У Переяславі покладанням квітів до меморіального знака про Чорнобильську трагедію вшанували пам’ять усіх, хто загинув під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Сьогодні, 26 квітня, Міжнародний день пам'яті про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства – аварію на Чорнобильській атомній електростанції. На пам’ятному заході до 36-х роковин зібралися переяславці, чорнобильські переселенці, рятувальники та представники влади. Очільник громади Вячеслав Саулко розпочав мітинг-реквієм промовою про подвиг героїв, які пожертвували своїм життям задля порятунку інших.
Мітинг біля меморіального знака, на Спаській Леваді
Голова міської ради ветеранів Григорій Сокур опікується, зокрема, й ветеранами, які після аварії переїхали до Переяслава з Чорнобильської зони. У 1986 році Григорій Романович працював заступником начальника Переяслав-Хмельницького міськрайвідділу внутрішніх справ з оперативних питань. За місяць після вибуху на ЧАЕС він сам опинився в гущі тих подій.
– Я схиляю голову перед людьми, які кинули своє життя та здоров'я на ліквідацію цієї аварії, навіть не усвідомлюючи, які наслідки на них чекають. Наш відділ міліції направили туди для забезпечення порядку. Початок літа, я – молодий майор, ми ходили по Чорнобилю, патрулювали вулиці, їли немиті полуниці. Ми пролітали вертольотами над зруйнованим реактором, і я на власні очі бачив ті страшні наслідки. Переяслав прийняв близько 10 тисяч поліщуків і чорнобильців. Рада ветеранів допомагатиме їм, щоб ніхто ніколи не лишився в біді, – наголосив Григорій Сокур.
Микола Кураченко протягом дев'яти років очолює Переяславську міську організацію «Союз Чорнобиль України». Він добре пам'ятає той теплий квітневий день. Тоді він, 22-річний юнак, працював у Поліському завідувачем автомобільним господарством у шляховій будівельній організації. Вони з дружиною чекали на другу дитину. Була субота – звичайний робочий день для інженерно-технічних працівників.
– Зранку ми збиралися на об'єкт, як раптово обірвався телефонний зв'язок. Завідуюча складом сказала, що зірвався Чорнобиль. Ми не сприйняли почуте всерйоз, навіть подумали, що це неправда. Того дня ми відпрацювали зміну і керівництво нам так нічого й не сказало, – каже Микола Миколайович.
«26 квітня 1986 року о 1 годині 25 хвилин стався вибух на енергоблоці №4 Чорнобильської АЕС… В період аварії на станції перебувало близько 200 осіб обслуговуючого персоналу. 9 осіб отримали опіки різного ступеня. Одна особа (прізвище не встановлено) о 6:00 померла в медсанчастині, 3 особи у тяжкому стані», – йдеться у секретній записці директора ЧАЕС Віктора Брюханова. Цей документ тепер експонується в Національному музеї «Чорнобиль».
Наступного дня, в неділю, Микола Миколайович разом із товаришами у складі футбольної команди з Поліського збиралися на заплановані змагання першості області у Проліски, що під Києвом. Зранку дізналися, що всі автобусні рейси до Поліського скасовані, з міста виїхати нічим.
– У сусідній організації – через паркан від нашої, був власний автобус. Головний інженер того підприємства теж був футболістом. Вони надали автобус, ми – бензин. Ми всі були любителями футболу, працівники різних підприємств. На виїзді інспектори ДАІ нас пропустили. Про аварію вони, звісно, знали, але оскільки ми були знаними людьми, вочевидь подумали: «Їдуть, отже треба».
Микола Кураченко
Повертаючись ввечері після гри, на в'їзді у Поліське ми побачили величезну колону автобусів. Як виявилося, почалася евакуація людей з Прип'яті, їх розселяли по навколишніх містах і селах. Я повернувся до будинку, де вже було четверо переселенців – жінка, дві дівчини і хлопчик. Кожна сім'я в Поліському тоді прихистила в себе трьох-чотирьох людей, котрі, безперечно, вже отримали дозу опромінення. Але про масштаби трагедії тоді ніхто не говорив, люди перебували в інформаційній блокаді. Всі вдавали ніби нічого не сталося, – розповідає Микола Кураченко.
Під час вибуху в атмосферу потрапило понад 60 тонн радіоактивних речовин – це кілька десятків Хіросім, пишуть на сайті Української енергетики. До ліквідації наслідків катастрофи задіяли 600 тисяч людей. За офіційними даними, тільки в момент аварії загинула 31 людина, а радіаційного опромінення зазнали 8,5 мільйона осіб.
Щоб не створювати паніки, евакуйованим людям сказали, що через три дні вони зможуть повернутися додому. А за кілька днів у Поліському під радіоактивною хмарою провели першотравневий парад. Микола Миколайович каже, що на ньому було багато дітей з Києва, в тому числі і його діти. До Переяслава їх евакуювали лише у вересні 1991 року – через 5 років після трагедії.
Під час покладання квітів Микола Кураченко віддав данину шани і вдячності всім ліквідаторам і усім жертвам Чорнобильської катастрофи. Від імені президента всекраїнської організації "Союз Чорнобиль України" Михайла Хрущенка він вручив подяку жительці міста Євдокії Семенівні Федорець за активну життєву позицію та підтримку.
Того ж дня переяславці вшанували і память героїв-пожежників, які першими стали на захист людства, ступивши у смертельно гаряче горнило Чорнобиля. У мікрорайоні Карань до пам'ятного обеліску поклали квіти.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
