Уляна Бакуменко 28 років працює у фельдшерсько-акушерському пункті Малокаратульського старостинського округу. Повсякчас дбаючи про чистоту й затишок, вона лагідно називає його своїм другим домом. А за період війни Уляна Степанівна зробила в медпункті капітальний ремонт.
67-річна Уляна Бакуменко — знана й шанована на Переяславщині фельдшерка. Під її опікою виросло не одне покоління малюків, яким вона робила перші щеплення, а тепер уже вони приносять до неї зважити своїх новонароджених. Крім малокаратульців, медичне обслуговування у ФАП отримують також жителі Воскресінського та Травневого. Нерідко Уляну Степанівну як досвідченого фахівця просять приїхати жителі й інших сіл: Шевченкове, Виповзки, Віненці. Незважаючи на відстані, вона не відмовила жодній хворій людині. На термінові виклики до пацієнтів вона їздить на… мопеді.
Уляна Степанівна зустрічає на порозі медпункту
«У Воскресінському немає фельдшера, а люди дуже просять»
Медпункт розміщений в центрі села у хатині, зведеній півстоліття тому. Туди, як на свій головний фронт щодня, без вихідних, виходить Уляна Степанівна. Вони з чоловіком Володимиром — уродженці Дніпропетровщини, переїхали до Переяслава у 1986-му. Він був військовим, у відрядження по всьому Радянському Союзу їздили разом. Вона — акушерка-фельдшерка в Дніпропетровській лікарні імені Мечникова. Згодом Володимира перевели з Ленінградського військового округу до Київського. Уляна Степанівна за направленням отримала роботу в Переяславській лікарні.
— Я встигла відпрацювати кілька змін, як мене викликав тодішній головний лікар Всеволод Григорович Яковенко, — згадує Уляна Степанівна. — Він сказав: «У Воскресінському немає фельдшера, а люди дуже просять, то прошу тебе, піди туди на рік». Мене, не пристосовану до життя в селі дівчину, мати відмовляла від цієї затії, але я погодилась. Спочатку нам із чоловіком виділили пів будинку, а потім дали ділянку 25 соток у Малій Каратулі. Ми почали будуватися, у перший же рік обробляли город, завели телят.
Медичні стелажі з історією
Молода медичка переступила поріг сільського медпункту, де з оснащення були лише стіл та кілька стільців. Жінка вже тоді звикла брати все у свої руки й не чекала чиєїсь підмоги. Власними силами зробила ремонт, впорядкувала прилеглу територію.
— Одного разу приїхала до лікарні в місті й побачила два металеві стелажі, які збиралися викидати на металобрухт. Попросила у Всеволода Григоровича віддати їх мені. Він здивувався, мовляв, нащо вони тобі, ти ж там недовго працюватимеш? Але забрати дозволив. У колгоспі дали машину, яка перевезла ті шафи до медпункту у Воскресінському. Мій син-п’ятикласник до блиску витер їх наждачкою, погрунтував, пофарбував, а я замовила до них скло. Ось вони, — показує на два стелажі в оглядовому кабінеті, — майже 40 років як минуло, а їм хоч би що. Якщо речі берегти, вони служитимуть довго.
"Цю шафу ми з сином відреставрували!"
Приїхала на рік, лишилася на сорок
Через вісім років, забравши й шафи, жінка перебралася на роботу до Малокаратульського ФАПу. Там у 1994-му фельдшерка пішла на пенсію. Уляна Степанівна звикла до свого медпункту, у якому сама навела лад, але головний лікар повідомив, що невдовзі його закриють. Багато років будівля не знала ремонту, не було опалення та води. Жінка знову взялась за ремонт, навіть власноруч перекрила шифером дах, який постійно протікав, причепурила клумби.
— Багато в чому допомагали односельці: за цей час нашу родину полюбили, ставились, мов до родичів. Валентина Філоненко — колишня головна лікарка медико-санітарної допомоги, бувало, приїде, і не впізнає кабінети, бо я вже в них щось змінила. Цей медпункт став моїм життям. Так я приїхала працювати в село всього на рік, а лишилася на сорок.
Після смерті чоловіка Уляна Степанівна ще десять років жила самотньо, тримала господарство. Донька та син постійно підтримували маму, хоча й мали свої родини, власні турботи. Коли здоров'я почало підводити, жінка продала будинок і переїхала у квартиру в Переяславі, ближче до дітей. Однак і надалі щодня зрання їздить із міста маршруткою на роботу, повертається надвечір. За потреби вдома пере і прасує постільну білизну та занавіски, які привозить з роботи, щоб у медпункті завжди було чисто й охайно.
Капітальний ремонт своїми руками
А на початку цього року Уляна Степанівна запланувала в медпункті капітальний ремонт. За кілька місяців до цього очільник Ташанської ОТГ Василь Вовчанівський та староста села Валерій Ходько допомогли провести в будівлю опалення, підключили воду, обладнали санвузол. Заручившись підтримкою меценатів, у приміщенні замінили вікна. Однак стіни, стеля й підлога були в плачевному стані. У лютому Уляна Степанівна отримала дозвіл керівництва на початок ремонтних робіт і допомогу з придбанням будівельних матеріалів. Частину купила за власні кошти. А за кілька днів у країні почалася війна...
— Перші дні в нас постійно були мокрі очі. За деякий час із санітаркою Нелею Аврамич усе ж вирішили відволіктися на роботу. Клеїли шпалери і фарбували стіни ми з нею самотужки, допомагала також моя донька Ірина. Але подекуди текла і фактично падала стеля. Потрібна була допомога майстра. Наша односельчанка Надія Жебрівська — майстриня з золотими руками. Вона взялася за найскладнішу роботу — перетягнути стелю сатенгіпсом, накласти сітку, поштукатурити та інше. Вдячні керівництву, що допомогли оплатити її роботу.
Крім цього, полагодили пороги, двері, провели інтернет. Оздобили кімнати новими карнизами й тюлями, постелили лінолеум. Василь Петрович Вовчанівський подарував нові стільці, плафони та велику шафу. Роботи тут ще вистачає. Я придбала цемент і планую залити доріжку. Незабаром збираємося встановити новий паркан із профнастилу. Також хочеться окультурити галявину біля медпункту, облаштувати дитячий майданчик, але це все згодом. Наразі я й пацієнти тішимося виконаною роботою. І я хочу щиро подякувати очільнику громади і старості села за підтримку в такий складний час.
Зі старостою села Валерієм Ходьком та заступницею з питань виконавчих органів влади Ташанської ОТГ Людмилою Білоус
Уляна Степанівна вважає, що оскільки це її другий дім — причому в прямому сенсі, бо іноді може й заночувати на улюбленій роботі, до всіх процесів вона має залучатися сама, а не лише давати розпорядження. Нині в кімнатах ФАПу світло, чисто, затишно й пахне свіжістю. Кабінети оснащені всім, щоби провести первинний огляд, зробити електрокардіограму, взяти кров, виміряти цукор і холестерин.
Завжди напоготові дві сумки — акушерська та невідкладної допомоги. Раз у тиждень до пункту приїжджає лікар, обстежує пацієнтів і виписує призначення, за якими надалі фельдшерка виконує всі необхідні процедури. У ФАПі можна придбати й найнеобхідніші медикаменти. Їх Уляна Степанівна закуповує по накладній за фіксованою ціною під реалізацію і відпускає без копійки націнок.
Щаслива, бо знайшла своє призначення
Найбільшим надбанням своєї трудової біографії жінка вважає повагу й шану людей. Улюблену справу мріє передати молодим послідовникам, які вже розповідають їй про свої плани.
— Бувало, прийду до школи на огляд, а один хлопчик зустрічає мене й каже: «Я теж лікарем хочу стати!» Знаю, що коли піду, замість мене прийде молодий фельдшер і моє дітище далі житиме, тому й турбуюсь про нього. Коли мені зробили операцію, донька розповідала, як старесенькі бабусі на двох ціпках приходили під медпункт і молилися за мене. Навколо мене неймовірні люди. Я і своїм дітям кажу, що я — щаслива людина, бо знайшла своє призначення, справу всього життя, — зі сльозами на очах зізнається Уляна Степанівна.
Онука Уляни Степанівни пішла бабусиною дорогою — стала мікрохірургом. 15-річний онук теж планує реалізуватися в медицині. Під час інтерв'ю у моєї співрозмовниці розривається телефон. Звичайна ситуація, каже фельдшерка. На щастя, сьогодні дзвінки здебільшого з позитивного приводу — вдячні пацієнти телефонують привітати з професійним святом.
Зізнається, що давні пацієнти в екстрених ситуаціях іноді дзвонять і вночі, просять прийти. І вона йде серед ночі, виконуючи не службові, а людські обов’язки. «А як не піти? Я тоді не засну», — каже жінка. Поки говоримо, вдивляюся у її щире усміхнене обличчя. На сьомому десятку літ вона енергійна, невтомна і красива. Напевне, так Господь винагороджує її за людяність та добру вдачу.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
