Переяславка Катерина НЕЧИПОРЕНКО, 16 років, зараз перебуває у Франції, проживає у місті Ле-Везіне, що поблизу Парижу. Поїхала туди, коли почався повномасштабний збройний напад росії на Україну.
Влаштуватися в школу допомогла «Аврора»
У Переяславі Катя навчалася в одинадцятому класі ЗОШ № 2 і до початку вторгнення російських військ інтенсивно готувалася до здачі мультипредметного тестув липні та вступу до омріяного Лінгвістичного університету. Війна зруйнувала її плани, але не завадила дівчині досягати бажаного. Вона закінчила на «відмінно» переяславську школу і водночас навчалася у французькій.
Катя Нечипоренко протягом трьох місяців вчилася у двох школах: українській і французькій
З 24 лютого, коли в життя вже кожного українця увірвалася війна, перед батьками Каті також постало питання евакуації з рідного Переяслава. Це було на початку березня, коли активні військові дії вже велися на Київщині, то чимало містян виїхало на захід України, а хто мав змогу, то й за її межі. Сім’я Нечипоренків теж вирішила, що доньку необхідно відправити подалі від страхіть війни.
– Друзі батьків їхали до Франції, де у них були знайомі, тож взяли і мене. Оскільки я неповнолітня, то батьки оформляли довіреність для виїзду. Здається, це було 9 березня, як мене тато відвіз до кордону з Польщею. Дорога до Франції зайняла близько чотирьох днів.
Після перетину кордону ми зупинилися у місті Перемишліна ночівлю, поселилися у шкільному спортивному залі. Там для українців влаштували всі зручності. Можна було і поїсти, і душ прийняти. Для зовсім маленьких дітей були речі особистої гігієни, дитяче харчування і навіть іграшки. До найменших деталей було продумано перебування великої кількості біженців.
Наступного дня Катя з родиною, що її супроводжувала, сіли в автобус до Франції. До місця проживання їхали 27 годин. Після прибуття і кількох днів відпочинку, зайнялися питанням офіційної реєстрації та оформлення дошколи.
Тоді з’ясувалося, що у Франції неповнолітніх без батьків не реєструють, навіть якщо є офіційна довіреність від батьків. Тоді ми звернулися до французького представництва Всесвітньої організації «Аврора», яка допомагає дітям-переселенцям. Завдяки їм мене влаштували до школи. Щодо реєстрації, то оформили тільки страховку, тому я досі, так би мовити, частково «провисаю в повітрі». Водночас зі своїми документами я можу в будь-який час повернутися в Україну.
У ліцеї можна обирати предмети, які тебе цікавлять
– Щодо адаптації в чужій країні, то для мене вона пройшла нормально, адже ми проживаємо в українській сім’ї, тому на побутовому рівні спілкувалися без проблем – рідною мовою. Інколи доводилося розмовляти з французами англійською. Та як тільки трапилася нагода, почала вчити французьку, бо без її знання тут важко. Для українців мовні курси французи проводять при навальних закладах.
Я навчалася паралельно: ходила у французький ліцеїі дистанційно онлайн – у рідній переяславській школі. Водночас активно готуюся до іспитів.
Навчальна програма французьких шкіл майже нічим не відрізняється від української. Система освіти в них така ж, як і в більшості європейських країн, але методи викладання і підхід до навчального процесу різняться. У Франції навчання починаються о 8:30 і тривають аж до 17:00. Урок з одного предмету іде не 45 хвилин, як у нас, а повну годину. Іноді навіть довше, але з великими чи маленькими перервами. У кожного учня є власний ноутбук, яким забезпечує навчальний заклад. Мені теж його видали. Водночас із реєстрацією в шкільній мережі учень створює власний онлайн-кабінет. Там можна переглянути свою успішність, перечитати усі лекції, загалом, отримати усю необхідну для ліцеїста інформацію.
Однією з відмінностей французького ліцею є те, що учень сам може обирати ті предмети, які його найбільше цікавлять. Я взялася за ті предмети, де більше цифр, аніж букв. Це фізика, математика й хімія. Цифри розуміють всі, а от біологія на французькій мові, то занадто (сміється – авт.)!
Мені дуже сподобалося, що французькі вчителі намагалися постійно з нами контактувати, пояснювати, що відбувається на уроці і про що йдеться. Також розпитували у нас, як відбувається навчальний процес в українських школах. Дивувалися, скільки всього вивчають українські школярі, при цьому рівень наших знань часто вищий, аніж в деяких їхніх відмінників. Як виявилося під час навчання, що чимало матеріалу, який вони проходять зараз, я вже вивчала в своїй школі.
У французькому ліцеї в учнів немає підручників
Підручників у французьких учнів немає
– У французькому ліцеї в учнів немає підручників. Весь навчальний матеріал є у онлайн-кабінеті в ноутбуці. Кожен учитель теоретичний матеріал публікує в мережі після уроку, тож його можна перечитати чи й законспектувати. Також учнів у Франції не викликають до дошки. Там – винятково зона діяльності вчителя.
У французькому ліцеї учнів не викликають до дошки
Немає такого, що маєш виходити до дошки відповідати, і, якщо якогось матеріалу не знаєш, то почуваєшся незручно перед однокласниками. У тутешніх закладах освіти така ситуація сприймалася б як приниження учня перед всім класом. Натомість перевірка знань відбувається у тестовій формі раз на тиждень з кожного предмета. Так склалося, що у свій перший день навчання в ліцеї мені довелося відразу пройти тестування аж із двох предметів. Уявляю, що думатимуть вчителі про мою писанину!
У європейських школах вивчають чимало мов
Водночас у французьких закладах освіти дуже вітається знання мов: чим більше, тим краще. У ліцеї, який я відвідую, вивчають німецьку, італійську, англійську. Я, окрім занять з французької мови, ходила ще й на німецьку. Після цих занять не доводиться ходити до репетиторів, але набуваєш досить пристойний рівень розмовної мови.
У Переяславі я вивчала англійську, знаю її досить непогано, тож почувалася досить комфортно на таких уроках. Чимало їх було присвячено саме англійській мові, культурі, історії. Я розуміла про що на них йдетьсяі відвідувала охоче.
У ліцеї, де я навчалася, було п’ять українських учнів. Спеціально для нас керівництво закладу організувало додаткові безкоштовні уроки з вивчення французької мови. Ми вивчали елементарні часто вживані фрази і слова, щоби могли пояснити хоча б, що ми хочемо. Зараз, коли закінчилося навчання, я продовжую вивчати французьку на безкоштовних онлайн-курсах, яких в інтернеті можна знайти безліч.
Одночасно у двох школахя навчалася протягом трьох місяців. Це було нескладно. З переяславськими педагогами домовилася, що виконуватиму всі завдання і надсилатиму на вайбер. А у французькому ліцеї уроків додому не задавали. Тож після занять мала час для занять українською.
Усі наші вчителі з розумінням сприйняли ситуацію, що чимало дітей вимушено виїхало за кордон, тому для нас була головна умова – це виконувати усі завдання. Мої батьки вчасно повідомили керівництво школи, що я перебуваю за кордоном і тут навчаюся, тому проблем ніяких не було. Паралельно я інтенсивно готувалася онлайн з репетиторами до мультипредметного тесту.
Підхід французьких вчителів до освітнього процесу цікавіший
– Порівнювати навчання в Україні і у Франції не буду, бо є чимало різних неспівставних чинників. Звісно, я б хотіла закінчити свою рідну другу школу зі однокласниками, весело відмітити завершення шкільного життя, в урочистій обстановці отримати свідоцтво про закінчення навчання.
Якщо ж сказати відверто про загальне враження, то у Франції мені цікавіше. Насамперед через свободу вибору, що не нав’язують ті предмети, які мені нецікаві і в житті не знадобляться.
Відзначу той момент, як тут поважають індивідуальність кожного учня. Про мої успіхи знає лише вчитель, я і мої батьки. Ні на яких зборах чи перед класом, як у нас, не розголошують рівень знань, отриманих балів та оцінок учня, аби не принижувати тим самим тих, хто має слабкі здібності до навчання. Тут з цим строго.
Щодо вільного часу, то після уроків я не лише відпрацьовувала українську програму. Ще в Переяславі я навчилася грати на гітарі – не професійно, а любительськи, для себе. У сім’ї, де я проживаю, теж є гітара і часом на ній «бринькаю» – для душі. Тут спробувала ще й грати на піаніно.
У нашому ліцеї був фестиваль талантів, то ми з іншими україномовними дітьми вивчили пісню «Стефанія», що перемогла на Євробаченні, і виконали її на концерті.
Також через соціальні мережі знайшла чимало українських дітей, які проживають у Парижі або в його околицях, домовилися з ними зустрітися у столиці Франції найближчими днями: поспілкуватися, потоваришувати. Українці мають об’єднуватися і підтримувати одне одного й закордоном зокрема. Тим більше підлітки, бо намнадто ж хто тут без батьків, далеко від рідного дому насправді емоційно й психологічно складно.
Французи переймаються ситуацією в Україні. Напис «Стоп путін» в Парижі
У Франції я ще побуду, доки здам мультипредметний тест, а потім плануватиму поїздку до рідного Переяслава. Вступні іспити до університету хочу складати вже вдома. Вступатиму, як і планувала, до Київського лінгвістичного університету на романо-германські мови. Тому моє проживання у Франції і навчання тут були дуже доречними. Сподіваюся, що після закінчення українського вишу я полечу ще раз до Франції уже з бориспільського аеропорту вільної і мирної України. Без війни.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
