Маленька Мішель перші дні свого життя провела в укритті під звуки повітряних тривог. Вона народилася на п'ятий день війни у подружжя Олександри та Владислава Гресів з Переяслава. Пара розповіла про досвід народження дитини в нових реаліях війни.
Народження дитини — дивовижний процес, який попри виснаження жінки залишає батькам прекрасні спогади на все життя. Втім за останні два місяці жінкам України довелося народжувати в тривогах через постійні загрози обстрілів окупантами.
Війна застала 32-річну Олександру Гресь, коли маля було в утробі. Це була третя вагітність, яка мала завершитися плановим кесаревим розтином. Тож у Переяславській жіночій консультації її направили до київських фахівців. За порадою друзів сім‘я обрала Черкаський обласний перинатальний центр. Тиждень, починаючи з 21 лютого, Олександра провела там «на зберіганні».
Фото: надане Владиславом Гресем
— У перинатальний центр ми з чоловіком їхали на позитиві, планували партнерські пологи, — згадує Олександра. — Влад привіз мене і повернувся додому. Тоді вже ходили розмови про початок повномасштабної війни, але вірити в те не хотілося. Та моя мама наполягла на тому, щоб старша донька, яка навчалася в Києві, задля безпеки приїхала до Переяслава. А вранці наступного дня Київ почали обстрілювати.
В моменти, коли жінка при надії має піклуватися про свій емоційний стан, спокійно готуватися до пологів, її серце калатало. Олександра не знаходила собі місця в палаті перинатального центру. Вона хвилювалася за двох старших дітей від попереднього шлюбу, які були за сотню кілометрів – донька Даша у Переяславі, син Захар з татом у Сквирі.
В однієї з жінок від хвилювання перейми почалися на 27 тижні
Коли надійшли перші страшні звістки про початок війну, обстріли житлових будинків, колектив центру згуртувався, щоб створити для породіль та дітей максимально безпечні й комфортні умови. Операційну та реанімаційну зали перемістили з верхніх поверхів на перший, знесли апаратуру й дитячі ліжка.
Облаштували підвальне приміщення – спочатку матраци поклали прямо на підлогу, а потім поставили і застелили лавки. Туди під час повітряної тривоги спускалися вагітні та мами з новонародженими. Це траплялося кілька разів на день, іноді вони там і ночували.
Фото: надане Олександрою Гресь
В однієї з жінок, що перебувала «на збереженні», від хвилювання перейми почалися на 27 тижні, розповідає Олександра. Хоча дитя й народилося недоношеним, але це був уже такий термін, що в немовляти є шанс вижити поза утробою матері. Маля помістили в спеціальний інкубатор для виходжування під апарат штучного дихання.
Олександра з родиною постійно була на зв'язку. Донька Даша навіть вночі телефонувала мамі, аби почути, що з нею все гаразд. Перейми розпочалися 28 лютого. Аби рідні не хвилювалися, жінка не зізналася їм про початок пологів. Про це сповістила сусідка по палаті, коли Олександра була вже в операційній.
— Операцію робили на першому поверсі. Якби був сигнал тривоги, то напевно, операцію б закінчували, але все пройшло добре. Складнощі почалися потім, адже під час вагітності дитина все ж під захистом. А коли лялечка з'являється на світ, потрібно дбати не лише про себе, а й про неї. Ми думали, що для нас, вагітних, виснажливо раз по раз спускатися в укриття, але найтяжче було після операції. Медсестри нам кололи знеболювальне, лікарі брали попід руки, і разом з немовлятами та речами допомагали спуститися в підвал.
Фото: надане Олександрою Гресь
Для породіль з малятами облаштували підвал
Просторе підвальне приміщення Черкаського медзакладу розділене на кілька кімнат. В одній з них відпочивали близько дванадцяти втомлених породіль з немовлятами. Олександра зауважує, що центр досить новий – відкритий всього 5 років тому, тож навіть у підвалі було тепло і доволі затишно.
— Окремо хочеться сказати і про персонал — лікарі професійні, уважні, і буквально трусилися над нами, в усьому допомагали. При тому, що я не оплачувала ні пологи, ні ліки. Придбала лише необхідні за списком речі – гумові рукавички, паперові рушники, тощо.
Олександру виписали на третій день.Каже, що не завадило б побути й довше, але швидше хотілося додому. Тому під свою відповідальність завірила лікарів, що всі необхідні процедури робитиме вдома. 2 березня Владислав приїхав до центру забрати дружину й новонароджену донечку. Дівчинку назвали Мішель. До чоловіка Олександра з донькою підіймалися з підвалу.
— Коли чоловік їхав у Черкаси, добирався близько трьох годин – довго минав блокпости, до того ж дорога була дуже завантажена, – каже Олександра. – Додому ми доїхали години за півтори. Хлопці на блокпостах бачили, що в машині їде мама новонародженим, тож пропускали швидше.
— Це був напружений момент, бо на третій день війни у мене зламався автомобіль, а замовити необхідну запчастину було нереально, — додає Владислав. — Дякувати Богу, друг позичив авто, і я зміг забрати своїх дівчат.
Життя два місяці потому
Два місяці від народження донечки минули як у всіх батьків – є й турботи, і втіха, каже подружжя. Дитину швидко зареєстрували у Переяславському відділі ДРАЦСу. На перших порах складнощів з дитячим харчуванням та підгузками не було, бо подбали про це ще під час вагітності. Проблеми з пошуком суміші з'явилися згодом, коли вибору в магазинах майже не було, а підбирати потрібно індивідуально.
Фото: надане Владиславом Гресем
Одяг і пелюшки теж придбали заздалегідь, тому від «Пакунку малюнка» – одноразової допомоги від держави, яку за бажанням батьків видають у пологовому будинку, відмовилися. Замість нього обрали грошову компенсацію. Кошти надійшли 15 квітня – через півтора місяця від подачі заяви до управління соціального захисту.
Наразі планують робити планові щеплення, але поки у лікарні немає всіх необхідних вакцин. Зокрема, БЦЖ не змогли знайти навіть у Києві.
Попри все донька подарувала молодим батькам море щастя і вони сподіваються на мирне й щасливе майбутнє усіх дітей.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
