Переяславка Світлана Коломієць, 53 роки, евакуювалася до Польщі, коли армія рф почала масивні обстріли цивільних об’єктів на Київщині. Зараз живе поблизу міста Щецин. Там займається волонтерською роботою, допомагає в психологічній реабілітації жінкам, дітям та молоді, що вимушені були втікати від війни.
«Нас прийняли в польському коледжі»
До початку війни Світлана очолювала Центр психологічного розвитку «Діалог». Готували дітей до школи, проводили заняття з творчого розвитку, був окремий курс реабілітації дітей із аутизмом. У перший день війни центр зупинив роботу.
Рішення їхати до Польщі було не спонтанним. У цій країні другий рік навчається наймолодша донька Світлани Юлія. Вона закінчує коледж і вступатиме до вишу. Як тільки в Україні почалася війна, дирекція коледжу повідомила українським дітям, що вони готові прийняти найближчих їхніх родичів на території навчального закладу безкоштовно.
Дочка дуже за нас хвилювалася, – розповідає Світлана Коломієць, – щодня телефонувала, плакала і просила, щоби ми з середньою донькою Владою приїжджали до неї. Наш центр не працював, тож ми вдома порадилися, і 17 березня сіли на потяг й вирушили в дорогу.
Відразу після приїзду нас із Владою поселили в окремій кімнаті учнівського гуртожитку, де є всі необхідні побутові умови.
Ми офіційно зареєструвалися як переселенці, отримали посвідку на тимчасове проживання. Керівництво закладу запросило на розмову: цікавилися, яка в нас освіта і що ми можемо тут зробити для українських дітей. Я – практикуюча психологиня, маю чимало відповідних сертифікатів міжнародного стандарту. Влада – вчителька англійської мови, яка окрім диплома, має також сертифікати.
Я повідомила, що можу проводити тренінги, надавати психологічну підтримку учням. Паралельно вести роботу і з батьками: очно чи телефоном. Нам відразу ж запропонували роботу при цьому навчальному закладі. І, звісно, ми відразу записалися на курси польської мови.
«На першому тренінгу всі плакали»
Окрім роботи психологом у навчальному закладі, я ще звернулася до місцевого старостату і запропонувала свою допомогу в центрі для біженців. Мене зареєстрували і викликають кілька разів на тиждень за потреби, щоби проводити бесіди і тренінги з жінками, які евакуювалися з України.
Групові заняття з психологічної реабілітації з українками
Декому потрібна тільки індивідуальна консультація, бо від пережитого людина не хоче спілкуватися, замкнулася. А в основному проводимо групові заняття, де кожен отримує ресурс. Ресурс – це такий комплекс стимулів, як уже набутих, так і нових, які допомагають пережити тяжкі події в житті. Це можуть бути сім’я і друзі, тобто соціалізація, спілкування, позитивні емоції, мислення, робота, зайняття улюбленою справою тощо.
Допомагаю кожній жінці створити свою психологічну стратегію та способи подолання стресової ситуації. Це зазвичай комплекс моделей поведінки емоційних станів, які в неї вже створилися і якими людина користується, але в силу психологічних потрясінь їх втрачає. Такий метод допомагає знаходити вихід із ситуації, що склалася.
На першому тренінгу в Польщі для жінок-біженок, де чимало їх прибуло з дітьми, всі плакали. Кожен розповідав свою пережиту історію. Але це було виправдано, коли емоції вивільнялися таким чином, бо тримати їх у собі ні в якому разі не можна. Я намагалася дуже обережно формулювати запитання, щоби зайвий раз не нагадувати їм про те, що вони на чужині, а в рідній країні і в рідному місті іде війна.
Для жінок головне – сім’я і діти
Найбільше вразила історія жінки з невеличкого села на Сумщині. Посадивши чотирьох дітей, сівши за кермо автівки, вона просто поїхала вперед без конкретного маршруту. Вона втікала від війни, коли по них стріляли з усіх боків, а вона просто їхала, бо повинна була врятуватися. І таких історій безліч. У цій ситуації для жінок головне – сім’я і діти.
У цьому навчальному закладі серед біженців більшість дітей, які переселилися переважно зі сходу та південного сходу України. Проте чимало українських дітей приїхали сюди навчатися ще до війни. Усім їм без винятку потрібні консультації психолога. Хтось бачив жахи війни, а хтось переживає за батьків, які зараз в Україні, і тому я намагаюся допомагати кожному.
Арт-терапія для українських дітей
На наших тренінгах ми ще не торкалися теми війни. Щоб починати курс реабілітації після пережитого, потрібна неабияка моральна підготовка. Буквально на минулому заняття я запитала: чи готові вони про це говорити? Відповіли, що готові. Хоча для підлітків це – дуже складний процес: пережиті психологічні й емоційні травми такого характеру, що накладаються на їхній природній перехідний вік. Без спеціальних знань і навичок психолога, здатного розробити чітку стратегію реабілітації, звичайно, не можна займатися такими тренінгами.
«Коли тут закінчиться моя місія, я повернуся додому»
– Якось ми з донькою в місцевій групі міста Поліце (місто біля Щецина) натрапили на інформацію про хворого хлопчика Бартоша. У нього пухлина мозку, терміново потрібна операція. То польський уряд спільно з місцевими жителями організовують ярмарок: виділяють кошти на продукти, а люди з них готують різні страви і продають. Виручені кошти підуть на лікування.
У польській родині готували вареники і пельмені для благодійного ярмарку
Ми вирішили долучитися до такої справи. Треба було ліпити вареники, у них вони називаються «пірогі». Я, звісно, з тістом справу мала, але замішувати в мене не завжди виходило. А цього разу, як на диво, все вдалося і ми наліпили 10 кілограмів пельменів і стільки ж вареників. Наступного дня на благодійному ярмарку розпродали все за 20 хвилин. Скільки зібрали коштів я не знаю, але минулого року на подібному заході зібрали на потреби хворої дитини три мільйони злотих.
Доки я тут ще потрібна, я лишатимуся і допомагатиму українським сім’ям пережити набуті травми. Але лишатися жити в Польщі я не збираюся. Дуже хочу повернутися до рідного міста, де мій дім, де живуть донька з зятем і онуками. Коли закінчиться війна і все буде добре, то обов’язково відновлю роботу Центру «Діалог» – це справа мого життя. Та все ж хочу сказати, що я вражена тим, наскільки поляки гостинні, як вони організовують допомогу для України. Вони дійсно показали, що між нашими країнами і народами є справжня дружба без кордонів.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
