Війна змусила багатьох українців покинути домівки та виїхати за кордон, аби знайти безпечний прихисток для себе та своїх дітей. Сусідня Польща першою почала приймати наших біженців і надала допомогу найбільшій їх кількості. Від початку війни польсько-український кордон перетнули більше 3 мільйонів співвітчизників.
Наважилася на евакуацію в середині березня і 40-річна переяславка Юлія К. (своє справжнє ім'я побажала не вказувати), коли ситуація на Київщині стала критичною. Польщу обрала не випадково — за два тижні туди вже поїхала дружина її брата з двома племінниками. Про два місяці свого життя за кордоном розповіла Переяслав.City.
З Переяслава — прямо до польського кордону
— Представництво міжнародної компанії, у якій працює моя невістка, розміщене в Польщі. Коли почалася війна, їй запропонували перебратися працювати туди. Наприкінці лютого з двома дітками — 4 і 12 років, вона вирушила в Польщу. Оскільки поєднувати роботу й догляд за дітьми самій складно, а в чужій країні й поготів, вона попросила мене про допомогу. Натоді частина Київщини опинилася під окупацією, з'явилася загроза навколишнім від Переяслава населеним пунктам. Мама з братом наполягали на рішенні їхати до рідні, тим паче, що виїхати сам він не міг через загальну мобілізацію, а мама категорично відмовилась покидати будинок.
Від знайомих дізналася, що з Переяслава курсують маршрутки прямо до кордону з Польщею. Виїжджали зрання — близько шостої. Тоді ще до 7-ї тривала комендантська година, тому я заздалегідь зв'язалася з водієм і попросила забрати мене прямо з дому, він погодився. Із собою взяла мінімум речей для себе, одяг для невістки й дітей — рюкзак і дорожню сумку пакувала в пітьмі за кілька годин до виїзду.
З Переяслава того ранку вирушили три заповнені маршрутки. Серед пасажирів були здебільшого мами з дітьми, бабусі, хоча було й кілька чоловіків — вони проводжали рідних до кордону й поверталися. Вартість проїзду з дорослого була 2 500 грн, з дитини — 2 000.
Біля мене сиділа жінка, яка везла із собою окрему сумку з гречкою, бо її донька на спеціальній дієті, а в Італії, куди вони направлялися, бракує цієї крупи. Люди, з якими спілкувалася в дорозі, прямували до різних європейських країн, де їх чекали друзі чи родичі — не було таких, хто не мав гадки, куди податися в іншій країні.
Коли виявилося, що водій проклав маршрут через Київ, де на той час було небезпечно, частина пасажирів обурилася — вони були певні, що поїдемо через Черкащину, тому й обрали маршрутку, а не потяг. Поки проїжджали столицю, серед пасажирів у салоні відчувався напружений, навіть панічний настрій. Того ранку від авіаудару горіла нафтобаза у Василькові, з вікон ми спостерігали гігантські клубні чорного, як смола, диму, над Києвом завис смог. Таким гнітюче сірим і похмурим місто я не бачила ніколи.
Горить нафтобаза у Василькові
Дорогою помітила, що навіть найменші села, у яких, здавалося, з десяток хат, захищені теробороною. До місця призначення доїхали у цілому спокійно, а, зважаючи на кілька тривалих зупинок на заправках, ьще й відносно швидко — о 20:30.
"Мало хто змилувався й поступився своїм місцем у черзі навіть мамам із малюками"
До пункту пропуску від автобуса потрібно було пройти пішки близько півтора кілометра. Черга до кордону була довгою і виснажливою, ми стояли майже чотири години. Це при тому, що й українська, і польська сторона максимально спростили процедуру перетину. Хоча нам сказали: «Ви не бачили, які черги тут були до 8 березня».
Ми страшенно замерзли, бо було дуже холодно. Особливо страждали діти, але мало хто міг змилуватися й поступитися своїм місцем у черзі навіть мамам із малюками. Дяка полякам: на своєму боці вони роздавали гарячі напої і це рятувало. Жінка переді мною випадково взяла не свій закордонний паспорт, а чоловіковий. Добре, що із собою в неї був і внутрішній. Аби потрапити на територію Польщі, достатньо й лише українського паспорта. Дітей пропускали за свідоцтвом про народження.
На КПП з польського боку розгорнули ціле наметове містечко, де волонтери надавали медичну допомогу, продукти та гігієнічні товари, інформували та підтримували.
Дорогою Бог посилав добрих людей
У дорозі мені пощастило познайомитися з переяславкою, яка теж прямувала до Кракова. На кордоні її автомобілем забирали знайомі. Вони люб'язно погодилися підвезти й мене, за що я дуже їм вдячна. Як віруюча людина, молилася, щоб у дорозі мені траплялися хороші люди, ця зустріч була, мов добрий знак. Від холоду я вже не відчувала ніг, в авто нарешті відігрілася й задрімала — уперше за останню добу.
На вокзал у Кракові я прибула майже вночі. Приміщення було настільки переповнене, що не було жодної вільної місцинки біля стіни, аби бодай обпертися й перепочити. Про те, щоб сісти, не було й мови. Далі з Кракова до Варшави я вирушила комфортним потягом інтерсіті. Для українців проїзд у міжміських потягах безкоштовний, але на яких саме потягах — потрібно було уточняти безпосередньо на вокзалі.
Зі мною їхала полька, яка ні слова не розуміла українською, а я взагалі не знала польської. Та ми порозумілися — то англійською кілька фраз, то за допомогою перекладача, або й взагалі жестами. Я розповіла їй про зруйновані українські міста, тоді ще ми не знали про звірства в Бучі. Сказала, що вдома залишилася моя мама. Полька дуже співчутливо зреагувала, сказала, що за потреби прийме в себе й маму, і домашніх тварин. Я відповіла, що мама просто не хоче кидати господарство й дім, але така щира її реакція мене вразила.
У Варшаві працював пункт прийому для біженців, де волонтери допомагали, консультували, годували українців гарячими обідами. Там я нарешті поїла, до того зовсім не хотілося. Почалася моя друга доба в дорозі.
Із Варшави я вирушила в місто Ґдиня, де мене зустріла невістка. З нею і двома племінниками ми поселилися в приморському селищі Хващино, що на півночі Польщі. Поляк Петер, власник туристичного комплексу з маленькими будиночками, надав для потреб українців житло. Він допомагав продуктами, забезпечував засобами гігієни. Єдине, що погода була дуже холодною, а опалення в будиночках практично не працювало — може, з метою економії, не знаю. У супермаркетах стояли корзини з продуктами, які поляки збирали для українців. Але брати їх не дозволяли — нам пояснили, що там їх збирають і відвозять до України. У Хващино ми провели близько двох тижнів.
Життя з нуля
Невістку вже чекали на роботі в Ченстохові — провінційне містечко на півдні Польщі, тож ми вирушили туди. Поселилися в орендованій квартирі, частину витрат взяв на себе її роботодавець. За однокімнатну квартиру в Польщі доведеться заплатити 1200 злотих на місяць, що дорівнює приблизно 8 400 гривень, трикімнатну — 21 000 гривень плюс 5 000 грн за комунальні послуги.
Попервах було дуже складно, потрібно починати все з нуля. Крім меблів, у квартирі не було ніяких речей. Господарі подарували нам мінімальний набір посуду, привезли ковдри й подушки. Пізніше колеги невістки дали нам праску, сушарку для одягу, прасувальну дошку, посуд, одяг для дітей, каструлі, тостер і стару мікрохвильовку. Дуже вдячні їм, адже купити ці необхідні речі було б дорого. Біженство в Польщі — це не відпочинок у Єгипті за типом "все включено", жити тут доволі затратно.
У кожному польському місті діють консультаційні центри, де можна отримати пайок із продуктами, одяг, допомогу з пошуком житла та лікарів. З інтересу сходила в один із таких пунктів, там мені видали пакунок. Варто сказати, що набір був доволі цікавий: якщо українці до продуктів першої необхідності віднесли б крупи та олію, поляки поклали консерви, печиво, шоколад, льодяники, чай, пляшку води, вермішель швидкого приготування.
Цікавий момент: у Вроцлаві біля історичних споруд висять післявоєнні фото 1945 року, на яких зображене зруйноване місто. Храми без куполів, будинки без дахів. Їх відбудували і нині вони в ідеальному стані. Цей приклад вселяє надію, що й ми відбудуємо свою країну.
Сири та шоколад у Польщі дешевші
Щодо їжі, то деякі продукти в Польщі коштують дешевше ніж в Україні. Наприклад, сири, шоколад, цукерки. Мій улюблений шоколад «Ritter sport» у Польщі коштує 33 грн, у нас близько 50. Смачне морозиво від 40 грн за кульку. У середньому ціни на продукти в перерахунку на гривні такі:
Хліб — 18-28 грн
Молоко 3,2 % — 23,8 грн
Яйця — 49-60 грн
Помідори — 77 грн
Яблука — 14–28 грн
Банани — 49 грн
М’ясо свинина — 168 грн
Що мене вразило в супермаркетах Польщі, то це малий вибір риби, навіть оселедців не бачили. Україна, для порівняння, видається дуже «рибною» країною. В основному тут споживають м’ясо: курятину, свинину. Зате поляки виготовляють дуже смачний хліб і випічку, а магазини з різноманітними тортиками й тістечками, які називають «цукерня», — справжній рай для ласунів.
Значно дорожче ніж в Україні коштують гігієнічні товари, косметика та послуги догляду за собою. Наприклад, за манікюр дівчата віддають мінімум 500 грн.
Уроки англійської від українського філолога
Працевлаштуватися без знання мови в Польщі доволі складно. Пропозиції є, та загалом вони підходять лише чоловікам. Здебільшого роботодавці пропонують вакансії в торгівлі, сфері обслуговування, на підприємствах харчової промисловості та з виробництва меблів, касирами в супермаркетах. Охоче беруть на роботу українських манікюрниць і перукарів, вони працюють навіть на дому, багато майстринь привезли з України інструменти та фарби.
Моя знайома — філолог, їй пропонували лакувати меблі. Зараз вона викладає уроки англійської членам родини, яка надала їй прихисток. Звісно, що заняття з українкою обходяться полякам дешевше, тому їй навіть вдалося зібрати невеличку групу учнів і потроху заробляти.
Щодо інтернету, то країна-онлайн — це не про Польщу. У великих містах добре ловить мобільний інтернет, а от у селищі «підвисав» навіть вайбер. Постійно слідкуємо за телеграм-каналами, читаємо новини, переживаємо. Сказати, що ми тут щасливі — ні, це не так. Можливо, люди, які давно хотіли емігрувати, вбачають якийсь позитив для себе. Але важко бути щасливим, перебуваючи у вимушеній розлуці з рідними.
В один момент усі мої плани на життя змінила війна, тепер я доглядаю за племінниками. Єдине, що тепер спокійніше за дітей — вони не лякаються звуку сирен, бо перший час жахалися навіть від звуків пожежних авто. І раз злякалися салюту.. Хоча, дякувати Богу, вони не бачили жаху зруйнованих міст і воєнні дії, але постійні повітряні тривоги значно вплинули на їхній психологічний стан. Ми вирішили, що Україні потрібні здорові і спокійні діти, які повернуться і відбудовуватимуть нову, щасливу Україну.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
