголосила збір коштів і вже за кілька днів мала необхідну суму. Ми придбали тканину та потрібну фурнітуру. Дуже зраділи, коли так швидко знайшлися й люди, які добровільно захотіли допомогти у виготовленні плитоносок для наших воїнів. Власне, все це зайняло менше тижня, як наші прекрасні дівчата-швачки розпочали роботу.
За словами Мар’яни Волошин, на її замовлення вони отримали два рулони спеціальної тканини – загалом 80 метрів. З такого метражу виходить 78 добротних захисних жилетів. Собівартість одного складає близько 680 гривень. Якщо його оснастити спеціальними захисними плитами – через що такі жилети і називаються плитоносками – то вага кожної буде не менше 15 кілограм. Це для розуміння, яка навіть у прямому значенні слова – важка робота наших воїнів. Бо ж вони носять на собі ще й чимало іншої амуніції та зброї.
У швейній майстерні всі мають свої обов’язки
Роботу з пошиття амуніції жінки спланували по окремих операціях і розділили між собою – у кожної своє завдання. Тож процес іде конвеєром: одна вирізає викройки, друга зшиває і обробляє краї, решта дівчат заготовляють кишені, окантовують вироби, пришивають шлейки і липучки. Кажуть, якщо все є і нічого не заважає, то в нормальному темпі роботи за день можуть пошити й 10 плитоносок.
– Та поки про спокійну роботу можна лише мріяти, – зізнається Людмила. – Адже часто буває, що тільки сядеш шити чи різати, то починає сирена вити – треба ховатися у безпечне місце. Можливо, якби самі тут були, то уже й уваги б не звертали. Але ж із нами в цеху майже постійно й наші діти – ходять сюди теж, як на роботу.
Вдома їх самих не лишаємо, та в них ще й навчання онлайн, то потрібно ж контролювати. Тому в нас тут своєрідний сімейний підряд: мами шиють, діти у сусідній кімнаті вчаться.
Ще одна причина, чому не вдається поки шити по-максимуму – це нестача деяких елементів для роботи: додаткової тканини, стропи, фастексів тощо. Деякі матеріали беремо із власних запасів, якщо вони є.
Жінки зауважують, що зараз стараються, аби перед Великоднем разом із гостинцями передати на передову нашим воїнам іще десять плитоносок.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
