Директорку туристичного агентства «KudaEdu» 41-річну переяславку Юлію Нікіфорову війна застала в Португалії. У вимушеній евакуації їй довелося змінити три країни. Про свій досвід перебування в кожній вона розповіла журналістці Переяслав.City. Спілкувалися з допомогою голосового месенждера в Телеграмі.
Із Португалії – до Угорщини
– У Португалії я була у справах свого бізнесу. Коли дізналася, що на нас напала росія і почалася війна, повернутися в Україну вчасно вже не могла, бо скасували всі авіарейси. Та й небезпечно було: Київ обстрілювали російськими крилатими ракетами, за кілька десятків кілометрів від нашого міста наступали ворожі танки.
І все ж я була впевнена, що повернусь додому і буду зі своїми рідними. Я не планувала, як втікачка, лишатися закордоном, але мій авіаквиток в Україну «згорів». Тому вирішила, що полечу до Угорщини – це, як мені видалося, поближче до рідної землі, до чоловіка та сина, які залишилися вдома. Ми з подругами знайшли там спочатку готель і поселилися. Пізніше знімали квартиру.
Увесь час Юлія просила, щоби 16-річний син Рома разом із її сестрою Вікторією терміново їхали до неї в Угорщину. Жінка дуже переживала через те, що, залишаючись у Переяславі, її дитина навідріз відмовлялася спускатися в укриття, коли оголошували повітряну тривогу і вили сирени.
Лише через місяць, 24 березня, сестра з Юліїним сином нарешті приїхали до Будапешта. Але ця дорога теж була тривожною, адже російська армія продовжувала інтенсивно обстрілювати майже всі області України, особливо залізничні колії, коли потяги з людьми евакуювалися на захід.
У Центрі можна отримати усю необхідну інформацію для вимушено переселених українців
Дорога до мами
– Із Києва вони виїхали евакуаційним потягом безкоштовно. У вагонах задля безпеки світла не було, навіть телефонами підсвічувати категорично заборонялося. Відправлення їхнього потягу з вокзалу затримали на 20 хвилин. Якраз перед тим ворог обстріляв біля Василькова вагони пасажирського потяга Київ–Івано-Франківськ. Дорогою мої бачили там велику пожежу – горіла нафтобаза, вогонь підступав дуже близько до колії. Як казала сестра, дивитися на все це було моторошно, страшно було і їхати.
Вікторія з Ромою по обіді наступного дня прибули до Чопу, взяли квитки (102 гривні один) на потяг до м. Захонь в Угорщині. Митний контроль пройшли дуже швидко і за 12 хвилин були вже за межами країни.
При Центрі можна потрібно здати тест на ковід. Результат через 15 хвилин
– Я переживала тільки за одне, що в Роми не було закордонного паспорта: термін дії старого закінчився, а нового зробити не встигли, – розповідає Юлія. – Він мав при собі тільки IDкартку. То митники його сфотографували, взяли відбитки пальців і видали спеціальний бланк з відміткою про перетин кордону.
Коли мої рідні прибули до Захоні, то я лиш тоді зітхнула з полегшенням. На вокзалі їх зустріли волонтери: нагодували і допомогли взяти безкоштовні квитки на потяг до Будапешту. Через чотири години я вже змогла їх обійняти.
Їдемо до Німеччини
– Квартира, яку ми винаймали з подругою, була невеличка, затісна для чотирьох. Ми вирішили знайти собі окреме житло, хоча ціни були захмарними. Квартира з не дуже хорошими умовами коштувала від 450 євро за місяць. І це вважалося недорого.
Водночас нашим друзям запропонували приїхати в Німеччину, там уже й житло їм знайшли. Вони покликали і нас, тож ми, не довго думаючи, спакували валізи і вирушили в дорогу – до Люденшайда. (Місто з населенням понад 72 тисячі жителів, у західній частина країни, неподалік Дортмунда і Дюссельдорфа – авт.) Ми спочатку жили разом із господарями, які нас прийняли. Потім вони запропонували нам свою квартиру в іншому місці. Це за 12 кілометрів від міста, автобуси ходили дуже рідко, магазинів поруч не було.
Довідка про тимчасове проживання на території Німеччини
Тож Юлія змушена була знову шукати підходяще житло для сім’ї. З цим вирішила звернутися вже до офіційних структур в Німеччині, які допомагають українським біженцям. Хоча й розповідали, що максимум, що там можуть запропонувати – це жити в спортзалах чи аналогічних місцях масового поселення вимушених переселенців. Та все ж Юлія, Віка і Рома отримали не лише хороші умови проживання, а й безцінний досвід, яким можуть поділитися з іншими українцями, які зараз тимчасово перебувають у Німеччині.
Допомога центру біженців
– Ми поїхали до Гамбурга, де звернулися за допомогою до центру прибуття біженців «ANKUNFTSZENTRUM». Там нас зареєстрували і видали дозвіл на тимчасове перебування.
Це не те, що статус біженця, який отримати в Німеччині дуже складно. У Євросоюзі його можна отримати лише в тій країні, кордон якої перетинаєш. Для українців це може бути Польща чи Румунія. Окрім того, забирають український паспорт і офіційний біженець не має права покидати країну протягом трьох років.
Німкеня Міхаела безкоштовно надала нам своє житло
Тож для тих, хто має необхідність перебути період війни в Німеччині, варто оформляти саме дозвіл на тимчасове проживання. При цьому потрібно мати дійсний закордонний паспорт.
Вже наступного дня після реєстрації в гамбургському центрі Юлії з сім’єю запропонували безкоштовне житло в хорошому готелі з харчуванням. Водночас видали медичні страховки, що теж дуже важливо, бо медичні послуги в Німеччині дорогі. Проконсультували і щодо того, куди звертатися для оформлення банківського рахунку, де знаходиться найближча школа для сина, і що найголовніше – де можна зареєструватися на інтеграційні мовні курси німецької безкоштовно.
Підтримка для співвітчизників
– Незважаючи на те, що я тимчасово перебуваю в Німеччині, продовжую дистанційно працювати на свою фірму в Україні, де залишився мій чоловік, ми сплачуємо там податки.
Вести туристичний бізнес можна і віддалено, сучасні комунікаційні технології це дозволяють. Я онлайн приймаю та обробляю запити клієнтів з усієї України на відпочинок за кордоном, бронюю авіаквитки, готелі, оформляю страхові поліси.
Рома не захотів навчатися в німецькій школі. Він закінчує 11-ий клас і готується складати мультикомплексний тест, закінчуючи навчальний рік онлайн у своїй школі в Переяславі. Сподіваюся, що ми невдовзі повернемося в рідне місто. Син дуже хоче випускний, як особливу подію в житті, провести разом із своїми шкільними друзями.
А поки ми тут, я допомагаю таким же біженцям з України, як і ми. Насамперед координую їхній маршрут до Німеччини, допомагаю з пошуком житла, ділюся контактами волонтерів, іншим своїм досвідом. Універсальної поради у мене немає, бо в кожного свої обставини.
Однак є важливе для всіх: незалежно від того, чи на тимчасове проживання, чи на постійне українці їхатимуть до Німеччини, вони мають подбати про дві справи. Це завчасно підшукати соціальне житло, бо це значно вигідніше, і обов’язково вивчати німецьку мову. Тим паче, що держава надає таку послугу безкоштовно. Зі знанням державної мови в Німеччині переселенцям можна знайти хорошу роботу з гарною зарплатою.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
